4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу

Раціоналісти, розробляючи проблему оптимального мето­ду пізнання, визнавали пріоритет розуму над чуттями. Вони не відкидали інформативності чуттів, але вважали, що:

• чуття дають недостовірну інформацію (наприклад, зірки на небі здаються нам дуже малими, тоді як насправді вони більші за Землю);

■ щоб претендувати на всезагальність, дані органів чуття мають бути проаналізовані нашим розумом.

Знаменитий французький філософ Рене Декарт (1596-1650) основу основ убачав у мисленні. Суть раціоналістичного полягала у двох постулатах.

По-перше, головним методологічним засобом у нього постає так звана інтелектуальна інтуїція. Інтелектуальна інтуїція, за Декартом, — це тверде й виразне уявлення, що народжується у здоровому розумі шляхом розумного спо­глядання; це уявлення настільки просте й чітке, що не викли­кає жодних сумнівів. Таким чином, ми здобуваємо певні ос­новоположення, відштовхуючись від яких можемо пояснити що завгодно. Так, вихідним пунктом інтелектуальної інтуїції в Декарта проголошується сумнів: саме за допомогою сум­ніву можна очистити розум від забобонів та упереджень. Єдиним беззаперечним фактом на початку пізнавальної діяльності є лише факт існування самого суб'єкта, який мис­лить («Я мислю, отже, я існую», ця фраза стала засадничою для всієї класичної раціоналістичної філософії).

По-друге, з цих інтуїтивних споглядань розум має зроби­ти всі потрібні висновки, і робити їх слід на засадах дедук­ції — руху думки від загального до конкретного, одиничного.

Декарт формулює основні правила дедуктивного методу:

• дослідження будь-якого факту, явища, процесу необ­хідно починати з простого й очевидного;

• складніші судження здобуваються за допомогою виве­дення одиничного із загального;

• необхідно зберігати безперервний ланцюжок висновків;

• якщо проблема досить складна, її необхідно поділити на складові частини і досліджувати за допомогою дедукції кожну частину окремо.

Раціоналіст Декарт, на відміну від емпіриків, наполягав на існуванні вроджених ідей, до яких відносив й ідею Бога.

Нідерландський філософ Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) також виходив

Б. Спіноза

з переконання, що за допомогою раціональної дедукції мож­ливе повне і всебічне пізнання навколишнього світу. Його основний твір — «Етика, доведена в геометричному поряд­ку»; у цьому трактаті постулюються аксіоми, розвиваються доведення, робляться висновки тощо.

Трактуючи процес пізнання, Спіноза різко протиставляє чуттєві уявлення та справжнє розуміння.

Чуттєві уявлення презентують, за Спінозою, перший, нижчий рівень пізнання. За приклад може слугувати без­ладний хаотичний досвід: солдат, наприклад, побачивши сліди коня на піску, негайно переходить від думки про коня до думки про вершника, далі — до думки про війну.

Достовірне знання можливе тільки на стадії розуму, який становить другий рівень пізнання. За допомогою нього ми мислимо на рівні не конкретних предметів або явищ, а абс­трактних понять, що узагальнюють істотні властивості ве­ликих груп таких явищ. Загальні поняття, на думку Спіно- зи, відбивають об'єктивні властивості речей.

Інтуїтивне знання дає нам, безумовно, правильні відо­мості про навколишній світ. Його ми успішно демонструє­мо під час виконання математичних операцій.

Ґотфрід Ляйбніц (1646-1716) — німець­кий філософ і математик, який був переко

Ляйбніц нании в тому, що в навколишньому світі панує гармонія, при­внесена у світ Богом. З цієї причини, вважав Ляйбніц, люди­на, яка володіє найбільш розвиненим — після Бога — розу­мом, виявляється здатною висновувати з власного інтелекту всі найбільш загальні і достовірні істини про навколишній і піт — істини розуму. У разі необхідності достовірність цих істин можна довести за допомогою трьох логічних законів (закон тотожності, закон суперечності, закон достатньої під­стави). Ці засадничі для правильного мислення узгляднення вивчатимемо окремою темою в модулі III «Логіка».

Ту інформацію про світ навколо нас, яку постачає нам безпосередній почуттєвий досвід, Ляйбніц називає істина­ми факту. На відміну від істин розуму, вони носять імовір­ний, а тому менш достовірний характер.

У цілому раціоналістичний напрям виявився так само однобічним, як і протилежний до нього емпіричний. У су­часній теорії пізнання панує думка, що пізнавальна діяль­ність відбувається водночас як на емпіричному, так і на ра­ціональному рівнях.