2) Грошово-кредитні відносини.

Оскільки тогочасне виробництво було сільськогосподарським, йому була властива сезонність. Однак гроші для здійснення торгівельної діяльності та розвитку господарств були необхідні і між сезонами. Це призвело до виникнення кредиту. Історично комерційний кредит виник раніше за приватний. Переважно цим займалися лихварі і комерційні об'єднання (напр. кару).

Із виникненням грошей у різних країнах постала проблема обміну однієї валюти на іншу, тобто зароджуються валютні відносини. Таким обміном переважно займалися міняйли.

Пізніше (на початку 1 тисячоліття до н.е.) виникають перші прообрази сучасних банків. Найбільшого поширення вони набули в Римі, де вони здійснювали не лише валютообмінні та кредиторські функції, а й слугували посередниками при розрахунках. Серед розрахункових інструментів вже тоді використовувались чеки, переказні векселі, поточні рахунки.

3) Рух факторів виробництва.

В основному проявлявся через рух сировини та робочої сили.

Міграція робочої сили здійснювалась чотирма способами:

• міграція землеробів до нових, неосвоєних земель;

• міграція спеціалістів-ремісників до регіонів, де їх ремесло було нерозвинене;

• захоплення полонених;

• работоргівля.

Останній спосіб мав найбільше поширення.

Інші форми МЕВ (науково-технічні зв'язки, міжнародна інвестиційна діяльність) не були представлені.

Висновок: Ще за стародавніх часів почали складатися й набули розвитку численні технічні елементи та організаційні форми міжнародних економічних відносин. Проте це ніякою мірою не дає підстав ототожнювати стародавні та сучасні міжнародні економічні відносини. Товарне виробництво не стало загальною формою економічного руху стародавніх суспільств та й не могло ним стати внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил і переважання самодостатнього натурального господарства, особистої залежності безпосередніх виробників, великої значущості стосунків влади та примушення в організації економічних процесів. Натуральне господарство породжувало товарну економіку як свій придаток і робило її явищем якщо не випадковим, то підпорядкованим виробництву додаткового продукту у надрах натурального господарства, В силу цього міжнародні економічні відносини були досить усталені, але недостатньо значущі для існування стародавнього світу.

10. Товарна структура міжнародної торгівлі в епоху античності.

Основним видом виробничої діяльності в епоху античності було сільське господарство. Саме тому основними продуктами в міжнародній торгівлі виступали продукти сільського господарства (як землеробства так і тваринництва). Також здійснювалась торгівля різноманітними ресурсами:

• металами (спочатку мідь, яка поступово витісняється бронзою та залізом),

• дорогоцінним камінням,

• деревиною.

Крім цих продуктів, міжнародна торгівля складалася також на основі обміну продуктами природньої спеціалізації регіонів:

• шовк із Китаю,

• папірус із Єгипту,

• тканини із Вавілону.

Проте даний асортимент товарів не стояв на місці. Він розширювався новими товарами, змінювалася спеціалізація окремих регіонів.

Поширення зовнішніх торгових відносин, освоєння нових територій сприяли піднесенню ремесла, ремісницької техніки, товарного виробництва і, зрештою, формуванню торгівлі, що мала складну та динамічну міжнародну структуру. В обмежений час продукція грецьких ремісників завдяки більш високому рівню якості взяла верх над ремісничою продукцією Сходу на ринках Середземномор'я. У 6 ст. до н. е. навіть уславлені фінікійські пурпурові тканини були витіснені на всіх середземноморських ринках, аж до Італії, лаконським та евбейським пурпуром. За східними народами збереглася монополія на вироби зі скла, парфуми, а також на лляне полотно.

До II ст. до н. е. відноситься встановлення перших кон­тактів поміж Далеким Сходом та країнами Середнього і Близького Сходу, Середземномор'я. Почалася широка екс­пансія Китаю з метою розширення зовнішніх ринків та ово­лодіння Великим шовковим шляхом. З Китаю каравани везли залізо, нікель, золото, срібло, а також лакові вироби, дзеркала, парчу, вироби з білої кераміки й інші продукти ремесла, але передусім—шовкові тканини та шовк-сирець. У Китай до­ставляли рідкісних птахів та тварин, рослини, цінні сорти деревини, хутро, ліки, прянощі, пахощі й косметику, кольо­рове скло та ювелірні вироби, строкаті килими, папір і до­рогоцінне каміння та інші предмети розкоші, рабів (фокус­ників, музик, танцюристів), а ще коней та верблюдів.

В 1-3 ст. н.е. спостерігається значний розвиток виробництва в Римі, товари якого поступово витісняють грецькі товари. До товарного обігу залучаються товари широкого вжитку.

Проте головною особливістю товарної структури античності був такий товар, як робоча сила - раби. Головним джерелом рабів спочатку було боргове рабство, а після його відміни - загарбницькі війни. Найбільшого поширення работоргівля отримала за часів Римської імперії. Головними постачальниками рабів в Рим були Германія, Британія.