8.3. Свідомість як ідеальне буття

Проблема свідомості в філософії — дуже багатоаспектна проблема, хоча б тому, що свідомість і мислення — основний інструмент філософїї. Свідомістьє філософською категорією і об'єктом філософських досліджень.

Матеріалісти вважають, що свідомість є породженням матерії: на їхню думку, матерія, еволюціонуючи, на певному етапі свого розвитку породжує свідомість.

На загальноосвітньому рівні поняття «свідомість» ви­значається таким чином:

Свідомість є сукупністю психологічних явищ; це ха­рактеристика психіки, здатність оперувати ідеаль­ними образами; здатність людини бачити себе в нав­колишньому світі.

Поняття свідомості є вужчим, ніж поняття мислення. Свідомість — це вища, поняттєва форма мислення.

Від народження людині властива тільки здатність до усвідомленого мислення та діяльності. Адже, пригадаємо, людина дофілософської, міфологічної свідомості мислила зовсім інакше, ніж людина сучасна. Деякі вчені порівнюють перебіг міфологічного ставлення до світу з перетравленням їжі, яке відбувається автоматично. Експериментально до­ведено, що первинна усвідомленість слів і вчинків пробуд­жується ще в ранньому дитячому віці. Пришвидшення за­своєння навичок абстрактно-логічного мислення припадає на підлітковий вік.

Головною ознакою свідомості є здатність людини відді­ляти себе від зовнішніх речей.

Свідомість передбачає перетворення об'єктивного зміс­ту предмета в суб'єктивний зміст духовного життя людини. Інакше кажучи, природа свідомості ідеальна, в наших дум­ках немає ані грама матерії, речовини. Однак варто пам'ятати: свідомість не «фотографує» світ, не робить з нього достеменного зліпку; краще порівняти її з ху­дожником, який пише картину, не тільки вдаючись до копію­вання предметів, а й привносячи в них авторське бачення.

Процес усвідомлення — досить три­валий, можна умовно поділити на кілька етапів:

• самоусвідомлення, коли людина чітко відмежовує особистістне «Я» від не-Я, від усього навколишнього світу й осягає те, що надалі розумовий процес відбувається саме через внутрішній духовний універсум;

• «копіювання» зовнішніх обрисів предметів на основі даних органів чуття;

• розчленування (аналіз) цих образів;

• визначення внутрішньої сутності чуттєвих образів, які відображають реально існуючі матеріальні речі;

• поєднання чуттєвих образів з усвідомленням їх внут­рішньої сутності, внаслідок чого людина починає розумі­ти призначення матеріального предмета. Усвідомлювати крісло — означає не просто бачити чотири ніжки, спинку та сидіння, але знати, що перед нами предмет меблів, на який можна сісти. (Цікава довідка: мозок сприймає чуттєву ін­формацію обсягом у 100 тис. біт/сек, однак усвідомлюється тільки 1/1000 частина цієї інформації.)

Крім того, процес усвідомлення не завершується ме­ханічною обробкою здобутої з зовні інформації. Воно відра­зу породжує низку супровідних проблем, найголовніша з яких — ціннісне ставлення до здобутих результатів, виво­дить свідомість за вузькі особистіснї межі.

У структурі свідомості індивіда 3. Фройд виділяв три пласти: 1) несвідоме ( id ) ;2) влас­не свідомість (еgо); 3) «надсвідомість» (super-еgо). Ще свідомість поділяють на індивідуальну та суспільну. Суспільна свідомість виявляється на двох основних рівнях (повсякденному і теоретичному) і в кількох основних формах (право, мораль, політика, релігія, наука, філософія).

Відомо, що в мозку людини наявні дві півкулі. Деякі дослідники, звертаючись до даних фізіології, наголошують на тому, що кожна з цих півкуль відповідає за певні функції свідомості. Люди, вякихиерешжаєправапівкуля, відзначаються розвиненим мисленням, спокоєм, розсудливістю. Ті ж, у яких домінує ліва півкуля головного мозку, характеризуються підвищеною чутливістю та емоційністю, схильністю до ху­дожнього, образного мислення.

Свідомість може бути індивідуальною та суспільною. Індивідуальна свідомість вміщує внутрішній духовний світ однієї окремо взятої людини. Суспільна свідомість — сукуп­ність найпоширеніших у суспільстві узгляднень щодо різ­них сфер його духовного життя. Найчастіше, виокремлю­ють міфологічну, релігійну, художню, моральну, правову, науково-філософську форми суспільної свідомості.

Людський мозок навіть порівнюють із комп'ютером, що має процесор із такто­вою частотою 20 ГГц і жорстким диском місткістю до 100 ГБт. Однак способи, у які мозок людина і машина розв'язують завдання, принципово різняться між собою:

• мозок працює за цільовим планом задля досягнення певної мети, що ясно усвідомлюється. Машина ж діє за пев­ними формальними правилами, вона не розуміє сутності самого завдання і наслідків своїх дій;

• кінцевим результатом дій людини є чуттєвий образ об'єкта, а машини — код із певною послідовністю чисел;

• людська пам'ять діє за принципом смислової системи, що дозволяє черпати потрібну інформацію з необхідного смислового контексту, тоді як машина мусить перебрати підряд всі можливі варіанти. Саме тому найважливішою ха­рактеристикою будь-якої машини залишається показник її швидкодії.

Останніми роками у зв'язку з прогресом науки постала проблема маніпуляції свідомістю. Маніпуляція свідомістю означає факт зовнішнього цілеспрямованого втручання в процес сприйняття людиною певної інформації. Парадоксальність згаданої проблеми полягає в тому, що маніпуляційні дії є цілковито усвідомленими з боку того, хто їх вчиняє, тоді як людина, яка є об'єктом маніпуляції, не усвідомлює факт втручання у власний духовний світ. Власне відбувається штучне створення змісту свідомості однієї люди ни в інтересах іншої. Переважно така підміна є абсолютно корисливою. Наприклад, в політиці, де маніпуляція свідомістю навіть виокремилася в особливу сферу професійної діяльності — «політтехнології», остання застосовується тим частіше, чим менше влада чи певна політична сила, яка претендує на владу, впевнена у своїх ре­альних силах.

Сьогодні найчастіше вживаними є суто технологічні при­йоми маніпуляції свідомістю. Одним із найзастосовуваніших у ЗМІ таких прийомів є перекручування інформації. Крім замовчування «непотрібної» інформації й створення в такий спосіб «віртуальної» реальності замість відбиття дій­сності, ЗМІ широко використовують принцип демократії шуму — затоплення повідомлення, якого неможливо уник­нути, у хаотичному потоці безглуздої, пустопорожньої ін­формації. Водночас активно тривають пошуки медикамен­тозних засобів безпосередньої корекції людської свідомості, аж до повного її підкорення.