72. Загальна характеристика системи мев в період до II світової війни.

1. Відбувалось суперництво між основними капіталістичними країнами за ринки збуту товарів та сфери прикладання капіталів. Спо­лучені Штати та Великобританія посідали провідне місце у світовому господарстві. Вони були головними експортера­ми товарів і капіталів, фінансовими центрами капіталістич­ного світу.

2. Кризи 1929—1933 рр. та застій, що наступив після неї. В результаті 20-ті роки відзна­чалися відносно високим рівенем зовнішньоекономічних зв'яз­ків, що виявилось у зростанні вивозу капіталів та збільшенні порівняно з довоєнним періодом обсягу міжнародної тор­гівлі, а в 30-ті роки мали місце деградація зовнішньоеко­номічної сфери, істотне скорочення як вивозу капіталів, так і міжнародної торгівлі.

3. На всю систему міжнародних економічних відносин не­гативно вплинули потрясіння у сфері міжнародних валют­них та кредитних відносин, численні державні банкрутства, різке посилення протекціонізму, широке застосування кіль­кісних обмежень у зовнішній торгівлі, виникнення замкне­них торгових і валютних блоків та зон, перехід провідних торгових країн до системи клірингових відносин і валют­ного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Міжнародний торговий оборот перебував у застійному стані. В наступні роки між­воєнного періоду сталося катастрофічне падіння обсягу міжнародної торгівлі, що спричинилося кризою надвиробництва, зни­зився фізичний обсяг світової торгівлі. Конкурентна боротьба досягла небувалої го­строти.

Основна частина світової торгівлі припадала на взаємний товарооборот промислово розвинутих країн і в той же час досить значна його частина — це торгівля із слаборозвину­тими країнами, тобто колоніями та залежними країнами. Зовнішньоторговельні зв'язки Радянського Союзу в цей час розвивалися повільно. Питома вага радянського зовнішньо­торговельного обороту в світовій торгівлі була незначною.

75. Особиливості міжнародного руху капіталів після і світової війни

Після першої світової війни держав­но-монополістичні тенденції значно послабшали. Це викли­кало небувалий розмах конкурентної боротьби між монополістичними гігантами. Дїя стихійних сил ринку в умовах панування монополій за відсутності істотного державного регулювання призвела до найбільшого в історії капіталіз­му економічного краху 1929 p. і наступної Великої депресії.

Для розв'язання суперечностей, що проявилися в капіта­лістичному господарстві в цей період, необхідно було поєд­нання вільного ринку з державним економічним регулюван­ням. Одним із способів розв'язання внутрішніх суперечностей капіталізму був обгрунтований у пра­цях англійського економіста Дж. М. Кейнса. Він полягає у поступовому прийнятті на себе державою ролі центру, що спрямовує економічну діяльність монополій, і посередника між трудом і капіталом. Така політика провадилася прези­дентом США Ф. Д. Рузвельтом у межах його «нового курсу». «Новий курс» затвердився в боротьбі з консерва­торами, які саму ідею участі держави в економічному житті суспільства вважали більшовицькою. Протягом 30-х років адміністрації Рузвельта з великими зусиллями вдалося прийняти пакет законів, які регулювали трудові відносини й були спрямовані на здійснення різних держав­них економічних проектів. Тільки завдяки такому держав­ному втручанню США на початок другої світової війни по­долали Велику депресію.

Економічна криза 1929—1933 pp. справила руйнівний вплив на світогосподарські зв'язки. Катастрофічно змен­шився обсяг світової торгівлі, ширше стали застосовуватися протекціоністські заходи, спрямовані на скоро­чення імпорту.

Зовнішньоекономічні зв'язки провідних імперіалістичних держав у передвоєнне десятиліття були зорієнтовані пере­важно на колоніальну периферію. В колоніях та економіч­но залежних державах було сконцентровано 2/3 зарубіжних інвестицій капіталістичних держав. Світова війна 1914 p. справила величезний негативний вплив на систему міжнародних економічних відносин. Був зламаний механізм міжнародних розра­хунків, стався крax золотомонетного стандарту. Зовнішньо­економічні зв'язки багатьох країн були порушені або скорочені.

В такій обстановці у міжвоєнний період розгорталося суперництво між основними капіталістичними країнами за ринки збуту товарів та сфери прикладання капіталів. Спо­лучені Штати та Великобританія посідали провідне місце у світовому господарстві. Вони були головними експортера­ми товарів і капіталів, фінансовими центрами капіталістич­ного світу. На Генуезькій конференції було прийняте рішення про використання у міжнародних розрахунках анг­лійського фунта стерлінгів та американського долара. Спів­відношення сил і надалі швидко змінювалося на користь Сполучених Штатів, хоча за сумою нагромаджених закор­донних капіталів Великобританії у міжвоєнний період вда­лося зберегти першість. Франція також відновила вивіз ка­піталів за кордон, однак досягти довоєнного становища не змогла. Вивіз капіталів Німеччиною та Японією в цей пері­од зростав, але був відносно невеликим.

На розвиткові світогосподарських зв'язків у міжвоєн­ний період з особливою силою відбилося загострення супе­речностей світового капіталістичного господарства, яке при­звело до найглибшої кризи 1929—1933 pp. та застою, що наступив після неї. В результаті якщо в 20-ті роки відзна­чався відносно високий рівень зовнішньоекономічних зв'яз­ків, що виявилось у зростанні вивозу капіталів та збільшенні порівняно з довоєнним періодом обсягу міжнародної тор­гівлі, то в 30-ті роки мали місце деградація зовнішньоеко­номічної сфери та істотне скорочення як вивозу капіталів, так і міжнародної торгівлі.

У 30-ті роки нарощування «другої економіки» США за допомогою вивозу капіталів уповільнилося, сума нагро­маджених за кордоном капіталів зменшилася. В 1940 p. вона становила 12,3 млрд дол. Однако вивіз капіталів про­довжував відігравати провідну роль у зовнішньоекономіч­ній експансії американських монополій, як і монополій ін­ших країн. Приблизно 2/3 закордонних інвестицій капіталі­стичних країн у 30-ті роки були зосереджені в колоніях та залежних країнах, решта—в розвинутих капіталістичних країнах.

Висновок: На всю систему міжнародних економічних відносин не­гативно вплинули потрясіння у сфері міжнародних валют­них та кредитних відносин, численні державні банкрутства, різке посилення протекціонізму, широке застосування кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, виникнення замкне­них торгових і валютних блоків та зон, перехід провідних торгових країн до системи клірингових відносин і валют­ного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

Щодо міжнародної торгівлі, то у 20-ті роки відбулося помітне збільшення її обсягу. Однак значне зростання ма­ло місце лише в перші післявоєнні роки. В 1920 p. імпорт капіталістичного світу становив 62 млрд дол. Це значно більше у порівнянні з 1913 p. Але надалі цей рівень зберег­ти не вдалося. Таким чином, у більш-менш сприятливі роки міжвоєнно­го періоду обсяг міжнародної торгівлі у порівнянні з довоєнним часом зріс, однак у цілому міжнародний торговий оборот перебував у застійному стані. В наступні роки міжвоєнного періоду сталося катастрофічне падіння обсягу міжнародної торгівлі. У 1938 p. світовий імпорт становив 24,2 млрд дол., а експорт — 22,7 млрд дол. Отже, під уда­рами економічної кризи обсяг міжнародної торгівлі скоро­тився майже в 3 рази у порівнянні з 1920 і 1929 pp. Більше того, оборот міжнародної торгівлі впав нижче рівня 1913р., коли імпорт складав 33,8 млрд дол., а експорт — 30,8 млрд дол.

Таке становище спричинювалося двома факторами:

1. в умовах найгострішої кризи надвиробництва зни­зився фізичний обсяг світової торгівлі.

2. криза і наступний застій призвели до значного падіння цін на сві­товому ринку. Конкурентна боротьба досягла небувалої го­строти.

Щодо співвідношення сил між країнами—основними учасниками міжнародної торгівлі на кінець міжвоєнного періоду, то Сполучені Штати займали перше місце в світо­вому експорті, але істотно відставали від Великобританії по імпорту. Далі йшли Німеччина, яка щільно наблизилася до своїх основних конкурентів, а також Японія, Франція, Канада, Італія.

Валюта