8.2. Матерія та рух. Простір і час

Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їх базове

поняття. Згідно з уявленнями сучасної науки, матерія (ре­човина) разом із енергією та інформацією складає ті три вихідні компоненти, які можемо знайти в будь-яких явищах чи процесах.

У матеріалізмі матерія розглядається таким чином:

Матерія — об'єктивна реальність, дана людині

в чуттях, яка існує поза людською свідомістю і неза­лежно від неї.

Сама по собі матерія — абстрактне поняття, вона не має порівняльного матеріального еквівалента. Водночас кожна конкретна річ чи явище матеріальні, адже вони мають таку нагальну властивість, як здатність бути чуттєво сприйняти­ми людиною.

В історії західної філософії виділяють три хвилі ма­теріалізму:

• античний стихійний матеріалізм (Демокріт, Епікур);

• механістичний матеріалізм XVIII ст. (П. Гольбах, Ф. Вольтер, Ш. Ламетрі);

• філософія марксизму.

Сучасна філософія розглядає матерію під кутом зору її складної системної організації. Будь-який об'єкт матеріаль­ного світу може бути проаналізований як самостійна система-цілісність, яка характеризується наявністю нерозривно пов'язаних елементів, а не просто їх скупченням.

Виділяють три глобальні різновиди матеріальних систем, кожен з яких підпорядковує відповідні підсистеми:

• біологічні системи — вся біосфера від мікроорганізмів до людини;

• система неживої природи — елементарні частинки, зок­рема античастинки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи і тощо;

соціально організовані системи — людина, різні колективи, об'єднання, організації, партії, класи, нації, держави тощо.

Спосіб існування матерії — рух. З цього приводу кажуть, що не існує руху без матерії, а матерії без руху. У широкому розумінні рух — це будь-яка зміна. Рух не має зовнішньої причини — він закла­дений у природі самого буття. Існують різні типи руху — від простих (механічний рух) до надскладних (простір і час жи­вих організмів та соціальних систем).

Згідно з матеріалістичними концепціями виділяють два основні різновиди руху:

• рух, пов'язаний із збереженням якості предмета (пере­міщення людини в кімнаті);

• рух, пов'язаний зі зміною якісних характеристик пред­мета (наприклад, перетворення води на пару чи лід).

Зміни, рух буття можливі тільки в межах певних просторово-часових параметрів.

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні ознаки матеріального сущого: місце серед інших сущих і його тяглість. Тяглість є продовженням того самого сущого. Кож­не тіло має три виміри тяглості: довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши роз­мір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Тривалість — це фази того самого явища (тривалість дня, іс­нування дерева). У ній розрізняємо сучасне, минуле й майбутнє.

Черговість вказує на місце події серед інших подій у часо­вому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Указавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Головною характеристикою простору є його безперерв­ність, а часу — незворотність перебігу від минулого до майбутнього, адже фізичні носії часу (гравітони) рухають­ся з найбільшою у Всесвіті швидкістю (швидкістю світла 300 тис. км/с). Простір і час взаємодоповнюють один одно­го: простір визначають через час і навпаки.

Усе баготоманіття сучасного світу годі уявити без різноманітних типів простору і часу. Найчастіше йдеться про фізичний, біологічний і соціальний простір і час. Кожен із названих різновидів про­стору і часу має свої особливі властивості. Наприклад, 6іологічнийчас(внутрішнє відчуття плину часу)відрізняється від його ліку за фізичними характеристиками. Недарма за­няття з цікавої дисципліни або улюбленого викладача минає для студентів майже непомітно, тоді як пари інших предметів наче розтягуються на весь день. Так само соціальний час характеризується самоприскоренням. Це означає, що за одна­ковий проміжок часу в нашу добу відбувається в багато разів більше суспільно значущих подій, ніж у давнину.

Різні способи вимірювання людиною простору і часу налічують не одне тисячоліття. Спершу простір вимірюва­ли за будовою людського тіла (тому поширена британсь­ко-американська міра довжини дюйм (2, 5 см) — фаланга людського пальця), а час — за зміною природних сезонів чи господарських циклів. Уже понад сто років діє міжнародна Метрична система вимірювання. Для відліку часу викорис­товуються строго періодичні коливання електромагнітних хвиль від атому хімічного елемента цезія (секунда). Одини­цю вимірування простору теж було обрано серед природ­них закономірностей, які гарантовано могли зберігатися незмінними впродовж століть. Ним став метр — одна сорокамільйонна частина географічного Паризького меридіана.

У метрах і секундах та похідних одиницях (кілометр, го­дина, рік) рахують просторово-часові процеси, які перебіга­ють у макросвіті. У мікросвіті розміри елементарних часток, тривалість їх життя і взаємодії в мільйони і мільярди разів менші за нормативний шаблон, а в мегасвіті — усі масштаби в .мільйони і мільярди разів більші.

Розрізняють дві основні концепції про­стору і часу:

• субстанційна (Демокріт, Ньютон) розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть якби всі матеріальні речі зникли, простір і час залишилися б;

• реляційна (Арістотель, Ляйбніц) розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Тут простір і час є похідними, відносними, залежними від матеріальних мас.

Отже, категорії руху, простору і часу як структури існую­чого по-різному виявляють себе на різних рівнях буття.