27. Система міжнародних валютних відносин в кінці XIX - початку XX століть.

См. 33.

Повоєнний період

30. Особиливості міжнародного руху капіталів у післявоєнний період

Як приватний, так і державний капітал може вивозитись у двох основних формах: 1) вивіз підприємницького (функ­ціонуючого) капіталу, який вкладається у промисловість, сільське господарство, транспорт, торгівлю тощо; 2) вивіз позичкового капіталу, який надається підприємцям або уря­дам інших країн у вигляді позик.

У післявоєнний період система експорту капіталу з капі­талістичних країн зазнала значних змін. Це стало наслід­ком зрушень, що відбулись у світі, таких як розпад колоні­альної системи імперіалізму і боротьба молодих національ­них держав за перебудову міжнародних еко­номічних відносин на демократичній основі, розвиток у капіталістичному світі державно-монополістич­них процесів. Вирішальний вплив справили науково-тех­нічна революція й істотні структурні зрушення в світовій економіці, посилення інтернаціоналізації господарського життя, інтеграційні процеси, становлення транснаціональ­ного монополістичного капіталу.

Значні зміни відбулися передусім у масштабах вивозу капіталів. Закордонні активи капіталістичних країн в післявоєнний час зростали високими темпами, що ви­переджали динаміку основних економічних показників ка­піталістичного світу. Так, зарубіжні активи США збільши­лися з 1950 по 1985 p. більш ніж у З0 разів (з 30,1 млрд до 909,2 млрд дол.), у тому числі приватні капіталовкладення—більш ніж у 43 рази (з 19 млрд до 821,8 млрд дол.). Таким чином, роль вивозу капіталу як важливої форми міжнародних еко­номічних відносин виявлялася дедалі виразливіше. В другій половині 80-х років загальний обсяг зарубіжних прямих ін­вестицій всіх країн перевищив 1000 млрд. дол.

Сполучені Штати Америки протягом усього післявоєн­ного періоду займають домінуючі позиції в експорті капі­талу. Однак найяскравіше перевага США виявлялася у 50—60-ті роки. Монополії країн Західної Європи та Японії в період післявоєнного відновлення не мали змоги інвесту­вати капітали за кордоном у великих масштабах. До того ж у Західній Німеччині та Японії діяла певний час формальна заборона на вивіз капіталів. У цих умовах американські монополії швидко розширяли свою зовнішньоекономічну експансію, захоплюючи вигідні сфери прикладання капіта­лу і тиснучи конкурентів, насамперед західноєвропейських.

Значні маси відносно вільних капіталів накопичилися у таких країнах, як Канада, Швейцарія, Швеція, однак маса вивезених ними капіталів була набагато меншою за американські. На ін­шому полюсі опинилися країни Західної Європи та Японії, які відчували нестачу капіталів і змушені були імпортува­ти їх, передусім із США. Проте вже на початок 70-х років співвідношення сил між основними центрами капіталізму істотно змінилося. Монополії країн Західної Європи та Япо­нії почали дедалі активніше нарощувати зовнішньоеконо­мічну експансію шляхом вивозу капіталу, витискуючи США.

Значні зміни сталися у співвідношенні різних форм ви­возу капіталів. В післявоєнний період відбувається одержавлення вивозу капіталів, розвивається державно-монополістичне регулювання їхнього руху. Це виявляється в тому, що

1. держава сама стає круп­ним інвестором за кордоном, в основному шляхом надання позик. У перші післявоєнні роки потік капіталів по держав­ній лінії спрямовувався здебільшого із США до країн Західної Європи та в Японію. За планом Маршалла Сполу­чені Штати надали 16 західним країнам у період 1948— 1951 pp. позик та безплатних субсидій на суму 17 млрд дол. Надалі об'єктами вивозу державних капіталів капіталістич­них країн стали країни, що розвиваються.

2. західні держави всіляко підтримують і сти­мулюють зовнішньоекономічну експансію своїх ТНК. Вони виступають гарантами приватних інвестицій за кордоном. Важливе стимулююче значення має державне страхування зарубіжних інвестицій.

3. у післявоєнний період капіталістичні держави почали часто вдаватися до прямого контролю над міграці­єю капіталів з метою пом'якшення суперечностей, породжу­ваних цим процесом. Інколи встановлюються певні ліміти на експорт капіталу, стимулюється репатріація прибутків від закордонних інвестицій.

4. широко використовуються Міжнародні орга­нізації для стимулювання вивозу капіталів і для створення сприятли­вих умов для діяльності іноземних інвесторів. Вивіз капі­талів у країни, що розвиваються, через посередництво міжнародних державно-монополістичних організацій зменшує для ТНК ризик націоналізації їх власності й дозволяє спрямовувати капітали у ті сфери еко­номіки, які є необхід­ними для успішної діяльності приватних капіталів.

Значний період часу після війни переважав вивіз капіталів у під­приємницькій формі, наприкінці 70-х років відбувається поворот до переважно позичкової форми вивозу капіталу. Це привело до відповідних змін у структурі нагромадженої суми зарубіжних активів капіталістичних країн. Так, у післявоєнний період систематично підвищувалася питома ва­га закордонних приватних інвестицій США—від 63,1 % загальної суми у 1950 p. до 92,1 % у 1987 p., що є наслід­ком більш високих темпів росту щорічного вивозу приват­них капіталів у порівнянні з державними.

Для країн Західної Європи, особливо для колишніх метрополій, важливим напрямом вивозу капіталу все ще лишаються країни, що звільнилися. Але тут зосереджена менша частина зарубіжних прямих інвестицій західноєвро­пейських монополій. Основні потоки експортованих західноєвропейських капіталів спрямовуються тепер до еконо­мічно розвинутих країн. Розширюється «капіталообмін» між самими західноєвропейськими країнами, зростає експорт їх капіталів до Сполучених Штатів, Канади та Японії.

Важливою сферою прикладання іноземних капіталів стала економіка Сполучених Штатів. Більше того, почи­наючи з 1985 p. США перетворилися на нетто-імпортера капіталів. Саме в цьому році іноземні активи в США пе­ревищили американські активи за кордоном. Найбільші інвестори в економіку США — Великобри­танія, Нідерланди, Японія, Канада, ФРН, Швейцарія та Франція, їх капітали зосереджені головним чином в оброб­ній промисловості, фінансах та сфері послуг.

В країнах, що розвиваються, зосереджена менша час­тина вивезених у післявоєнний період капіталів, але вони залишаються важливою сферою прикладання капіталів для промислово розвинутих капіталістичних держав.

Висновок: У структурі вивозу капіталу в країни, що розвиваються, в 50—60-ті роки переважав вивіз державних капіталів. Це було використано в інтересах створення сприятливих умов для експансії приватних капіталів. У 70—80-ті роки відбу­лася істотна зміна в співвідношенні між вкладанням у країнах, що розвиваються, державних і приватних капіта­лів на користь останніх. Сьогодні в щорічних потоках капіталів у країни, що розвиваються, переважне місце займає приватний капітал.

Вивіз капіталу відіграє винятково важливу роль у си­стемі сучасних міжнародних економічних відносин. За умо­ви дотримання принципів рівноправності та взаємної виго­ди він є важливим фактором развитку міжнародного еко­номічного, й особливо науково-технічного, співробітництва. Викладене не означає, що вивіз капіталів відкидає або підмінює міжнародну торгівлю. Більше того, вивіз капіта­лів є важливим фактором, що стимулює вивіз товарів.