3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії

Середньовічна філософія почалася з так званої апологетики (І—III ст.), представники якої (Філон Александрійський, Оріґен, Тертулліан) виступали з обгрунтуванням християнства, яке на той час тільки-но утверджувалося, та його захистом від тісно пов'язаної з «язичницьким» політеїзмом античної філософії. Цей захист часто включав у себе пошук в античній інтелекту­альній спадщині таких ідей, які можна було б пристосувати до нового — християнського — світогляду.

У добу патристики (ІІ-УІІІ ст.) так звані отці церк­ви — найавторитетніші християнські мислителі — форму­вали у своїх творах визначальні принципи середньовічної християнсько-філософської думки. Одним із найвидатніших мислителів цього періоду і найвідомішим з «отців церкви» був Аврелій Авґустин (354-430).

Наступний період розвитку середньовічної релігійної фі­лософії дістав назву схоластики. Основна ідея схоластики — раціональне обґрунтування релігійних догм логічними мето­дами доведення, які будуть розглянуті в модулі III «Логіка».

Виділяють три ключові етапи розвитку схоластики:

• етап (VIII—XII ст.) — рання схо­ластика, яка ще не розглядає науку, філософію і теологію як окремі автономні системи знань;

• етап (XIII ст.) — середня схоластика. Цей період ха­рактеризується відокремленням науки і філософії від теології;

• етап (XIV ст.) — пізня схоластика.

Найвидатнішим представником схоластики, безсумнів­но, є Фома Аквінський (1225-1274), який у величезних за обсягом працях «Сума теології» та «Сума проти язичників» виступив як систематизатор теоретичної думки не тільки сво­го часу, але й західноєвропейського середньовіччя в цілому.

Кілька слів про найважливіші проблеми, над якими пра­цювало не одне покоління середньовічних схоластів:

1. Проблема універсалій — співвідношення одинич­ного і загального, окремих речей і загальних понять про ці речі.

У спробах розв'язання цієї проблеми середньовічні мислителі поділилися на номіналістів та реалістів. Номіналісти вважали, що насправді існують лише окремі предмети (стіл, кінь, дерево), а загальні поняття — це тільки назви, породжені людським мисленням. Реалісти дотримувалися думки, що саме поняттям притаманна первинна реальність, і вони поширюють свої властивості на ті речі, які позначають.

Проблема універсалій жваво обговорюється від почат­ку XX ст. у такому відгалуженні філософського знання, як філософія мови. Мовознавці схиляються до думки, що зв'язок між предметом або явищем і словом (поняттям), яке його позначає, є довільним. Інша річ, що завдяки мові цей зв'язок настільки усталюється, що виявляється вже необхідним для людини, яка цією мовою послуговується для власного мислення та спілкування з іншими людьми.

2. Проблема доведення буття Божого.

У Середні віки було сформульовано шість основних доведень буття Божо­го: перше належало теологові Ансельму Кентерберійському (XII ст.), решта — Фомі Аквінському.

Онтологічне доведення Ансельма Кентерберійського таке: Бог існує, оскільки в нашій душі існує поняття про Бога як про абсолютну істоту, тож це поняття мусило звідкись узя­тися. Німецький філософ І. Кант через кілька століть спро­стував це доведення, дотепно зазначивши: скільки б ми не уявляли сотню талерів у гаманці, наші фінансові статки від того анітрохи не збільшаться ¹⁰. Доведення Фоми Аквінського:

• усе, що рухається, зрушується чимось іншим, такий ряд неможливо продовжувати до нескінченності, отже, першорушієм є Бог;

• неможливо, щоб щось було причиною самого себе, тож першопричиною є Бог;

• випадкове завжди залежить від необхідного, неодмінного, яке має, у свою чергу, свою неодмінність; пер­ша неодмінність — це Бог;

• міри якостей, що йдуть одна за одною і мають місце в усьому, що існує, мусять передбачати і найвищу міру

досконалості, якою є Бог;

усе, що існує (навіть і те, що на перший погляд здається ся випадковим, некорисним) має свій сенс, мету і користь; отже, є істота, яка спрямовує всі природні речі до мети; цією істотою і є Бог.

Сучасна наука спростовує ці докази, стверджуючи, що причини всіх природних явищ треба шукати не зовні, а в них самих. Тому в сучасній мові слово «схоласт» стало ото­тожнюватися з безплідними, беззмістовними спекуляціями, формальним знанням, відірваним від життя.