3. Зміст третього питання визначається проблемами, якими займається філософія, та її основними завданнями.

Якщо розглянути структуру філософії, то, на наш погляд, легше її уявити у вигляді таблиці (див. табл. 1).

Таблиця 1

Структура філософії

Галузь філософи	Основні проблеми філософії
Онтологія — вчення про буття	Як улаштований світ?
Гносеологія — теорія пізнання	Що означає „пізнати"? Чи можливе адекватне пізнання?
Соціальна філософія	Що таке соціум? Яке співвідношення у суспільстві суб'єктивного та об'єктивного?
Аксіологія — вчення про цінності	Які ключові цінності у житті людини? В чому сенс її життя?
Філософська антропологія — вчення про людину	Яке місце займає людина в світі? Що таке людина?
Філософія історії	Що таке історичний час?
Етика — вчення про мораль. Естетика — вчення про красу	У чому полягає сутність добра, краси та гармонії?
Філософсько-соціологічна теорія війни, миру та армії	У чому полягають сутність і роль війни, миру та армії в житті суспільства?
Філософія релігії — вчення про релігію та її ставлення до світу	Що таке священне? Чи можливе воно у світі?
Праксеологія — вчення про перетворення	Шляхи ефективного перетворення?

Щоб зрозуміти місце людини в світі, треба по-філософ-ськи осмислити сам світ. Ця галузь філософської діяльності, як зазначено в таблиці, має назву онтології (вченняпро буття).

У різні епохи світ не лише пізнається окремими науками, а й формується певна категоріальна картина світу.

Відтак, XX ст. вводить у науковий обіг такі категорії, як розвиток, еволюція, прогрес. У минулі століття ці категорії не відігравали політичної ролі, оскільки світ уявлявся у вигляді величезного механізму (механіка була «королевою» наук), що функціонує, але не розвивається. У XX ст. категоріальна картина світу істотно змінюється за рахунок введення таких категорій, як система, самоорганізація, вірогідність та ін. Звісна річ, ці терміни вживалися і раніше, але не набули універсального і світоглядного статусу, тобто не стали категоріями. Та чи можна сьогодні осмислити світ і місце людини в ньому без прагнення зрозуміти природу, суспільство та їх взаємодію як систему, не враховуючи нерівнозначності (вірогідного характеру) природних та соціальних процесів, не сподіваючись на ефект самоорганізації більше, ніж на утопічне загальне регулювання «зверху»?

В осмисленні людини філософія створює соціальну філософію (філософію історії) і філософську антологію. У різноманітності С (суб'єкт) — О (об'єкт) і С—С відносин філософія виділяє моменти, які, по-перше, універсальні (можуть бути присутніми в будь-яких конкретних відносинах) і, по-друге, відбивають специфічну сутність людини, відрізняють її від усіх інших систем та явищ, роблять людину особистістю і визначають її місце в світі.

Такими суттєвими моментами вселюдських відносин є, насамперед, перетворення (будь-якого об'єкта) і спілкування (будь-яка взаємодія будь-яких суб'єктів). Філософська рефлексія їх здійснюється у праксеології (праксис — дія) та в етиці (етос — вдача, звичай), де з'ясовується, як саме вони можливі на ґрунті напрацьованих самою людиною програм, які діятимуть тільки тоді, коли вони правильно відбивають світ, висловлюючи життєвий сенс і ключові ціннісні орієнтації людини. Цьому відповідають такі сутнісні моменти, як пізнання та ціннісно-орієнтована діяльність, що осмислюються у гносеології (гносіс — знання) або в теорії пізнання і аксіології (аксіс — цінність). Естетичне освоєння, в якому людина гармонізує власний зовнішній та внутрішній світ відповідно до ідеалів краси, і релігійне ставлення до світу, що порушує питання про наявність у світі засад, більш високих, ніж усе те, що пов'язане зі скороминучим задоволенням людських потреб. Ці моменти осмислюються в естетиці і філософії релігії, в яких з'ясовується, яким чином можлива діяльність за законами краси, чи можливе в цьому світі існування того, що можна визнати священним (тобто не скороминучим у своїй значущості, що не зведене до суто функціональних оцінок). І, нарешті, філософія потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив. Це завдання вирішується в історії філософії.

Студенту слід засвоїти й те, що філософія не зводиться до науки. Філософія носить світоглядний характер, а світогляди здобувають різні ідеали, неоднакове ставлення до світу. Проте філософ стає не дослідником, а послідовником певного світогляду, він переходить до ненаукової галузі (що аж ніяк не означає антинауковість або ненауковість його теорії). Але філософи не гірше за представників конкретних наук спроможні обґрунтовувати й доводити власні переконання за допомогою власного методу. Сама природа філософії приводить до того, що філософський метод є об'єктом інтелектуальних пошуків. Тому у філософії склалася інтелектуальна традиція: в межах різних філософських шкіл використовуються два методи: один — загальнофілософський, другий — специфічний для цього вчення. Спосіб поєднання цих двох методів у творчості того чи іншого автора створює його особливий стиль.

Загальнофілософський метод — це аналіз різних типів суджень, критика інших філософських систем, пошук універсальних принципів.

Специфічний метод — це сукупність розумових засобів та способів організації філософської думки, способів дослідження та викладення предмета розглядання.

Уже в давній філософії ми знаходимо багатоманітність методів, які використовували античні класики. Насамперед це діалектика Платона та Сковороди, а також логічне вчення Арістотеля, яке стало початком самостійної науки — логіки. У філософії Середньовіччя широко використовується метод диспуту рrо та сontrа («за» та «проти»). З ім'ям Декарта пов'язаний метод «радикального сумніву», Кант розвинув метод «критики». Неокантіанство далі розвиває кантівський критицизм. Віндельбанд ввів відмінність між критичним та генетичним методами, Кассирер говорить про «трансцендентальний метод», Гуссерль пропонує «феноменологічний метод». Пізніше розробляються методи структуралізму, системного підходу, герменевтики, аналітики, інтервального підходу та ін.

Більшість філософів схильні розглядати два основних методи філософії — діалектику та метафізику. Студенту слід усвідомити сутність та різницю між цими методами. Пропонуємо вивчити [7, с.15-17; 8, с.23-25]. При цьому розгляньте діалектику не тільки як метод, а

й як теорію.

Роль філософії у сучасному суспільстві визначається

через функції, які вона виконує:

1) світоглядна — засвоюючи філософію, людина виробляє певний погляд на світ, що сприяє постановці її цілей, з узагальнення яких формується загальний життєвий план, духовні ідеали, що є не просто сумою знань, а певним відношенням до світу;

методологічна — застосування у своїй діяльності найбільш загальних ідей та принципів при вирішенні конкретних теоретичних та практичних завдань, а також наукове обґрунтування, розробка ідей і теорій, шляхів і засобів пізнання та практичної діяльності;

культурологічна, яка поділяється на три підфункції:

експлікація — виявлення найбільш загальних ідей, уявлень та форм досвіду (онтологія — вчення про буття, гносеологія — пізнавальне відношення людини до світу та ін.);

раціоналізація — переведення в логічну, понятійну форму результатів людського досвіду;

систематизація — теоретичне вираження сумарних результатів людського досвіду.

Філософія не дає жити сьогоднням, вона перетворює, за висловленням Г.Сковороди, синів дня в синів століття.

Філософія, перш за все, духовний орієнтир особистості, що прагне до мудрості, до оцінювання власного життя не лише в масштабах сьогодення. Вона повертає людину до вічності, наповнює її розум думками про минуле і прийдешнє, виводить за межі інтервалу її особистого існування, надає осмисленості всьому життю.

Але філософія, звичайно, не є надбанням індивідуального існування, бо вона, якраз, виступає способом залучення індивіда до загального, людини до людськості, і тому через персональне світоспілкування, здатна розширювати горизонти соціального бачення і культурного виміру, що підносить індивідуумне буття до рівня буття суспільного.

Соціальні зрушення, що мали місце у світовому процесі XX ст., такі, як наслідки деперсоналізації, витіснення людини технікою, стагнації соціумів і т. п., переорієнтували і світоглядний пошук. Щоб виконувати своє призначення, філософія не могла не відгукнутися на цю переорієнтацію, не набути екзистенціонального забарвлення і в цілому не поставити в центр філософствування не просто суспільну людину, а живу індивідуальність, її пристрасті, сподівання, розчарування, особисті втрати і творчий потенціал.

Поглиблення і поширення філософської освіченості кожної людини — подолання духовної обмеженості, запобігання появи манкурта, «людини абсурду».

Викладачі кафедри — автори цієї методичної розробки — виходили з трьох основних позицій у розумінні людської буттєвості: визнання феномену людини космо-планетарним явищем, розгляд суспільства як умови людського існування, а не способу функціонування її сутності і вбачання в духовності першопричини людського поступу і самозбереження.

Без філософії не обійтися людині, що розмірковує, творить і орієнтується на відповідальність перед світом, а не на владу над ним.

Питання для самостійного вивчення теми

1. У чому різниця між науковим та філософським світоглядом?

2. Яке місце філософії в системі духовної культури

суспільства?

Чому вивчення філософії необхідне фахівцю будь-якої галузі знань?

У чому сутність дуалізму, суб'єктивного та об'єктивного ідеалізму? Форми діалектики та матеріалізму.

Питання для самоконтролю знань

Що таке світогляд?

Як співвідносяться філософія і світогляд?

Яке місце філософії в системі світоглядного знання?

Які риси характеризують міфологію?

Назвіть основні особливості релігійного світогляду. Чим він відрізняється від філософського?

Які ознаки властиві філософському світогляду?

Що таке «клітинка» філософського знання, які її склад, структура, значення?

Які функції і структура філософії?

Чи зводиться філософія до науки? Аргументуйте свою відповідь.