1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів

Від давнини до сучасності триває про­цес розвитку філософської думки — історико-філософський процес.

Прогрес філософських знань здебільшого відбувається не у вигляді появи відокремлених у просторі та часі вчень великих мислителів — він є результатом поєднання певних тенденцій.

Основними ланками історико-філософського процесу є:

• учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми;

• система певного мислителя — сукупність принципів, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;

• філософська школа, яка об'єднує філософів навколо певної системи;

• течія та напрям — сукупність схожих підходів до розв'язання найпринциповіших філософських питань.

Автором класичного підходу до сутності історико-фі­лософського процесу є великий німецький філософ XIX ст. Ґ. В. Ф. Геґель. На думку Геґеля, у кожен момент свого розвитку філософія орієнтована на розв'язання найбільш пекучих для свого часу суспільних проблем. Водночас уся історія філософії є послідовним наближенням до пізнання Абсолюту — найвищої першооснови всього існуючого. Без­перервність і поступальність розвитку філософської думки забезпечено тим, що кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає» попередні: приходячи їм на зміну, позбавляє їх актуальності, хоча й зберігає окремі най­важливіші їх елементи.

Основні принципи сучасного підходу до історико-філо­софського процесу значною мірою відрізняються від позиції Ґ. В. Ф. Геґеля і базуються на таких основних засадах:

• плюралістичність, себто множинність філософських систем є невіддільною властивістю філософії, оскільки винайти загальновизнаний, правильний для всіх спосіб розв'язання філософських завдань просто неможливо;

• особистісний ракурс, особисті роздуми окремої людини над унікальністю і сенсом своєї присутності у світі (філо­софування) стають важливішими, ніж якісь спеціальні до­слідження професійних філософів у навчальних закладах або науково-дослідних установах;

паралельність: немає єдиної магістральної лінії розвит­ку філософії — її розвиток відбувається шляхом взаємозба­гачення різних національних філософій.

Разом із цим, що ближче до сучасності, то помітнішим стає подрібнення, зменшення масштабу філософських проб лем. У другій половині XX ст. узагалі почалися розмови про ситуацію «кінця філософії» або навіть її «смерті». Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, усталеним виглядом.

У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки зосереджується на­вколо «основного питання філософії». Це питання мало два аспекти.

1. Як співвідносяться буття та свідомість — що є первинним?

Ті мислителі (Платон, Геґель), які вважали, що первинним є духовне начало, свідомість, дістали назву ідеалістів. Ти хто відстоював думку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс), називали матеріалістами.

2. Чи є світ пізнаваним?

Гносеологічні оптимісти відповідають на це запитані ствердно: вони вірять, що світ можна пізнати, хоча б у загал них принципах. На противагу їм агностики та скептики висувають сумніви у можливості достовірного пізнання світу.

У XX — на початку XXI ст. формулювання «основне питання філософії» почасти втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Уважається, що сьогодні «основне питання філософії» — справа світогляду кожної окремої людини. Власне з моменту свого виникнення і до нашого часу філософія є нічим іншим, : узагальненими роздумами людини про саму себе.