24. Формування колоніальної системи.

Ранньокапіталістичні відносини виникли спочатку в італійськихмістах, які були монополістами в середземноморській торгівлі.

Торгово-промислові центри, що виникли (Амальфа, Піза, Генуя, Венеція), особливо розвинулися після Хрестових походів (XI—XIII ст.), коли встановилися нормальні економічні відносини Італії з Єгиптом, Сірією, рядом країн Азії.

Однак Хрестові походи мали й інші наслідки. Вони зробили Італію першою колоніальною державою Європи. Названі центри, а також інші політичне незалежні міста Італії стали власниками багатьох територій на узбережжях Чор­ного, Егейського й Мармурового морів, островів Кріт, Кіпр, Хіос та ін. Вино, масло, цукрова тростина, шовкові ткани­ни, склоробна і гончарна справи — все це перейшло до рук італійців і стало служити предметом торгівлі з іншими єв­ропейськими державами.

Колонії використовувалися як джерело вивозу в Іта­лію зі Сходу дорогоцінних металів. В результаті у ряді міст Італії (особливо Флоренції) починає розвиватися торгівля грошима.

Торгівля і колоніальна політика приносили Італії величезні прибутки, стимулювали дальший розвиток зовнішньо­торгової діяльності. Однак, слабо пов'язана з внутрішнім ринком, ця діяльність не сприяла розвитку промисловості, ставила власне мануфактурне виробництво у залежність від джерел сировини й ринків збуту за межами країни.

Першими на шлях колоніального пограбування вступили Іспанія і Португалія, які захопили величезні колоніальні володіння на Сході й відкритий X. Колумбом новий континент—Америку. До початку XVI ст. іспанці загарбали багато Вест-Індських островів, таких як Куба, Гаїті, Ямай­ка та ін. Вони володіли майже усією Центральною і Пів­денною Америкою (за винятком Бразілії).

Відкриття морського шляху до Індії поклало початок колоніальної експансії португальців на Схід, нечуваної сму­ги збагачення, різкого посилення могутності Іспанії та Пор­тугалії як ранньокапіталістичних європейських держав. Іспано-португальське панування в колоніях продовжувалося протягом усього XVI ст.

Односторонньо загарбницький характер відносин між країна­ми не міг не призвести до занепаду виробництва в Іспанії та Португалії порівняно з іншими, раніше менш розвину­тими державами. Спочатку Голландія, а потім Англія та Франція, перемігши піренейські держави на зовнішньому й внутрішньому ринках, почали витісняти їх як володарів колоніальних територій.

Завдяки географіч­ному положенню із середини XVI ст. Голландія та її еко­номічний центр м. Амстердам почали відігравати головну роль у посередницькій та експортній торгівлі Нідерландів.

Для організації колоніальних загарбань голландці заснували у 1602 p. Ост-Індську, а в 1621 p.— Вест-Індську компанії. Торговим монополіям державою були надані великі права—права торгівлі на Сході, право розв'язувати війни, укладати мир, будувати фортеці на захопленій те­риторії, видавати там закони й карбувати монету.

За порівняно короткий період Голландія встановила своє панування на величезній території земної кулі. За розміра­ми території колонії перевищували метрополію у 70 разів.

Особливістю голландського панування в колоніях були організація й ведення широкої торгівлі рабами. їй переду­вала підготовка спеціальних людей, які по суті обкрадали й обманювали місцеве населення колоній, купуючи його за безцінь у туземних принців, організовували таємне виве­зення рабів для продажу в інших країнах.

Монополія Голландії в работоргівлі проіснувала понад півстоліття, а потім на початку XVIII ст. перейшла до рук французів. У 1713 p. в Утрехті вона була передана англійській “Компанії Південних морів”. Останній було надано право вивозити щорічно по 4800 чоловік протягом ЗО років. Як свідчить У. Фостер, «англійські судна вивезли із Афри­ки майже у чотири рази більше рабів, ніж кораблі усіх ін­ших націй, узятих разом».