43. Неолетична революція і її вплив на розвиток міжплемінної господарської діяльності.

В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н.е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цих тисячі років, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід "неолітичною революцією". В науковому розумінні значення "неолітичної революції" полягає ще й в тому, що з нею вчені пов'язують початок аграрної цивілізації.

З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов'язують вчені перехід людини до осідлого способу життя; осідлість стає головною ознакою життя людини після неолітичної революції (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається і сьогодні). В цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних жител. Зрештою неолітична революція в цілому означала перехід людини до сільського побуту.

Вважається, що центром неолітичної революції були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земель явища, пов'язані з неолітичною революцією мали місце в 4-3 тисячолітті до н.е.

Виникнення та розвиток відтворюючого господарства дають новий імпульс розширенню обміну, сприяють зрос­танню населення, що у свою чергу має два головних наслід­ки:

1. концентрацію населення у більших поселеннях, з чим пов'язані зміни в соціальній структурі суспільства, поява відносно розвиненого племінного суспільства;

2. пересе­лення хліборобів та скотарів на нові території. Це пересе­лення — одна з-поміж складових частин процесу «неоліти-зації» — йшло в Європі з півдня на північ протягом 2800 ка­лендарних років від рубежу VII і VI тисячоліть з Греції та Кріту до середини IV тисячоліття до н. е., коли відтворююче виробництво сягнуло Данії та півдня Швеції.

Внаслідок міжплемінних контактів розширювалися куль­турні надбання, змішувалися та переселялися племена, що приводило до зміни кордонів зон розселення мезолітичних і неолітичних племен, поступового зникнення перших та посилення других.

Головним предметом обміну в неолітичному суспільстві були різні по­роди каменю, високоякісна сировина для виготовлення зна­рядь праці.

Великі відстані, на які поширювалися різні породи ка­меню, а також інші товари, свідчать про широко розгалужену сітку багато­ступінчастого обміну, що склався вже в VI—V тисячоліттях до н. е. й охоплював багато невеликих суспільних груп, не­залежних одна від одної, але від того не менш взаємозв'я­заних.

Цінність обмінюваного продукту або виробу залежала від багатьох факторів, що впливали на вартість товару: міс­це походження, вага, відстань від якої-небудь общини, рід­кість у даній місцевості, статус родини, залученої до обміну,-тощо.

Ряд ознак указує на те, що обмін за доби неоліту здійс­нювався не лише між общинами, а й між племенами — но­вим соціальним утвором, типовим для неолітичного суспіль­ства, хоча ця точка зору є предметом дискусій у сучасній на­уці.

Плем'я характеризується Спільними культурою, мовою, територією і діє під керівництвом вождя. Міжплемінна тор­гівля, обмін велися досить жваво, але не було ніяких спе­ціальних ринків та крамарів. Хоч плем'я, можливо, являло собою економічно самостійний утвір, повної ізоляції племен одне від одного не існувало, їх пов'язували багатосгупінча-тий обмін, мисливство та ін.