Контрольні запитання

1. Чому німецька класична філософія вважається вершиною класичної філософії? 2. Які головні теми розглядаються представ­никами німецької класичної філософії? 3. Якої точки зору дотримувався І. Кант щодо можливості пізнання реальності? 4. Сформулюй­те моральний закон І. Канта? 5. Яку головну ідею впровадив !. Кант у своїй «Критиці спроможності споглядання»? б. Що являє собою Абсолютна ідея Г. В. Ф. Геґеля та за якими законами вона розвивається? 7.Розкрийте зміст Логіки, філософії Природи та філософії Духу в си­стемі гегелівського абсолютного ідеалізму? 8. Як розуміє діалектику Г. В. Ф. Геґель? 9. Як співвідносяться між собою марксизм і німецька класична філософія? 10. У чому полягає принципова новизна по­глядів К. Маркса на людину? 11. Яким чином взаємодіють між собою, згідно з К. Марксом, теорія й практика в діяльності людини? 12. Від­творіть погляди К. Маркса на структури і механізм розвитку людсько­го суспільства? ІЗ. Яким чином отримують подальший розвиток ідеї німецьких філософів і марксизму?

Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні

План викладу

6.1. Особливості та основні етапи розвитку української

філософської думки (і.2. Філософська культура Давньої Русі

• Філософська культура українського бароко

• Філософська система Г. С. Сковороди

• Класична українська філософія

• Філософія в Радянській Україні

• Філософія в українській діаспорі в 1920-1980 рр.

• Українська історіософія

Ключові поняття й терміни: «два світи та три натури», інтег­ральний націоналізм, кордоцентризм, «логіка наукового пізнан­ня», «нерівна рівність», «сродна праця», українська історіософія

6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки

Кордоцентризм

Українська філософія — один з націо­нальних різновидів філософії, поряд із фран­цузькою, англійською, німецькою тощо.

Її головна риса — кордоцентризм (від латинського кордос — «серце»), сприйняття людиною навколишнього сві­ту, свого місця в ньому не стільки «головою» (мисленням), скільки «серцем» — емоціями, почуттями. У XIX ст. філософ Памфіл Юркевич так розгорнено пояснив уподобання української філософської думки:

«Серце є хранитель і носій усіх тілесних сил людини... Серце є осереддя душевного й духовного життя людини. Так, у серці зачинається й зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки, у ньому виникають різноманітні наміри й бажання; воно є містище волі та її жадань...

Серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей...

Нарешті, серце є осереддя моралісного життя людини... Серце є вихідне місце всього доброго та злого у словах, дум­ках, вчинках людини, є добрий чи злий скарб людини... Серце є таблиця, на якій написаний природний моралісний закон».

Він також додавав, що «найкращі філософи й великі по­ети усвідомлювали, що серце їхнє було істинним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству у своїх творах, а свідомість, діяльність якої поєднана з фун­кціонуванням органів чуттів і головного мозку, лише давала цим ідеям ясноту й визначеність, притаманні мисленню».

Водночас кордоцентричність по-українськи означала не за­перечення раціоналізму, який виступав наріжною рисою кла­сичної західноєвропейської філософії, а лише зміну пріоритетів у співвідношенні між «головою» та «серцем». За твердженням П. Юркевича, голова, людський розум, — то лише верхівка ду­ховного життя людини, тоді як серце — це його основа.

Іншими специфічними рисами українсь­кої філософії, які формувалися на основі українського національного характеру («української душі»), є:

• Антропоцентричність, або людиновимірність — безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сут­ності, шансів на самореалізацію та щастя в житті.

• Екзистенційність — гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об'єктивну Істину, єдину для всіх, а свою особисту «правду» — сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропускаються крізь особистий життєвий досвід і навпаки — особистий життєвий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття.

• Толерантність і діалогічність. Українську філо­софську думку характеризують терпимість, шанобливе став­лення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректі іу дискусію. Наприклад, затятий полеміст Іван Вишенський, релігійно-соціальний мислитель і письменник кінця XVI ст., и одному зі своїх трактатів — «Зачіпка мудрого латинника з дурним русином» — надзвичайно завзято обстоює хибність духовних орієнтирів Заходу. Проте наприкінці «дурний ру­син», словами якого виголошував власну позицію автор по­лемічного твору, виголосив: «Будьте собі, мудрий латиннику, зі своєю вірою та мудрістю окремо від нас, а ми зі своєю нірою й апостольським глупством — окремо від вас».

Етапи розвитку української філософії

В історії української філософії виділя­ються чотири основні етапи:

І етап — філософська культура Київської Русі (XI—XV ст.). Він розпочинається :і появи першої оригінальної пам'ятки філософської дум­ки — «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона Київського, а закінчується з переходом українських земель під владу Литовсько-Польської держави. На цьому етапі в українській філософії переважали проблеми, пов'язані із взаєминами між Богом і світом, Богом і людиною.

• етап — філософська культура українського ба­роко (XVI—XVIII ст.) — час національно-культурного відродження, початок тривалої боротьби українського наро­ду за відтворення власної державності. У цей період україн­ській філософії було властиве переміщення центру уваги на взаємовідносини «людина — світ».

• етап — етап самобутньої національної філосо­фії, формування якої припадає на XIX - початок XX ст. Цей етап характеризується постановкою проблеми «людина — нація» і формуванням філософії національної ідеї.

• етап — українська філософія XX ст. (до здобут­тя Україною незалежності у 1991 р.). Вона представлена у двох основних різновидах:

• філософія в Радянській Україні. Головною особливістю радянської філософії є її ідеологічний характер. Наприкінці 1920-х років вона набула вигляду «діалектичного та істо­ричного матеріалізму»;

філософія української діаспори. Вона відома гГерш за все своїми оригінальними концепціями української національ­ної ідеї (В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький). Крім того, саме представники української діаспори (Д. Чи- жевський) розпочали фундаментальні дослідження історії української філософії та її специфіки. їх результатами ми користуємось досі.

Слід зазначити, що протягом усіх періодів українська фі­лософська думка часто існувала не у вигляді цілісних філо­софських систем, а у вигляді філософського масштабу ідей. Вони викладалися не в особливих трактатах за допомогою спеціалізованих понять і категорій, а в літературі, поезії, публіцистиці відповідними засобами художньої виразності.