Контрольні запитання

1. Що таке пізнання? 2. Яка проблема є головною для теорії пізнан­ня? 3. З яких елементів складається структура процесу пізнання? 4. Які форми емпіричного і раціонального пізнання ви можете назва­ти? 5. Розкрийте механізм взаємодії абсолютної та відносної істини? 6. Перелічіть відомі вам способи класифікації знання? 7. Яку роль у пізнавальній діяльності відіграє інтуїція? 8. Якими особливостя­ми відрізняється наукове пізнання? 9. Яке значення вкладається в розуміння сучасної науки як соціального інституту? 10. Які існу­ють основні форми та рівні наукового пізнання і чим вони відріз­няються? 11. Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

• Що таке діалектика та в чому її протилежність метафізиці?

• У чому полягає головна відмінність між класичною та сучасною нелінійною діалектикою? 14. Які принципи, закони, категорії діалек­тики вам відомі?

Тема 10. Філософська антропологія

План викладу

• Філософська антропологія як розділ філософського знання

• Основні філософські підходи до сенсожиттєвих пошуків. Ставлення до смерті

• Основні філософські підходи до сутності людини

Ключові поняття й терміни: ноосфера, соціобіологія, філо­софська антропологія.

10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання

Усе, чим займається філософія, так чи інакше пов'язане з людиною, з її при­родою, пізнавальними можливостями, ціннісними орієнтаціями, суспільними ролями і місцем в історії. У цьому сенсі можна говорити про людину, як основну проблему філософії.

Утім, у структурі філософського знання існує розділ, у якому людина розглядається як спеціальний предмет свого дослідження — філософська антропологія. Увага до людини почала висуватися на перший план у зв'язку з гно­сеологічним переворотом, здійсненим Імануїлом Кантом, який замислився над пізнавальними можливостями люд­ської душі і сформулював її головне запитання: «Що є лю­дина?». Людина опинилася в центрі філософських дослід­жень зовсім не випадково. Ця обставина відбила справжню революцію в уявленнях про роль і місце людини у світі в Новий час. Якщо з часів античної філософії людина ста­вала людиною через обмеження як частина чогось більшого за неї (суспільного стану, космосу), займала підпорядкова­ну, пасивну позицію, то від XVI ст., навпаки, — людина стає сама собою через зняття будь-яких обмежень, як суб'єкт, що пізнає і перетворює на власний розсуд навколишнє при­родне середовище і власне суспільство як свій об'єкт.

Властиво філософського, цілісного характеру антропо­логія набула у перші десятиліття XX ст. у діяльності ні­мецьких мислителів М. Шелера, А. Гелена, X. Плеснера. Їм завдячуємо введенням у науковий обіг самого терміна. Сучасним антропологічним досліджен­ням притаманні декілька особливостей. По-перше, принципово змінюються основні подходи до вивчення людини. Філософи нині цікавляться не стільки впливом зовнішніх природних і соціальних факторів становлення людини і людського суспільства, скільки встановленням логіки внутрішнього духовного саморозвитку людини, способами і формами творення нею власного буття. Здавна людина розглядалася як скута системою певних зовнішніх необхідностей. Сучасний антропологізм робить акцент на специфічності, самостійності людини, яка самостверджує себе якраз через зняття будь-яких зовнішніх забобон, у виході за наявні соціальні, культурні, навіть фізичні межі. Особливо актуальним нині виявляється дослідження особистості у світі культури. Особливу тенденцію в розвит­ку сучасної філософської антропології складає проблема ціннісної ієрархії й ціннісних пріоритетів людського роз­витку.

По-третє, помітна тенденція до виникнення нових пред­метних сфер антропологічних досліджень на перетині різ­них наукових дисциплін, наприклад, «соціально-філософської антропології», «культурної антропології», «екологічної антропології» тощо. З іншого боку, тривають дискусії щодо розмежування філософського погляду на людину з погля­дами на неї окремих наукових дисциплін.

По-четверте, відбувається загальна гуманізація стилю світогляду сучасного людського суспільства. Опинившись перед серйозними викликами самому своєму існуванню, людство все частіше й частіше намагається встановити самоцінність усього живого, безумовне право кожного на щастя і благо як найвищу мету будь-якої діяльності, Зокрема, в освітянській сфері ця тенденція виявилася у збільшенні кількості навчального часу, відведеного для вивчення соціогуманітарних дисциплін, у тому числі для студентів технічних спеціальностей.