3. На ґрунті ознайомлення з науковою спадщиноюМ.Грушевського зробіть висновок про взаємозв'язок філософії та історичної науки.

Питання для самостійного контролю знань

Розкрийте специфіку української філософської парадигми.

Покажіть вплив філософських думок доби Київської Русі на подальший розвиток історії української філософії.

Які моменти філософських переконань І. Вишен-ського заслуговують на особливу увагу і необхідність сучасних досліджень?

Що являє собою традиція кордоцентризму в українській філософії?

Визначте провідну тенденцію у розвитку української філософської думки кінця XIX — початку XX століття.

Яку концепцію історії української філософії запропонував Д. Чижевський?

Висвітліть філософські проблеми, які, на вашу думку, потребують першочергової уваги вітчизняних мислителів.

Охарактеризуйте розвиток філософії в Україні епохи Бароко.

Покажіть внесок Т. Шевченка у розвиток філософії української ідеї.

Теми рефератів

Дмитро Чижевський як видатний український історик філософії.

Розвиток української філософської думки в літературних творах ХІХ-ХХ ст. Вплив філософії Гегеля на духовне життя українців.

Філософські погляди діячів культури Київської Русі.

Філософія Відродження в Україні.

Розвиток філософії у братських школах.

Основні філософські ідеї П. Юркевича.

Філософія української ідеї в світовій культурі XIX ст.

Філософська думка в Радянській Україні.

10. Трактат В. Винниченка «Конкордизм» і сучаснаморальна свідомість в українському суспільстві.

Проблемно-пошукові завдання та вправи

1. З якого часу слід починати відлік історії української філософії і чому?

2. Знайдіть спільні риси філософських поглядів Г. Сковороди і П. Юркевича.

Г. Сковороду називали «українським Сократом», «пантеїстом», «містиком», «евдемоністом». Яка з цих характеристик найбільш відповідає особі мислителя?

Г. Сковорода якось сказав: «Світ ловив мене, та не впіймав». Що, на вашу думку, мав на увазі мислитель?

Чому українська філософська та соціально-політична думка, що розвивалася в українській діаспорі, носила переважно християнський характер?

У чому полягала нетрадиційність поглядів Києво-Могилянських професорів XVIII ст. у порівнянні зі здобутками західноєвропейської університетської філософії?

Яке значення для розвитку української філософії має творчість емігрантів, діяльність яких проходила за межами Батьківщини — Д. Чижевського, В.Зіньківського, В. Петрова, О. Кульчицького?

ТЕМА 9

Філософський зміст проблеми буття

План

Буття і основні його форми.

Філософські поняття матерії.

Спосіб та форми існування матерії. Матеріальна єдність світу.

Радимо прочитати:

Алексеев П.В., Панин А.В. Философия.— М.: Проспект, 1997.— С. 342-400.

Горак ГЛ. Курс Лекцій. — К.: Вільбор, 1997. — С. 70-122.

3. Волчек е.З. Философия: Учеб.Пособие. Мн.: ип«Экоперспектива», 1998.— с.83-96.

Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия: Учебное пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1999. — С. 134-161.

Таранов П.С. Острая философия: Выдающиеся сюжеты овладения неизвестным.— Симферополь: Реноме, 1998.— С. 15-115.

Цофнас А. Комплементарність світогляду і світорозуміння // Філософська і соціологічна думка.— 1995.— № 1-2.— С 5-22.

Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сага-товський, 1.1. Кальний та ін.— К.: Вища шк., 1995.— С 185-205.

Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надоль-ний, В.П. Андрущенко та ін./ За ред. І.Ф. Надольного.— К.: Вікар, 1997.— С 186-200.

Філософія: Курс лекцій /За ред. СМ. Мануйлова, О.П. Єфімця.— Харків: ХВУ, 1997.—С 146-159.

Философия. Основные идеи и принципы / Под общ. ред. А.И. Ракитова.— М.: Политиздат, 1990.— С. 40-64.

Юрченко O.I. До проблеми розуміння категорії «матерія» //Философские науки.— 1989.— № 9.

Поради та матеріали до вивчення теми

Вихідними філософськими поняттями, які необхідно засвоїти, відкриваючи світ філософського знання, є поняття «буття», «матерії», «субстанції», «руху», «простору», «часу», «картини світу».

Вивчення першого питання теми слід починати з історії формування уявлень про «буття» [7, С 24-30, 35-41, 45-51; 4, С. 134-156]. Проблема буття яскраво виникає лише тоді, коли передумови її виникнення перетворюються на предмет сумнівів і роздумів. Варто лише сказати, що світ існує «тепер», як природно виникають питання про його минуле та майбутнє. Відповідаючи на них, одні філософи стверджують, що світ неминущий — завжди був, є і буде. Інші доводять, що світ був, є та буде, але має при цьому початок і кінець як у просторі, так і в часі. При роздумах про буття у людини виникають питання про смерть та життя, мінливість і сталість буття, про його влаштованість та його структуру. Буття визначають звичайно як філософську категорію для позначення всієї існуючої реальності.

За допомогою цієї категорії інтегруються основні ідеї, які втілені в процеси послідовного осмислення питання про існування світу:

світ є, він як безмежна і неприходяща цінність;

природне і духовне, люди й істоти рівно існують, хоча і в різних умовах їх існування як передумова єдності світу;

світ утворює сукупну реальність, дійсність, яка випереджає свідомість і дії конкретних індивідів та поколінь людей;

існуючи в тісному взаємозв'язку і багатоманітності своїх форм, буття виявляється через зв'язки між одиничними сутностями, кожна з яких невідтворю-вальна, унікальна.

У філософії виділяють чотири відмінні, але взаємопов'язані основні форми буття:

буття речей, процесів, яке поділяється на буття речей, процесів природи, буття природи як цілого та буття речей і процесів, створених людиною («друга природа»);

буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей і суто людське буття;

буття духовного (ідеального), в якому розрізняють індивідуалізоване духовне і об'єктивне духовне;

буття соціального, яке вміщує в собі індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

Розглянемо детально основні форми буття. Говорячи про буття природи, необхідно зазначити, що її речі, стани і цілісність існують до, поза і незалежно від свідомості людини. У цьому полягає важлива відмінність природи як основної форми буття. Природа у цілому безкінечна в просторі та часі — вона завжди і всюди була, є і буде, ця особливість не притаманна окремим речам, процесам і станам. Важливою особливістю природи є діалектика плинного і стійкого буття окремих речей у безперервному бутті природного світу.

У чому полягає специфіка буття «другої природи», тобто предметів, створених людиною? Буття предметів і процесів «другої природи» полягає у тому, що перші виступають як нерозривна єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності людей і функції даних предметів.

Специфіка буття окремих предметів «другої природи» і її як цілого полягає у тому, що це абсолютно інша порівняно з первинною природою комплексна реальність.

Природа в цілому — безмежне буття, де існування окремої людини є швидкоплинним моментом.

«Друга природа» є буттям, яке тісно пов'язане з часом і простором людського існування. Природа є безкінечним, неоглядним, невичерпним світом, який створюється людиною у його дуже незначній частині. «Друга природа» — це світ, де також діють закони природи, але вони не переплітаються з перетворюючими діями і свідомістю людей. Предмети і процеси «другої природи» створені людиною, і через те їх буття стоїть ніби на межі буття природи і людського світу. Людина є частиною природи. Природа, як щось ціле, не протистоїть людині, вона є сукупністю окремих речей, що мають свої властивості, а однією з найбільш досконалих і високих речей виступає людина.

Буття окремої людини і людства в цілому є специфічним і неповторним. Унікальність людського буття полягає, насамперед, у складній біологічній організації, яка відокремлює його від іншого світу. Філософи вбачають своєрідність людського буття не в біологічній організації, а в здатності надбудувати над природою рукотворний світ. Людина володіє рядом незвичних властивостей. Вона відображає у своїй свідомості величезну різноманітність світу, створює світ культури, в якому дивно поєднуються природні і соціальні якості. Детально проблема людини у філософії розглядається в підручниках з філософії [7, с 260-272; 9, с. 209-225].

Серед форм буття людини відзначимо, передусім, її предметно-практичну діяльність. На думку матеріалістів минулого, людина як фізичне тіло діє на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб; тут вона — лише мисляча річ серед усіх інших речей, на чому особливо наполягали матеріалісти минулого. Недостатність і навіть антигуманізм тлумачення людини як речі є цілком зрозумілими, але звернемо увагу на необхідність такого речового тлумачення: адже якщо немає тіла — немає і людини (хоча ми й їмо, щоб жити, а не живемо, аби їсти), і якщо не забезпечені елементарні матеріальні потреби, то вона не зростатиме духовно.

Інша форма буття людини — практика соціальних перетворень. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей, без запозичення знань, знарядь праці. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

І третя форма буття людини — це її «самотворення», самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, констатуючи і переживаючи певну ієрархію моральних цінностей та естетичних переваг, тобто аксіологічно. По-друге, вона прагне отримати максимальне, постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і сама себе) до такого його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний її.

Особливою формою буття виступає духовне, яке розуміється як єдність свідомого і несвідомого. Результатами духовного є принципи і норми людської спільності, творчості. Виділяють два великих підвиди духовного — духовне, яке невіддільне від життєдіяльності людини (індивідуальне духовне), і духовне, яке може існувати незалежно, поза людиною (об'єктивне духовне). Перше, насамперед, включає свідомість індивіда. Специфіка існування свідомості складається з надзвичайної рухливості її процесів, безпосереднє виявлення яких приховане від будь-якого зовнішнього спостерігача. Свідомість людини є одночасно її самосвідомістю, тобто усвідомленням себе як абсолютно своєрідної і неповторної особистості. Однак самосвідомість не існує окремо від одного потоку свідомості, є своєрідним центром нашої свідомості. Ідеальне, як духовне, включає не лише свідоме, а й несвідоме.

Буття індивідуальної свідомості (і несвідоме) є лише відносно самостійною формою буття, яка тісно переплітається з буттям об'єктивного духовного. Яскравим прикладом єдності індивідуального і об'єктивного духовного є, безперечно, мова та зв'язок мови і свідомості, мови і думки. Крім мови, до об'єктивного духовного належать норми і принципи людського спілкування, схеми поведінки, ідеї як результат творчості.

Специфіка буття поза індивідуальним духовним полягає у тому, що його елементи зберігаються і удосконалюються та вільно пересуваються у соціальному просторі й часі.

Кожна людина безперервно вступає у контакт з іншими людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї, виробничої спільності (колективу), нації. Таким чином, вона існує у тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах, властивих певному соціуму суспільних відносин: моральних, економічних, правових та інших. З діалектикою соціального буття можна ознайомитись у відповідних главах підручників [2, с 51— 69, 182-208; 7, с. 351-359].

У часи сивої давнини, коли людей було мало (10 тис. років тому їх було близько 5 млн), а знаряддя праці були малопродуктивними, — змін дійсності не помічали у планетарному масштабі. Однак із переходом до землеробства і у зв'язку з бурхливим розвитком техніки штучно побудована навколо людини оболонка стала такою, що за дією її можна порівняти з силами та закономірностями природного світу. Виявився глибокий розлад між штучним середовищем та природним світом, у якому зазнають страждань обидві сторони: антропогенна діяльність руйнує екологічну цілісність природи, а порушена гармонія загрожує непередбаченими катаклізмами, землетрусами. Світ, який оточує людину сьогодні, не гарантує їй безтурботного життя, оскільки із засобу захисту він перетворився на джерело глобальної небезпеки.

Яка доля роду людського? Чи знищить він сам себе та все, що його оточує, власними руками, чи зможе відтворити втрачену гармонію буття? На ці запитання, окрім песимістичної, є три основні конструктивні відповіді.

Перша з них — це заклик: «Назад до печер, до природного життя». Друга виходить з незворотності антропогенних катаклізмів і полягає в ідеї генетичної зміни самої людини для того, щоб несприятливі чинники обернулися на сприятливі. І третя, єдино допустима відповідь, на нашу думку, полягає у створенні нових, обережних безвідходних технологій, у значних витратах на відтворення екологічної гармонії. Людина не відмовиться від переваг цивілізації, так само, як і від своєї біологічної сутності, що дарована їй природою, але людині доведеться, оберігаючи себе як вид, боронити й усю гармонію буття.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу не лише незалежного від людини, а й такого, що існував до появи людини. Єдність буття, причинність змін його та граничних підвалин його різноманітності були умовою виникнення поняття субстанції. У філософії її тлумачать як основу всього світоутворення.

2. Вивчення другого питання слід почати з формування в давній філософії принципу елементарності [10, с 44-46]. В давній філософії спочатку субстанція розглядалась як «речовина», матеріал, з якого складаються різні речі. Середньовічне мислення твердило про існування безлічі різних субстанцій, незмінних начал («Субстанціальних форм»). Активність, яка приписується формі і схоластичній філософії, перетворює поняття субстанції на титул Бога як «Форми форм». Саме в руслі такого уявлення виникає поділ на дві субстанції — «духовну» і «тілесну». Це призводить до нерозв'язного дуалізму (від лат. «двоїстий») «душі» і «тіла». Спроби розв'язати цей дуалізм середньовічними мислителями не мали успіху. У філософії Нового часу протиставлення матерії і духа є однією з найважливіших проблем. Тільки через поняття субстанції визначалася остання основа всього сущого. Оригінальні пошуки в українській філософській традиції пов'язані з ім'ям Г.С. Сковороди. Бог трактується Сковородою як закон, внутрішня закономірність усього сущого. Сковорода виділяє дві натури — «видиму» та «невидиму». «Невидима» є животворною основою матеріальної природи.

Іншого звучання категорія субстанції набула у класичній німецькій філософії. Гегель визначав її як істотну сходинку розвитку ідеї, основу всякого подальшого розвитку, справжній початок всякого наукового мислення. Субстанція подана у його філософії як момент розвитку «абсолютної ідеї», яка є ідеальною. Пізніше ідеї Гегеля були розвинені К. Марксом. Він розумів субстанцію як матерію. Детально з історією становлення поняття «субстанція» можна ознайомитися зі статті Е.В. Ільєнкова в «Философской энциклопедии».

Більшість філософів визначають матерію як філософську категорію для визначення об'єктивної реальності, яка дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. Дане визначення не пов'язує матерію з будь-яким конкретним уявленням науки про будову матеріального світу.

Матерія — це філософська категорія, яка відображує загальні універсальні властивості навколишнього світу. Вона існує лише в різноманітності конкретних об'єктів, через них, а не поряд з ними. В цьому визначенні підкреслюється, що об'єктивна реальність існує незалежно від свідомості (первинна по відношенню до неї) і є джерелом наших знань (відображається нашою свідомістю). Матерія має атрибутивні властивості:

абсолютність (вона єдина об'єктивна реальність, яка є причиною самій собі, вона вічна, незнищувана);

невичерпність різноманітності матеріального світу;

системно-структурна упорядженість матерії.

Таблиця 2.

	Структурні рівні матерії
Неорганічний	Органічний	Соціальний
	Підрівні
Макросвіт	Організменний	Особистість Родина Плем'я
Мікросвіт	Підорганізменний
Мегасвіт	Понадорганізменний
		Народність Нація Людство

Звичайний макросвіт, який сприймає людина — це світ із розмірами від 10~8 до 1024 см. У цьому діапазоні є молекули та галактики, рух яких підпорядковується законам Ньютона.

Мікросвіт — це світ елементарних частинок, ядер атомів, атомів, об'єктів з розмірами від 10~43 до 10~8 см. Час процесів, які йдуть у мікросвіті — міліардні частки секунди. Основна одиниця явищ мікросвіту — це квант дії, або стала Планка: 6,626176(36) • 1<Г37 Дж/с. Рух мікрочастинок підпорядковується законам квантової механіки, які сформулювали М. Гіданк, Л. де Бройль, Є. Шредин-гер, В. Гейзенберг та ін. Говорять, що елементарний рівень мікросвіту — це світ праматерії, єдиного спинорного поля. Основною його характеристикою поряд з квантом дії та швидкістю світла виступає елементарна довжина 10"13 см (діаметр електрона). Це досягнутий рівень наукових досліджень, але далеко ще не його межа.

Вгору від макросвіту, за межею, яка досяжна для людини, у Всесвіті є мегасвіт. Його основні об'єкти — це понадгалактика. Цей світ недостатньо вивчений наукою. Щодо його існування є багато гіпотез.

Відповідно до однієї з них у мегасвіті занадто великі відстані і закон всесвітнього тяжіння Ньютона не діє. Американський вчений Цвіккі підрахував відстані, за межами якої не діють закони Ньютона і, насамперед, закон взаємного тяжіння. Космічні об'єкти рухаються на таких відстанях, ніби не помічаючи один одного, їх зв'язок проходить завдяки зовсім іншим закономірностям, які ще не вивчені. Друга гіпотеза підкреслює якісну своєрідність мегасвіту. Вчені стверджують, що є величезні простори Всесвіту, де матерія перебуває в «домеханічному» стані або в стані «фотонного» газу. Там немає ні атомів, ні молекул, ні макроскопічних тіл, там лише зароджуються елементарні частинки, виникає механічний, тепловий та електромагнітний рух. Всесвіт, який зараз спостерігає наука, досяг радіуса 8 млрд світлових років, і жоден відомий закон природи в цьому прошарку Всесвіту не порушується. Знання, отримані сучасною наукою про оточуючий світ, повністю збігаються з положеннями наукової філософії:

загальний спосіб існування матерії є рух в його різноманітності;

існування матерії в просторі і в часі;

відображення як всезагальна властивість матерії;

об'єктивність (існування матерії поза і незалежно від людини і людства).

Основними видами матерії є речовина та поле.

3. Студент повинен звернути свою увагу на те, що категорія «матерії» дозволяє розкрити універсальні взаємозв'язки, притаманні всім предметам і явищам, формам та способам буття. Ними є рух, час і простір.

Рух та матерія не можуть існувати окремо, вони принципово нерозривні, і рух без матерії неможливий, як і матерія без руху. Рух у філософії розуміють як будь-яку зміну. Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим, рух має відносний характер, оскільки проявляється через конкретні форми (види) матерії, які мають відносно сталу природу. Так, Земля нерухома відносно людини, що мешкає на ній, але рухається відносно Сонця. В основу класифікації форм руху покладено наявність конкретного матеріального носія. За найпростішою класифікацією відрізняють такі форми руху, як:

механічний — це переміщення тіл у просторі по повній траєкторії. Носіями руху тут є конкретні тіла — падіння каміння, політ супутника і таке інше

фізичний — об'єднує в собі такі явища, як теплота, світло, електрика, магнетизм, гравітація;

хімічний — це складні взаємодії атомів, які породжують під час реакцій нові, більш складні речовини;

біологічний — це існування та розвиток живих організмів, у тому числі і рослин. Носієм процесів життя є білок;

соціальний — це вся сукупність явищ та процесів, які відбуваються в суспільстві, їх носієм є людина. Найбільш складним проявом соціального руху є процес людського мислення.

У нинішній час наука вивчає цілу низку нових форм руху матерії — геологічну, географічну, космологічну та ін. і пропонує новий варіант класифікації форм руху:

«світ ядра» (частинки та античастинки). Це так звані ядерні форми руху матерії;

«світ електромагнетизму» об'єднує внутрішньоатомні, молекулярні процеси, рух і взаємодію заряджених частинок;

«світ тяжіння» (плазма, планетарна речовина). Це гравітаційні форми руху матерії;

«світ життя» об'єднує біогенетичні, популяційні, організменні та інші подібні процеси на нашій планеті;

«світ людського суспільства» — це єдність матеріального та духовного, система діяльності людей та їх відношень.

У цій класифікації форми руху виділені з урахуванням рівня організації матерії, її постійного ускладнення. Для простоти можна виділити форми руху: в неживій, у живій природі; в суспільному житті. Таким чином, зробимо висновок: існує стільки форм руху матерії, скільки ми можемо виявити рівнів упорядкування матерії.

Основними формами існування матерії є простір і час. Простір — це взаємне розташування речей та процесів, їх протяжність і певний порядок взаємозв'язку. Елементами простору є точка, обсяг, довжина, відстань і та ін. Час — це тривалість існування речей та процесів, послідовність зміни їх станів. Можна говорити про фізичний, біологічний, соціальний, космічний час. Дехто відрізняє екзистенціальний час, маючи на увазі складний потік почуттів та відчуттів людини, інших її духовних станів.

У тлумаченні простору та часу склалися два основні підходи: субстанціональний і реляційний, або атрибутивний.

Принципи субстанціонального підходу стверджують, що простір і час є:

а) самостійними сутностями, які незалежні від матеріїта одна від одної («атоми», «порожнечі» Демокріта);

б) абсолютними;

в) універсальними;

г) незмінними.

Інший підхід із самого початку складався як опозиція до вищезгаданих принципів. Простір та час тут розуміють як невід'ємні від матерії способи упорядкування її, іншими словами, — це форми буття матерії. Вони відносні і взаємозалежні. Якщо зробити логічні висновки з формул Лоренца, то ми визнаємо, що скорочується довжина в напрямку руху

та сповільнюється рух часу, збільшується тривалість часового інтервалу Т

між двома подіями.

Це, безумовно, доводитьіснування глибокого зв'язку між матерією та її основними формами існування — простором, часом, рухом. Більш докладніше пропонуємо студентам з цією проблемою ознайомитися у підручниках [7, с 199-205; 8, с. 194-200; 9, с. 155-157].

Однією з головних проблем філософії є проблема єдності світу. Матеріальна єдність світу виявляється:

у підпорядкуванні всіх явищ об'єктивного світу загальним законам та закономірностям;

в абсолютності, вічності, незнищуваності матерії;

в єдності всіх атрибутивних властивостей матерії, у зв'язку всіх її форм руху;

у нескінченому різноманітті взаємних перетворень явищ об'єктивного світу;

в історичному розвитку матерії, виникненні живої та соціально організованої матерії на основі менш складних форм її існування;

у побудові всього матеріального виключно з елементів, що є в періодичній системі Д. Менделєєва, у тотожності фізико-хімічного складу на рівні речовини;

в єдності структурних елементів живої матерії (ДНК, РНК, білки і т. ін.).

Існує й інша категорія, яку використовують поряд з категорією «матерія». Фундаментальним вирішенням проблеми взаємозв'язку людини з об'єктивними умовами її існування є філософська категорія-образ «світ». Вона не позбавляє тієї багатогранності, яка є типовою для філософських категорій, що пояснюється тим, на думку Гегеля, що «чим багатший предмет, що визначається, тобто чим більше сторін має він для розгляду, тим відміннішими можуть бути здійснені на їх основі визначення» (Гегель Г.В. Наука логики / Энциклопедия философских наук.— М., 1974.— Т.1.— С. 167).

Категорією світу користуються для визначення Всесвіту, матерії, Космосу, природи і та ін. Так, наприклад, П.В. Алексеев і А.В. Панін зазначають, що термін «світ» «означає множину матеріальних систем з їх сутностями та їх проявами» (Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика.— М., 1988.— С.18).

Навантаження суб'єктивністю цього поняття значно більше ніж «буття» і тим паче «матерія». Світ є, в першу чергу, світом людини, продуктом її світобачення, яке здійснюється через призму її життєвого досвіду, її індивідуального контакту з зовнішністю. Світ постає в людській свідомості в процесі її особистого становлення і зникає з її смертю. Це завжди життєвий світ людини, її бачення об'єктивності на основі власного перебування в ній. Звичайно, цей образ набуває узагальнених форм: у науці він існує у вигляді картини світу, в художньому відображенні має свої особливості, але і в першому, і в другому випадку в його основі лежить життєвий світ людини, що набуває в усуспільнених формах різного ступеня узагальнення. До речі, щодо життєвого світу людини як основи наукових понять і концептуальних виразів достатньо сказано у феноменологічній філософії. Не тільки для науки важливо вичленити життєвий світ як її основу. Справа в тому, що індивідуалізація змісту цієї категорії вкрай важлива для розуміння самої людини. Адже вона існує не лише в системі суспільних і природних зв'язків, в першу чергу, як така, що розуміє певним чином і переживає і конструює цю систему, визначає себе в ній.

У категорії світу сформовано смисловизначеність людської особистості, розуміння нею системи природи і суспільства, до яких вона належить, свого місця в об'єктивності, її злитість із нею, свідому причетність до неї.

Матерія як філософський образ — це те, що існує поза людиною; буття — це те, як людина існує в тому, що поза нею, а світ — це те, як існуюче поза нею існує в ній.

У філософському ідеалізмі, релігії також є місце ідеї єдності світу, його цілісності та гармонійності, але в її розуміння покладено примусово інші світоглядні позиції.

Для поглибленого вивчення цього питання необхідно вирішити проблемно-пошукові завдання до цієї теми та прочитати відповідні розділи у підручниках [1, с. 342-367, 446-491; 2, с 70-122].

Питання для самостійного вивчення теми

Щ 1. Сучасна наука та проблеми форм руху матерії.

, 2. Філософські питання навколо теорії відносності. ^! 3. Дух та матерія як філософські протилежності.

Сучасні погляди на структуру матерії.

Проблеми будови світу в історії філософії.

Питання для самоконтролю знань

ш 1. У чому полягає життєвий та філософський сенс проблеми буття?