19. Торгівля рабами як праобраз міжнародної міграції робочої сили.

Як своєрідну міграцію робочої сили можна розглядати торгівлю рабами, що виконувала важливу функцію античної економіки періоду класичного рабства. Заборона боргового рабства зробила поневолення полонених головним джерелом припливу нових рабів. Можна виділити три основних регіони, звідки поповнювались работоргові ринки Стародавньої Греції. Це Північне Причорномор’я, Фракія із сусідніми областями та Мала Азія. Захоплені полонені скуповувалися работорговцями, які перепродавали їх на спеціальних рабських ринках. Такі ринки існували в кожному полісі. Ціни на рабів коливались залежно від попиту, пропозиції та кваліфікації товару. Найбільших масштабів работоргівля досягла в Стародавньому Римі, особливо в період загарбницьких воєн ІІІ-І ст. до н.е., які супроводжувалися масовим поневоленням населення.

34. Сутність локальних ринків. Перші локальні ринки та їх значення для розвитку торгівлі.

Внаслідок розширення торгівлі між селянами та фео­далами, з одного боку, та міськими ремісниками — з іншо­го, складаються внутрішні ринки. За допомогою торгівлі встановлюється та зміцнюється економічний зв'язок між сільськогосподарським і ремісничим виробництвом. За цьо­го періоду відбувається утворення купецтва — суспільного прошарку, сферою діяльності якого є торгівля з метою одер­жання прибутку. З розвитком товарно-грошових відносин значення тор­гівлі зростало. Феодальні суспільні відносини позначилися на організації середньовічної торгівлі, надали їй корпоративного характеру. З метою монополізації міського ринку купці об'єднувалися у гільдії, що мали свої статути. Як пра­вило, гільдії спеціалізувалися на торгівлі одним або де­кількома товарами. Так, у Константинополі виникають при­вілейовані цехи багатих торговців шовковими тканинами, в Англії «купувалося» право мати привілейовану корпора­цію мешканців міста, так звану торговельну гільдію, до якої часом входили не лише купці, але й деякі ремісники. Завдяки купцям торгівля вийшла за межі найближчого міського оточення, виникає взаємодія виробництва та сфери товарного обороту. Між містами започатковуються ринкові взаємини, з одного міста до іншого надходять нові засоби праці, що незабаром приводить до перерозподілу вироб­ництва між окремими містами. Типовою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та країн. На ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, а навпаки, створювався певний піль­говий режим. Щоправда, торговці мусили платити феода­лам, на землі яких влаштовувалися ярмарки. Однак ярмар­кове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, скоєні в інших містах. Купець на ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була вироблена особлива си­стема судочинства. Вже у XI—XII ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. На них прово­дилася оптова торгівля товарами, що користувалися вели­ким попитом: вовною, шкірою, сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерном. Великі ярмарки ві­дігравали значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі.

На­приклад, у Північно-Східній Франції вони діяли фактично цілорічне. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зу­стрічалися купці з багатьох країн. Італійські купці, пере­важно венеціанські та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари — шовки, бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі.' Німецькі купці торгували там лляними тканинами, фла­мандські та флорентійські—сукном, купці з Чехії—сук­ном, шкірами, металевими виробами, з Англії—вовною, цнною, залізом.