14. Характер та форми зовнішньоекономіч­них зв'язків Київської Русі

Період VIII—IX ст. в історії схід­них слов'ян характеризується роз­кладом первіснообщинного ладу, становленням класових відносин. Це був період формування господарських передумов для ут­ворення феодального суспільства і становлення держави.

Слов'янські племена розселялися по берегах Дніпра та його приток. При тодішньому значенні рік як зручних шля­хів сполучення Дніпро виступав головною господарською формою зв'язку народів, що проживали на Руській рівнині. По Дніпру з незапам'ятних часів відбувався пожвавлений торговельний рух, і поштовх йому дали греки, колонії яких були розташовані на північних берегах Чорного і східних берегах Азовського морів.

Розвиток торгівлі, в свою чергу, сприяв розробці при­родних багатств зайнятої східними слов'янами лісової сму­ги Руської рівнини, що надавала їм досить щедрий та різноманітний матеріал для зовнішньої торгівлі. З того часу хутро, мед, віск, ліс стали головними статтями вивозу Ки­ївської Русі, які наклали глибокий відбиток на господарсь­кий та суспільний побут і навіть національний характер народу.

Успіхам зовнішньої торгівлі сприяли не лише внутрішні, природні фактори, але й зовнішні обставини, однією з яких була наявність хозарських племен, що затвердилися у сте­пах між Доном та Дніпром з VII ст. Хозари — кочові пле­мена тюркського походження — разом з волзькими булгарами стали посередниками торгового обміну між Балтійсь­ким північним краєм та арабським Сходом приблизно з половини VIII ст.. Підкоривши східних слов'ян, позбавивши їх зовнішньої незалежності, хозари разом з тим дали можливість слов'янам виходити на чорноморські та каспійські ринки.

Наслідком успіхів східної торгівлі слов'ян стало виник­нення стародавніх торгових міст на Русі, більшість з яких розташовані на головному річковому шляху «із варяг в греки».

З політичної точки зору виникнення укріплених міст і поселень навколо них, так званих торговельних округів, знаменувало собою поступове формування Київського кня­зівства як певного державно-політичного утворення. Адже місто було центром не лише торгівлі, але й ремесла, ре­лігії та культури.

У літописах чітко вказується на потяг варягів із Балтійського моря до Києва та економічну залежність від нього інших руських міст. Київ зав'язав торговельні від­носини з Візантією, Арабським Сходом, із чорноморськими, азовськими та китайськими ринками. Таким чином, той, хто володів Києвом, тримав у своїх руках ключі від головних воріт руської торгівлі. Крім того, Київ був найважливішим оборонним пунктом.

Для ведення торгівлі необхідно було мати безпечні кор­дони і відкриті торгові шляхи по степових річках, навіть здійснювати час від часу збройний тиск на самі ринки за­ради отримання вигідних торгових умов. Київське князівство в силу геогра­фічних, торгово-економічних факторів почало виконувати роль економічного та політичного центру слов'ян, який ви­ступав виразником їх спільних інтересів. Ці спільні інтере­си зумовлювали як внутрішню, так і зовнішню політику перших руських князів.

В галузі внутрішньої економічної політики головною сферою діяльності князівської адміністрації було зібрання податків у вигляді данини. Данина з підвладних Київському князівству країн (інших князівств) стягувалася здебільшо­го натурою. Вона збиралась, як правило, двома шляхами:

• підвладні князівства привозили її в Київ;

• князі київські самі збирали цю данину по інших князівствах.

У першому випадку збір данини називався повозом, у дру­гому — полюддям, і київські князі споряджали по Дніпру торгові каравани човнів, які відправлялись у Константино­поль для торгівлі там зібраною даниною (вироби лісових промислів, хутро, мед, віск). Головними торговцями були сам київський князь та його бояри. До торгових караванів дуже часто приєд­нувалися в дорозі човни простих купців з тим, щоб під охороною князівського конвою досягти світових ринків.

Київ як центр політичного і господарського життя Русь­кої землі своїми заморськими торговими оборотами підтри­мував також судновий промисел слов'янського населення всього Дніпровського басейну. Данина, що над­ходила київським князям від підвладних їм племен та ін­ших князівств, була тією основою, яка визначала і зовніш­ню економічну діяльність перших руських князів. Ця діяльність в узагальненому вигляді переслідувала щонай­менше дві головні мети:

1. завоювання заморських ринків;

2. охорону та підтримку торговельних шляхів, які вели до цих ринків.

Військові походи руських князів у Візантію та інші держави значною мірою були зумовлені прагненням Русі підтримати або відновити перервані через різні при­чини торгові відносини. Як правило, такі походи завершу­валися підписанням договорів про щорічні торгові зносини Русі з певною державою або містом. Необхідно підкреслити, що Русь була платною союзницею Візантії; вона зобов'язувалася за обу­мовлений розмір «данини» надавати грекам деякі оборонні послуги на кордонах імперії.

Про характер зовнішньоекономічних зв'язків давньорусь­кої держави, їх масштаби, географію та форми реалізації можна судити з цілого ряду історичних свідчень, до яких належать насамперед державні документи, правові акти, договори, грамоти великих князів, літописи. Одним з таких документів, що надійшов до нас, є «Руська правда», перші відомості про яку відносять до часів Ярослава Мудрого (1019—1054). Дальшого розвитку вона одержала в період князювання Володимира Мономаха (1113—1125). «Руська правда» являє собою зведення законів, що характеризують систему майнових відносин і відповідальності за порушення права феодальної власності.

В «Руській правді» містяться відомості про торгівлю рабами, згадуються раби-хлопчики, раби, які були реміс­никами, агентами та прикажчиками в купців. Однак рабо­власництво та работоргівля в давньоруській державі не на­були такого широкого розмаху, як це мало місце в інших країнах. В документі зафіксовані терміни, що виражали певні економічні та зовнішньоекономічні відносини того. Головною формою покарання за різні пору­шення економічного та неекономічного характеру в Київ­ській Русі виступали грошові штрафи. Згадування про це в «Руській правді» важливе для нас і тому, що тут наводять­ся види грошей та їх форми, які були значно поширені при здійсненні зовнішньоторгових операцій. Власні металеві (срібні) монети в Стародавній Русі почали карбувати при князюванні київського князя Воло­димира. Розрахунки по торговельним операціям здійсню­вались і хутром, і металевими грошима, а досить часто двома валютами.

Окрім суто зовнішньоторговельних операцій, в Київській Русі значного поширення набули торговельні операції в кредит або кредитні угоди, про що також свідчать історичні документи.

Як бачимо, Київська Русь мала широкі й досить розга­лужені зовнішньоекономічні зв'язки. Але необхідно під­креслити, що господарство Київської Русі в цілому мало натуральний характер. Тому зовнішній ринок охоплював лише невелику частину певних продуктів цього господарств ва, практично не торкаючись його виробничих основ, систе­ми економічних відносин.