1 Булгаков с. Філософія хазяйства. — м., 1990. — с. 265.

У житті людей є наявні й інші способи причетності до Універсуму. До них належать такі, які виступають у формі інтуїтивно бездоказово існуючого передбачення наявного зв'язку людини з Космосом, людини з її майбутнім у формі передчуття, або емпіричної констатації наявності певних явищ, не підвладних науковому поясненню. Разом ці феномени знаходять своє застосування у психотехнічних процедурах, які вражають своєю ефективністю (біоенергетичний потенціал людини, астрологія). Можна зробити висновок, що світогляд не статичне, а динамічне утворення і має різний характер у конкретних історичних умовах. На його зміст і форми впливає багато факторів життя людини і рівень розвитку матеріального виробництва, стан розвитку культури, науки, релігії, ідеології, спосіб життя тощо.

Питання про філософію виникає у зв'язку зі зрілістю світогляду, розвитком його історичних форм як передумов формування теоретичних форм бачення світу. Історично філософія зароджується в результаті кількох сприятливих умов і передумов.

Як продукт суспільної свідомості людства, філософія формувалася поступово в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й, насамперед, як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення свого внутрішнього «я» — системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і залученні сил природи до сфери людської діяльності історично. Спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення, це зусилля, за допомогою якого свідомість спрямовує погляд на себе, відбивається у собі. За допомогою рефлексивного методу:

а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цін-ностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими

людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми;

б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, зяких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища івнесення відповідних змін у внутрішній світоглядлюдини;

в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямку системидуховних цінностей.

Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Тому правильніше буде сказати, що філософія починається раніше, ніж закінчується міфологія. Однак уже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Від передфілософії (міфотворчості) філософська свідомість приходить до свого власного предмета — світогляду і проблеми людини.

Філософія — це вчення про світ та місце людини в ньому, про взаємовідносини між людиною і світом, про шляхи і способи пізнання та перетворення людиною світу, про майбутнє цього світу.

Із наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, існують філософські системи, які в своїй основі базуються на різних міфах, у тому числі й так звана міфологізова-на філософія Шопенгауера, Ніцше. Але необхідно акцентувати увагу ще й на тому, що філософські й релігійні вчення —- це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення. Філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія, в теоретичному плані, менш розвинена і взагалі орієнтується на певні містифікації.

Філософія з самого початку свого виникнення, навпаки, на перший план винесла проблему знання, стала досліджувати можливості людського розуму в процесі їх набуття і розвитку. Які ж особливості філософських знань, що є предметом філософії, і яке коло її основних проблем? Ці та інші проблеми осмислимо у другому питанні.

2. Під час вивчення проблем другого питання «Специфіка філософських знань, предмет та коло основних проблем філософії» студенту слід, перш за все, з'ясувати особливості філософського світогляду. Перша з них полягає в тому, що на відміну від релігії і міфології філософія в осмисленні світу спирається на знання. Але справа в тому, що природа знань різна. У людини є знання про конкретні речі, які можна чуттєво сприйняти, про їхні властивості, відношення, тобто відомості малого ступеня спільності. Проте є знання, які мають високий ступінь спільності і відбиваються в системі понять і категорій. У своєму складі вони містять різні ознаки, властивості та відношення речей матеріального світу. Для філософського світогляду, і це становить його другу особливість, якраз характерна наявність гранично спільних, універсальних категорій, висновків і узагальнень, таких як: «річ», «матерія», «буття», «свідомість» та ін. У цьому полягає одна зі складностей вивчення і прилучення до філософії.

За багато століть свого існування філософія накопичила досвід роботи з універсальними поняттями, виробила ефективні методи оперування ними, а також визначила основні принципи їх систематизації і відношень зі світом реально існуючих речей і процесів. На цих засадах філософський світогляд прагне пізнати світ в єдності його різноманітних форм, що становить третю особливість теоретичного світогляду.

Знання, одержані шляхом застосування до об'єкта пізнання гнучкої системи категорій, відзначаються не тільки єдністю, а й усебічністю та взаємоузгодженням. Це складає четверту особливість філософського світобачення, яка зводиться до того, що філософія, по праву, є ядром наукового світосприймання, надає йому цілісності, взаємозв'язку та визначеності.

Філософському світобаченню притаманна й така риса, що пронизує всю його історію, як сумнів — п'ята особливість філософії. Ще давньогрецький скептицизм (Піррон та ін.) закликав не вірити очам, вухам та слову і все піддавати сумніву. Розумна частина скепсису, що міститься у філософії, становить найважливішу умову її творчого розвитку і є надійним знаряддям проти різних форм догматизму (антиісторичного, схематично закостенілого типу мислення, при якому аналіз та оцінка теоретичних і практичних проблем та положень здійснюється без урахування конкретної реальності, умов і часу). Як бачимо, наведені риси та багато інших особливостей філософії відрізняють її від усіх форм світобачення і дозволяють зробити висновки про те, що вона є якісно новим духовним утворенням, опорою якого є знання і раціональна діяльність людського мислення.

Філософія орієнтується у власних світоглядних пошуках не на міф, а на перевірені практикою знання, що дозволяє їй на ґрунті науки вирішувати складні питання світобудови та самої людини. Які ж проблеми хвилюють філософію?

Філософію з моменту її виникнення і до сьогодення цікавить природа, те, як виникли Земля, Місяць та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуюче різноманіття речей звести до вихідних першоначал і т. д. При цьому філософів цікавлять не деталі (подробиці), а загальні принципи існування та розвитку природи. Постійний інтерес філософів різних поколінь до природи простежується в усій їх творчості. Багато з них створили окремі філософські праці: Д.Бруно «Про нескінченість Всесвіту та про світи»; Г.Гегель «Філософія природи»; О.Герцен «Листи про вивчення природи»; Г.Сковорода «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін. Незгасаючий інтерес у представників різних філософських напрямків викликають питання суспільного життя людей, справедливості й свободи, влади і власності, володарювання й експлуатації, а також проблеми правового, економічного й раціонального державного устрою. Цим питанням присвячені трактати Платона «Держава», Т. Гоббса «Про громадянина», Г. Лейбніца «Два уривки про свободу» тощо.

Філософи у своїх творах постійно зверталися до проблеми людини, її природи, призначення, сенсу життя. Без перебільшення можна зазначити, що проблема людини займає центральне місце у філософії. Ця проблематика втілилася в цілий ряд філософських творів (Арістотель «Про душу», Р.Декарт «Пристрасті душі», Л.Фейєрбах «Проти дуалізму тіла, душі, плоті й Духа», В.Соловйов «Читання про боголюдство», А.Камю «Бунтуюча людина» і та ін.

Сучасна філософська думка працює над осмисленням і вирішенням актуальних для всього людства проблем: збереження земної цивілізації, покращення біосфери, усунення національних конфліктів і т. д.

Талановитий учений — це людина, яка зуміла вирішити ту чи іншу складну наукову або технічну проблему, а талановитий філософ — це мислитель, який побачив ще одну невідому фундаментальну проблему людського буття. Отже, до основних філософських проблем належать:

відношення мислення до буття, Духа — до природи;

сутність форми та закони розвитку пізнання та мислення;

джерела і загальні закони руху та розвитку явищ;

суспільне буття і загальні фактори, закони його розвитку;

людина і сенс її життя, шляхи досягнення свободи;

людина та Бог, смерть та безсмертя;

проблеми етики та естетики;

сутність та зміст війни, миру та армії, їх роль у житті суспільства.

У процесі історичного розвитку філософії предметом її дослідження стала людина в її відношенні до природного і суспільного світу. Предмет філософії можна визначити так: філософія вивчає загальне в системі «людина — світ». Подібне розуміння предмета філософії відбиває його специфіку (як форми світобачення) і характер знань, яким вона оперує. Філософія завжди була тісно пов'язана з життям людей і не могла не реагувати на проблеми, які виникали в суспільстві. Так, у середні віки головним предметом філософських роздумів було співвідношення одиничного та загального; в Новий час — якості й субстанції, чуттєвого й раціонального; у XIX ст. — раціонального та ірраціонального. Наприкінці XX ст. основною проблемою стає проблема загального в системі «людина — світ». Філософи відрізняють висхідний пункт філософської рефлексії — «клітинку» філософського знання. «Клітинка»— це поняття, введене до вивіреної методології. Воно означає найзагальніше абстрактне відбиття головного протиріччя, яке лежить в основі розвитку будь-якої системи. Крок за кроком думка рухається від абстрактного до конкретного, розгортаючи вихідну «клітинку» у складну систему відносин, яка характеризує це явище в його цілісності. Застосовуючи такий підхід до філософії, ми повинні з'ясувати вихідне, найзагальніше і водночас фундаментальне протиріччя у ставленні людини до світу. Тварина — частина навколишнього середовища, до якого вона так чи інакше адаптується, людина ж перетворює навколишній світ і робить це за програмами, які не задані їй від природи (як у бобра, щура чи бджоли), а створюються самою людиною. У результаті цього виникає потрійна суперечність. По-перше, між суб'єктивною реальністю (внутрішнім світом людини: її потребами, цілями, знаннями, ідеалами тощо) та об'єктивною реальністю (незалежним від неї зовнішнім середовищем, яке людина намагається змінити відповідно до своїх планів). По-друге, люди живуть і перетворюють світ, взаємодіючи між собою. При цьому можуть мати місце різні програми (аж до взаємовиключення), тому виникає суперечність між суб'єктивними реаліями різних людей (соціальних груп, суспільств). По-третє, безперервно змінюючи світ та саму себе, людина прориває обмежений горизонт тваринного існування, залишаючись при цьому кінцевою істотою, смертною, вона прилучається до безмежності природи, культури і духу.

Людина, гостро усвідомлюючи власну смертність, опановує у принципі нескінчений досвід людства й усвідомлює нескінченість світу крізь ідеї прогресу, вічного існування матерії, Бога, безсмертя душі тощо.

«Клітинка» філософського знання описує фундаментальні суперечності, без аналізу яких не можна зрозуміти те чи інше вирішення питання про місце людини у світі за допомогою згаданих вище філософських понять: об'єкт, суб'єкт, скінченне, нескінченне. їх співвідношення можна уявити у вигляді такої схеми:

де С — суб'єкт; О — об'єкт; С<=>0 — суб'єктно-об'єктні відносини; С<=>С — суб'єктно-суб'єктні відносини; «> — знак нескінченності, що лежить за площиною С—О та С—С відносин («Криниця вічності» — за образним висловом Ф. Ніцше). Ця «клітинка» дає змогу порівняти різні типи світогляду з гранично-загальної точки зору. Отже, існують позиції, які взагалі заперечують нескінченість світу, зводячи все до наявної суми суб'єктивних даних (скептицизм, позитивізм); інші визнають нескінченність об'єктивної реальності, матерії (матеріалізм), або реальність лише суб'єкта (суб'єктивний ідеалізм); треті розглядають світ як функцію С—О аспекту людської діяльності (прагматизм). Але одне питання пронизує всю історію існування філософії — це питання про відношення мислення до буття, Духа до природи. Дехто з філософів його називає основним, головним питанням філософії. Ми вважаємо, що це важливе методологічне питання для визначення філософської позиції філософів. Це питання-проблема має дві сторони.

Перша — «Що первинне?». Ті філософи, які пояснювали світ, виходячи з матеріальних основ природи та об'єктивної реальності, склали матеріалістичний напрямок (лінія Демокрита), а ті, які за основу світорозуміння приймали ідеальне начало (дух, свідомість, воля, відчуття і т. п.) склали ідеалістичний напрямок (лінія Платона). Ідеалісти поділяються на суб'єктивних (як у Берклі — «речі — це комбінації відчуттів людини»), та об'єктивних — для яких первинним виступає об'єктивне надлюдське начало (світ абсолютних ідей Платона, світовий розум).

Друга сторона цього питання — «Чи можливо пізнавати світ?». Філософи, які заперечували пізнання світу, отримали назву «агностики» (від грецького недосяжний до пізнання).

Таким чином, філософію можна визначити як науку, яка вивчає людину й світ, що її оточує, взаємозв'язок і місце людини в його перетворенні на основі пізнання загальних форм буття та найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства й мислення. Ми вивчаємо філософію для того, щоб осмислювати своє життя, спираючись на багатовіковий досвід духовних пошуків людства — це необхідна умова на шляху реалізації в собі людини.