6.6. Філософія в радянській україні

Разом із ствердженням в Україні принци­пово нового суспільно-політичного устрою — радянської влади — сформувався принципово новий об­раз філософії. Відтепер, по-перше, філософія мала бути повністю професійною, по-друге, змістовно тожною ко­муністичній ідеології правлячого режиму. З 1920-х рр. філо­софські дисципліни як обов'язкові викладалися у всіх вищих навчальних закладах. Безпосередньо наукові дослідження філософської проблематики були зосереджені в спеціально створених інститутах системи Академії наук СРСР. Спіль­нота філософів була поставлена в привілейоване становище (викладач внз одержував у 1980-ті рр. в 2-2,5 раза більше за інженера на виробництві), однак мала пропагувати комуніс­тичні ідеї як серед студентської молоді, так і серед ширших верств населення через читання публічних лекцій.

Єдиною допустимою філософською системою в 1934 р. після виходу у світ «Короткого курсу історії ВКП(б)» було названо діалектичний та історичний матеріалізм. Цю си­стему за безпосередньої участі Й. Сталіна було сформульо­вано на основі спрощення ідей марксистської філософії. Таким чином, керівники Радянської держави сподівалися зробити її загальноприйнятною для всього населення власної країни. Діалектичний та історичний матеріалізм виходив із матеріалістичного бачення світу, переважан­ня матеріальних, передусім економічних факторів над духовними, суворої підпорядкованості розвитку і приро­ди, і суспільства декільком загальним законам (законам діалектики). Відповідно до цих законів об'єктивно мала відбутися перемога комуністичної соціально-економічної формації як найбільш досконалої форми суспільного устрою.

Дискусії з теоретичних питань були можливі лише в 1920-ті рр. Під час таких дискусій, які збіглися в часі з націо­нально-культурним відродженням, видатним українським літе­ратором Миколою Хвильовим (Микола Іванович Фітільов, 1893—1933) була висунута концепія «азіатського ренесансу».

М. ХВИЛЬОВИЙ ВИХОДИВ 3 ТОГО, ЩО всесвітня історія людства розвивається окремими циклами, які переживає протягом свого розвитку культура кожного народу. Цей цикл складається з початко­вого стану — «дитинства», кульмінації — «культурний стан» і занепаду — «стан цивілізаційний». Після кожного циклу настає час нової епохи.

Саме Україні, вважав М. Хвильовий, судилося стати «оа­зисом азіатського ренесансу», який започатковує вищу і остан­ню епоху в історії людства — пролетарську. Це зумовлено перше за все її розташуванням на межі Європи й Азії, що дає можливість сполучити енергію обох культурних регіонів.

На думку М. Хвильового, головною рушійною силою революційних перетворень має стати творча інтелігенція. Однак не до традицій російської культури, а до «Заходу», «Європи» треба звертатися в пошуках живильних джерел для духовного відродження, оскільки російська культура не сприяє вихованню активної, творчої особистості, формую­чи натомість кадри «лишніх людей», простіше кажучи, па­разитів, «мечтателей», людей «без определенных занятий», «нитиків» тощо.

«Отже, — підсумовує М. Хвильовий, — ми, азіатські кон­кістадори, є, хоч як це й дивно, перш за все «західниками». Покликанням української культури стає, за М. Хвильо­вим, — «...нести світло з Азії, орієнтуючись на грандіозні досягнення Європи минулого».

Концепція «азіатського ренесансу» викликала величезне обу­рення в Москві, яка тільки себе бачила втіленням прогресу для всього людства. Зацькований письменник наклав на себе руки.

Поновлення оригінальної філософської думки стало можливим в Україні тільки

П. Копнін

в 1960-1980-ті рр., коли на зміну репресивному сталінському тоталітаризмові прийшов ліберальніший партійно-бюрокра­тичний режим. Воно тісно пов'язане з особистістю таланови­того філософа, здібного організатора у сфері науки, Павла Копніна (1922—1971), який з 1962 по 1968 р. був директором Інституту філософії АН УРСР. П. Копнін є фундатором шко­ли «логіки наукового пізнання». Діяльність цієї школи була закцентована на гуманістичній спрямованості філософії. Філо­софія, вважали її представники, повинна зосередити увагу не на вивченні невблаганних, незалежних від людини «об'єктивних законів», що діють у природі й суспільстві, а на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в про­цесі її діяльності. Позиція школи П. Копніна виявилася суго­лосною із основними напрямами розвитку світового знання й здобула міжнародне визнання.

Новий етап розвитку української філософії розпочався із поновленням 1991 року української державності. Проте підсу­мовування проблем і перспектив цього розвитку має відбути­ся в майбутньому, коли вони набудуть впізнаваніших рис.