- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
- •1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
- •1.2. Структура та функції філософського знання
- •1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
- •1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
- •Контрольні запитання
- •Тема 2. Філософія давнього світу
- •2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
- •Історична доля міфології
- •Способи філософування
- •2.2. Давньосхідна філософія
- •2.3.Філософія античного світу
- •Арістотель
- •Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
- •3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
- •3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
- •3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
- •3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
- •4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
- •4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
- •Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
- •5.1. Критична філософія і. Канта
- •5.2. Філософська система ґ. Геґеля
- •5.3. Філософія марксизму
- •Контрольні запитання
- •Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
- •6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
- •6.2. Філософська культура давньої русі
- •63. Філософська культура українського бароко
- •6.4. Філософська система г. С. Сковороди
- •6.5. Класична українська філософія
- •6.6. Філософія в радянській україні
- •6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
- •6.8. Українська історіософія
- •Контрольні запитання
- •Тема 7. Сучасна світова філософія
- •Зміни в людській цивілізації
- •7.1. Особливості сучасної світової філософії
- •7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
- •7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
- •7.4. Позитивізм та його різновиди
- •7.5. Ситуація постмодерну у філософії
- •Контрольні запитання
- •Тема 8. Онтологія
- •8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
- •8.2. Матерія та рух. Простір і час
- •8.3. Свідомість як ідеальне буття
- •Контрольні запитання
- •Тема 9. Гносеологія
- •9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
- •9.2. Істина і знання
- •9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
- •9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
- •Контрольні запитання
- •Тема 10. Філософська антропологія
- •10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
- •10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
- •10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
- •Контрольні запитання
- •Тема 11. Соціальна філософія
- •11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
- •11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
- •11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
- •11.4. Сучасне інформаційне суспільство
- •Контрольні запитання
- •Висновки до модуля і
- •Тестові завдання до модуля і
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Поза межами радянської України українознавчі дослідження, в тому числі у сфері філософії, провадилися в численних культурно-громадських, освітніх, науково-дослідницьких осередках. Одним із найзначніших центрів такої діяльності була Прага, де від 1921 р. розпочав діяльність Український вільний університет. Українські наукові інститути діяли у Варшаві й Берліні. Після Другої світової війни 1945 р. в Аугзбурзі (Німеччина) було засновано Українську вільну академію наук. У Мюнхені відновив свою діяльність Український вільний університет та Наукове товариство імені Т. Шевченка. У СІІІА починаючи з 1970-х рр. діє Гарвардський український дослідний інститут, у Канаді — Інститут українських студій, у Римі —& Український католицький університет. Ці установи створюють інституціональну базу для досліджень, у тому числі у галузі розробки філософії української ідеї.
Характерною особливістю підходу до проблеми національної ідеї є наростайня, починаючи з 1920-х рр., особливо в колі емігрантської молоді, спроб розв'язати її з позицій крайньої радикальної форми націоналізму — інтегрального націоналізму. Спробу теоретично обґрунтувати цю програму здійснив Дмитро Донцов (1883-1973). Його найголовніші праці: «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Дух нашої давнини». Він висував такі постулати:
1. Національна ідея повинна стверджуватись як абсолютний догмат, предмет віри. Тому вона вимагає від справжнього українця беззастережної відданості нації та підпорядкування всього життя справі незалежної державності.
-
У життя ідею впроваджує не «народ», який є лише чинником для всякої ідеї, а «активна, відважна, спрагнена влади меншість».
-
Національна ідея має бути зреалізована за будь-яку ціну і будь-якими засобами.
Д. Донцов доводив, що його позиція значною мірою дотична до уявленнь «філософії життя», зумовлена реаліями природного і соціального світів, де немає рівності, а головним законом є боротьба за існування.
Політична доктрина Вячеслава Липинського (1882-1931), викладена ним у
В. Липинський
«Листах до братів-хліборобів», ґрунтувалася на переконанні у тому, що «без власної Української держави не може бути Української нації, а без Української нації не може бути на Українській землі громадського життя». Вихідним постулатом для В. Липинського є земля. Спільнота людей, що мешкає на певній території й просякнута певними традиціями, складає націю. Виразником національної ідеї є «аристократія». Липинський називає аристократією не спадкову шляхту, а певні соціальні прошарки, які у конкретний проміжок часу відіграють у житті нації провідну роль. Українську державу В. Липинський бачив у вигляді спадкового гетьманату, який мав забезпечувати сталість національно - державної традиції на українській землі.
У творчості останнього за часом покоління діаспорних фахівців (Р. Шпорлюк, 3. Когут, С. Плохій) українська національна ідея посідає таке ж центральне місце, як і для першого покоління найрадикальніше налаштованих речників «інтегрального націоналізму». Проте розроблювані ними концепції ранньомодерної української нації та держави, а також «малоросійської» ідентичності наочно позбавлені націоналістичних крайнощів й україноцентризму їх попередників. Таким позитивним чином позначилося перебування філософської думки в діаспорі в загальноєвропейському гуманітарному просторі, від якого радянська філософія до кінця 1980-х рр. була відокремлена «залізною завісою».
Своїми студіями минувшини філософської культури України уславився Дмитро Чижевський (1894-1977). Він є автором перших узагальнюючих праць з історії української філософії, зокрема у виданих у Празі 1926 р. «Філософії на Україні (спроба історіографії)» та «Нарисах з історії філософії на Україні» 1931 р. Йому належить честь визначення її засадничих рис і основних етапів розвитку. Започаткована Д. Чижевсь- ким методологічна лінія знайшла своє продовження в науковій школі «української філософської культури» завідувача кафедри філософії та релігієзнавства поновленої Києво-Могилянської академії Вілена Горського (1931- 2007) і нині є провідною для історико-філософського українознавства. Представники цієї школи виходять із необхідності вивчати не боротьбу філософських теорій, а осмислювати філософську думку минулого у контексті історії національної культури. Такий підхід дозволяє суттєво розширити дослідницькі обрії. Отже до сфери історії української філософії, отже, входять ті вчення, що визрівали на терені культури України, незалежно від того, у якому краї через обставини життя довелося формулювати ці ідеї їхньому авторові. Зрештою, історія української філософії вивчає й ті ідеї, що були створені представниками інших національних культур, але реально функціонували у складі української культури, були сприйняті нею і справили певний вплив на її розвиток.