Рецензенти:

Доктор філософських наук, професор О Г. Данільян,

завідуючий кафедрою філософії Національної

юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

Доктор філософських наук, професор В.В. Шкода,

Харківський інститут Військово-Повітряних Сил

ім. Івана Кожедуба.

Затверджено методичною радою університету.

Протокол № 5 від 25.04.2002 р.

Рекомендовано кафедрою філософії.

Протокол № 10 від 17 квітня 2002 р.

Авторський колектив:

Маленкова Л.А. — керівник авторського колективу.

Будко В.В.

Болотова Ю.В.

Гаврюшенко Л.К.

Касинюк Л.А.

Максименко Ю.Ф.

Петров О.О.

Чижевський В.М.

Ф20Філософія: Навчально-методичний посібник. —

X.: «Одіссей», 2004.— 320 с.

ISBN 966-633-329-5

Підготовлено відповідно до тематичного плану з курсу філософії. У першій частині посібника розглядається історія розвитку філософської думки, дається загальна характеристика основних історичних типів філософії. Ґрунтовно висвітлені основні проблеми буття, матерії, свідомості та пізнання.

Навчально-методичний посібник розрахований на студентів усіх спеціальностей, магістрів та аспірантів університету.

© Харківський державнийтехнічний університетбудівництва та архітектури, 2004© ТОВ «Одіссей», підготовка доISBN 966-633-329-5 друку, 2004

Вступ

Філософію часто уявляють як абстрактну науку, відірвану від реального життя. Таке розуміння є помилковим. У дійсності філософія допомагає людині пізнати і вдосконалити себе, виробити світоглядні, моральні, естетичні ідеали й цінності, долати життєві негаразди і досягати успіху.

Як навчальна дисципліна, філософія має свої особливості, її неможливо вивчити як набір формул, визначень, правил. Вона потребує діяльності не тільки розуму, а й серця. Це живий рух думки, в якій просте існує поряд зі складним, буденне з теоретичним.

Навчально-методичний посібник створено на базі сучасних підручників із філософії, лекцій викладачів кафедри філософії університету у відповідності до навчальної програми курсу «Філософія» для технічних вузів із використанням новітніх досліджень у галузі філософії та природознавчих наук.

У посібнику на рівні сучасного філософського мислення, з урахуванням засад світоглядного плюралізму та ідеологічної толерантності інтерпретовано такі усталені теми: сутність і предмет філософії, онтологія, гносеологія, історія філософії. У руслі Європейської традиції викладено нові для вітчизняних навчальних видань проблеми (філософія культури, філософія релігії, філософія науки і техніки). Принципове значення мають розділи, присвячені історії філософії України та історичним спільностям людей. Курс викладається з урахуванням політичного та соціально-економічного розвитку незалежної України.

Кожна тема починається з порад до її вивчення, з якими студент повинен детально ознайомитися, а потім приступати до вивчення відповідного розділу теми. Навчальний матеріал доповнює тематика семінарів, доповідей, літератури, глосаріїв.

Говорячи про логіку спадкоємності у філософії, автори намагаються подати курс філософії відкритою системою

спілкування як філософів різних шкіл, так і проявів філософії в культурі та інших сферах життя суспільства.

Сподіваємося, що такий підхід дасть змогу студентам побачити філософію в її живій суперечливості і повноті, стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у «животворне море» світової філософської думки.

Авторський колектив буде щиро вдячний за поради, зауваження і побажання читачів, які будуть враховані в додатку до цього навчально-методичного посібника.

ТЕМА 1

Філософія як специфічний тип знання

План

Природа світогляду та його суспільно-історичний характер: міфологія, релігія, філософія.

Специфіка філософських знань. Предмет та коло основних проблем філософії.

Структура, метод та функції філософії.

Радимо прочитати:

Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій — К.: Вілбор, 1997.— С. 3-26.

Зотов А.Ф. Феномен философии: о чем говорит плю-рализм философских учений // Вопросы философии. — 1991. — № 12.

Волчек Е.З. Философия: Учеб. пособие. — Мн.: ИП «Эко-перспектива», 1998.— С.4-15.

Лук'янець В.С. Філософія реконструкції: походження, стратегія, загальнокультурне значення // Філософська думка.— 1998.— №1.

Табачковський В.Г. Ми у філософії чи філософія в нас? // Філософська думка.— 1998.— № 4-6.

Цофнас А.Ю. Компліментарність світогляду і світорозуміння // Філософська і соціологічна думка.— 1995.— № 1-2.

Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатов-ський, І.І. Кальний та ін. — К.: Вища шк., 1995.— С. 6-24.

8. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надоль-ний, В.П. Андрущенко та ін. / За ред. І.Ф. Надольно-го.— К.: Вікар, 1997.— С. 5-182.9. Філософія: Навчальний посібник для студентів вузів / Авторський колектив під керівництвом проф.В.Осічнюка.— К.: Ніка-Центр, 1997.— С. 28-56.

10. Філософія. Курс лекцій / За ред. Є М. Мануйлова,О.П. Єфімця.— X.: ХВУ, 1997.— С. 5-17.

Поради та матеріали до вивчення теми

1. Під час вивчення першого питання важливо глибоко осмислити природу світогляду, характер його формування і розвитку, а також структуру і конкретно-історичні типи.

Під світоглядом розуміється система знань і уявлень людини про оточуючий світ, про її місце в ньому, про ставлення людини до дійсності і до самої себе, а також про життєві позиції і настанови людей, їх бажання і наміри, ідеали та оцінки світу й себе. Ще світогляд можна визначити як певну систему поглядів на місце і роль людини у світі. Саме ця проблема є наріжним каменем будь-якого світогляду: людина — світ. Для ознайомлення з проблемами першого питання пропонуємо використати наступні навчальні посібники [1, с. 11; 7, с. 6-8; 8, с. 10-27]. Світогляд у будь-якій формі (стихійній, більш-менш усвідомленій, науково обґрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якій людині, але в різні історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно по-різному відповідали на основне питання світогляду.

Незважаючи на те, що філософія виникла в VІІ-VІ століттях до нашої ери, своїм початком вона сягає глибини віків, до початку історії людства. В зародкових формах світогляду первісних людей формувалися передумови згодом розвинених і довершених світоглядних і в тому числі філософських систем. Перші спроби давньої людини зро-зуміти оточуючий її світ за аналогією з собою були пов'я-зaні, по-перше, з наділенням речей такими можливостями, якими вони не володіли; по-друге, з надприродними явищами, які мислилися як реальні й існували в грубо натуральній, предметній формі (стародавні магічні обряди, що здійснювалися перед полюванням, ритуальні танці); по-третє, з формуванням тотемних вірувань ранньородового суспільства. Тотемізм — найдавніша форма релігій ранньородового ладу, який характеризується вірою в надпри-родний зв'язок і в кровну близькість даної родової групи з яким-небудь видом тварин, рослин і т. ін. З позицій тотемної речовинності встановлювалися і регулювалися взаємини людей у родовій общині, усвідомлювалося ставлення членів роду до себе, формувалося те чи інше ставлення до природи. Тотемістичний світогляд лежав в основі регулювання міжродових відносин, а також був нормою стосунків між родовими племенами. Тотемістичний світогляд з усім його містицизмом вірніше буде розглядати як одну із сторін часткового мислення. Другою ж його стороною слід вважати націленість мислення під впливом практики, яка постійно ускладнюється, до різних форм пізнання об'єктивних властивостей речей і, нарешті, до раціональності, доцільності, обґрунтованості. Згідно з цим окремо існуючі речі, вочевидь, сприймалися первісним мисленням у поєднанні єдності містичних і об'єктивно існуючих властивостей і відношень. До містики, фантазій і пояснень речей та світу в цілому міфологія продовжує звертатися, хоча вона значно відрізняється від первісної свідомості. Міфологію варто розглядати як історично першу форму світогляду. Що ж є характерним для неї? Міфологічне мислення набуло здатності осмислювати внутрішні властивості речей в абстрагуванні від них самих. Те, що людина одержувала від природи для задоволення своїх потреб, виступало ще як «абстрактний» дарунок природи і не було зумовлене індивідуальною особливістю якості речі. У міфологічній свідомості суть речі визначається причинами, які лежать далеко за межами самої речі і залежать від богів, героїв і т. д.

Для міфологічного світогляду характерним є стирання різниці не лише між індивідом і колективом, а й між образом і річчю, предметом і символом. Давні люди були глибоко переконані в тому, що варто назвати якого-не- будь звіра, він тут же з'явиться і принесе людям зло. Тому широко використовувалися іносказання. Наприклад, під час зображення у «Лісовій пісні» Лесі Українки фан-тастичних сцен — «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» та ін.

Через міф людське мислення намагалося виразити на-, явність у світі протилежностей, збагнути їх взаємодію, проникнути в суть світобудови і самого себе. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Проблеми, які поставив міф (про походження світу і людини, таємницю народження і смерті тощо) не перестали цікавити людей. Вони стали головними проблемами релігійного та філософського світогляду.

Релігія (від лат. ге1іgіо — благочестя, побожність, свя-тіння, предмет культу) являє собою таку форму світогляду, де світ роздвоєний на «земний», природний (сприймається органами чуття людини) і потойбічний — «небесний», надприродний, спілкування з яким можливе через культові дії. У релігійному світогляді дається відповідь на всі питання, які виникають у процесі життєдіяльності людини. В їх основі лежить віра в існування надприродних сил, які визначають і спрямовують все, що діється у світі і в житті окремої людини. Однією з найважливіших особливостей релігії є поклоніння тим надчуттєвим силам, втіленням яких виступає Бог. Природа релігійного світогляду складна і суперечлива, вона має тисячолітні традиції і ввібрала в себе явища духовної культури, соціальний досвід, ідеологію та інші аспекти життєдіяльності людей. Слід підкреслити, що, незважаючи на деякий догматизм релігії, вона, як соціальне явище, розвивається і має історичний характер. Релігія найбільшою мірою відноситься до «сокровенного» в людському існуванні, через неї здійснюється причетність до непізнаних космічних витоків людського існування.

С.Булгаков писав: «Релігія є активний вихід за межі свого «я», живе почуття зв'язку цього кінцевого і обмеженого з безконечним і вищим, розширення нашого почуття в безконечність, у прагнення до недосяжного «до-сконалення»1. Суспільний спосіб людської буттєвості приводить до соціалізації самої релігії, тим самим вихолощуючи її суть. Релігійному потягу надаються конфесійні форми, релігія інституалізується, отримує культове оформлення, стає професією, тим самим служить інтересам того чи іншого суспільства. З'являються теософічні доктрини, в яких з'ясуванню причетності до Бога надаються логічно-стрункі обґрунтування. Осуспільнення зазнають й інші «інтимні» способи причетності до Бога — суто індивідуальний, надання йому ритуалізованих і канонізованих форм, позбавляє молитву її сутності.