65. Основні форми мпп та їх розвиток

Усталення міжнародного поділу праці являло собою результат тих об'єктивних процесів, що відбулися в пер­шій половині XIX ст. у національній економіці капіталіс­тичних країн. Саме в цей період були закладені основи для подальшого його саморозвитку, що привів на зламі XIX—XX ст. до ствердження всесвітнього поділу праці, а з середини нашого сторіччя — до виникнення у сфері між­народних економічних відносин такого новітнього прояву інтернаціоналізації господарського життя, як інтеграційні процеси.

Вже в першій половині минулого століття ствердилися основні форми міжнародного поділу праці, які в більш розвиненому та зрілому вигляді функціонують і в сучас­них умовах. Визначення цих форм є однією з найскладні­ших проблем вивчення сутності та особливостей світового господарства.

Форми поділу мпп за критерієм роду виробництва

Загальний поділ праці на міжнародному рівні виявляє­ться у переважному (порівняно з іншими країнами) роз­витку тих видів трудової діяльності, які забезпечують по­треби зовнішнього ринку в продукції обробної та видобув­ної промисловості, сільського господарства, транспортних послугах.

Частковий міжнародний поділ праці стверджувався то­ді, коли країна починала спеціалізуватися на певній галузі або підгалузі в межах роду виробництва. Характерно, що більш-менш значного поширення ця форма набула пізні­ше, ніж загальний міжнародний поділ праці,—після пере­моги капіталістичних виробничих відносин у Німеччині, Італії, США та інших країнах у другій половині XIX ст. У цей період Англія поступово втрачає своє монопольне становище індустріального центру світу.

Міжнародний одиничний поділ праці являє собою спе­ціалізацію тих підприємств різних країн, які пов'язані між собою стабільною кооперацією щодо випуску кінцевого продукту. В даному випадку ці підприємства є нібито ок­ремими цехами одного заводу, що розташовані в різних країнах, але мають спільну виробничу програму.

Форми мпп з галузевої точки зору

Міжгалу­зева внутрігалузева спеціалізація – з них являє собою взаємовідносини між державами при об­міні продуктів праці різних галузей виробництва, яке здійснюється в межах загального та деяких форм частко­вого поділу праці. Міжгалузева спеціалізація втілювалася, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці), машинобудування та харчової промисловості (такою була спеціалізація анг­лійської економіки протягом усього XIX ст.), тваринництва та рослинництва (в кінці минулого століття Росія як один з основних експортерів зерна постачала його щорічно на світовий ринок на суму до 150—190 млн крб., імпортуючи разом з тим рибу, сири, бакалію тощо) — частковий поділ праці.

Внутрігалузева спеціалізація – заснована на поділі виробничих про­грам у межах однієї й тієї ж галузі виробництва. Так, у металургії Англія, Бельгія, Люксембург виступали виключ­но як експортери чорних металів, а у вивозі Австро-Угор­щини, Франції чільне місце займали й кольорові метали. На цьому етапі внутрігалузева спеціалізація здебільшого була заснована на частковому поділі праці (обміні готовими виробами), одиничний поділ праці знайшов своє втілення в цій формі міждержавної спеціалізації з майже столітнім запізненням, ставши ре­зультатом широких інтеграційних процесів у світовому гос­подарстві другої половини XX ст.