63. Філософська культура українського бароко

Джерела і центри Українська філософська культура цієї доби позначена зміною центрів інтелектуальних впливів. Замість Візантійської імперії тут починається поши­рення новітніх ідей із країн Західної Європи. Значною мірою це пов'язано з перебуванням українських земель у складі об'єднаної Польсько-Литовської держави — Речі Посполитої.Найбільш значущими постають ідеї гуманізму та Реформації. Гуманізм, нагадаємо, це загальна назва спрямування культури західноєвропейського Ренесансу на всебічне вивищення людини. Реформація — широкий релігійний і суспільно-політичний рух за оновлення Християнської церкви в Західній Європі. Детальніше про це йтиметься и модулі II «Релігієзнавство».

Носіями гуманістичної традиції були українці, які здійс­нювали освітні подорожі за кордон і своє життя присвятили науці та освіті (С. Оріховський-Роксолан, Юрій Дрогобич, Павло Русин).

Українські гуманісти орієнтувалися на можливість до­сягнення людиною щастя не в Царстві Божому, а в звичай­ному земному житті, обстоювали необхідність розвитку освіти та науки, обмеження влади монарха законом (ко­роль — «вуста, очі й вуха закону», зазначав із цього приводу С. Оріховський-Роксолан) тощо.

Теоретичне осмислення і розробка комплексу ідей, спів­звучних реформаційними поглядами, здійснюються напри­кінці XVI — на початку XVII ст. українськими книжника­ми, що переважно групувалися навколо культурно-освітніх центрів. Серед таких осередків, створюваних у маєтках українських магнатів, найбільшим і найвпливовішим був центр, заснований 1576 року в м. Острог на Волині князем Костянтином Острозьким (Острозький культурний центр). Значну роль відіграли також братські школи, створені для на­вчання дітей членів братств — об'єднань ремісників і міщан великих міст (Львів, Луцьк, Київ) — і покликані обстоювати їх станові інтереси та задовольнити релігійні потреби.

Проте в умовах наступу правлячої еліти Речі Посполитої на православну релігію в Україні й укладання Брестської церковної унії 1596 р„ яка означала підпорядкування Пра­вославної церкви в Україні Папі Римському, сприйняття реформаційних ідей обернулося радикальним протестом проти будь-яких проявів західноєвропейської культури.

Особливо виразно лунали вони від представників полемічної літератури (І. Вишенський, І. Копинський, М. Смотрицький). Українські полемісти, спираючись на послання другого за значенням після Ісуса Христа теоретика ранньо­го християнства — апостола Павла, заперечували взагалі необхідність набуття світської мудрості, адже вона ніяк не зарадить головній меті людського життя — порятунку своєї душі. Якщо гуманісти закликали до вдосконалення форм і способів земного життя людини, то реформаційно налаштовані полемісти твердили про необхідність «загаси­ти любов і пам'ять цього світу, неухильно спрямовувати ми- сельне око в майбутній вік, щиро бажаючи небесного царя, — каятися, плакати, завжди бачити і постійно поминати в сердечній кліті пам'ять про смерть, і сподіватися повсяк­час на межу й день відходу, готуватися до того» ²². Хоча крайнощі полемічного запалу не одержали значного поши­рення в українській культурі, вони надихали на послідовне обстоювання інтересів православ'я як традиційної релігії українського народу, один із символів його самобутності.

Розвиток філософської думки в Україні на ґрунті взаємодії із культурою Західної Єв­ропи, започаткований у XVI ст., одержує своє завершення становленням в українському духовному житті професійної філософії як самостійної складової куль­тури українського народу. Цей процес пов'язаний із діяльніс­тю першого вищого навчального закладу на землях східних і більшості південних слов'ян — Києво-Могилянськоїакадемії. Діяльність цієї видатної наукової і навчальної установи при­падає на козацьку добу в історії нашого народу.

Києво-Могилянська колегія, згодом Академія, була за­снована 1632 р. завдяки об'єднанню шкіл Київського братс­тва і гімназії, відкритої при Києво-Печерській лаврі. Заснов­ником Києво-Могилянської академії був митрополит Пет­ро Могила (1596/97—1647 рр.). У часи її розквіту в КМА навчалося понад 1000 «спудеїв».

У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобу­вали гуманітарну підготовку. Насамперед тут вивчалися ла­тинська, грецька, старослов'янська, книжна українська, польська мови, а у XVIII ст. також німецька, французька та давньоєврейська. Крім мов, викладались арифметика, гео­метрія і музика. Після загальноосвітніх, граматичних класів розпочали до вивчення поетики — один рік, риторики — один рік, філософії — два роки і теології — чотири роки.

Філософський курс складався з трьох частин: (1) логіки, або розумової філософії, де розглядались загальні закони і форми людського мислення; (2) фізики, або природної філософії, предмет якої складали — матерія, форма, природа, мистец­тво, нескінченне, неперервне; космологія, або вчення про небеса; астрологія, або вчення про зірки; психологія і мето­дологія. Закінчувався філософський курс (3) метафізикою. Викладання здійснювалося на грунті осмислення здобутків античної філософії, патристики та її рецепції в літературі києво-руської доби, європейської схоластики, філософії Ре­несансу, Реформації і доби раннього Просвітництва.

Протягом свого існування (Києво-Могилянська ака­демія була закрита за наказом царського уряду 1817 р.) філософська традиція, що склалась у стінах Академії, була репрезентована плеядою видатних мислителів, серед яких С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель, Й. Кононович – Горбацький, Г. Щербацький та багато інших, хто здійснив іс­тотний внесок у розвиток філософії України.

Водночас розмежування філософії і теології, поступо­ва переорієнтація від богопізнання до пізнання природи і людини, усвідомлення самостійної цінності природи і не­обхідності пізнання її законів, себто зародження типу мис­лення, що наближався до тогочасної модерної європейської філософії, відбувалось у КМА вкрай повільно. Найбільшим досягненням філософської культури України доби бароко стала творчість вихованця Києво-Могилянської академії Григорія Сковороди.