36. Сутність золотомонетного стандарту, його формування і еволюція.

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 1920-х—30-х pp. Її визначальними ознаками були:

Ознаки цієї системи:

• в центрі системи знаходиться золото, як монетарний товар, золото виступало у функції світових грошей, юуло еталоном вартості, засобом платежу і нагромадження;

• кожна держава фіксувала золотий зміст своєї національної грошової одиниці (маштаб цін);

• в умовах золотого стандарту гарантувалось повна конвертованість своєї грошової одиниці до золота;

• обмінний курс паперових грошей визначався через маштаб цін. До 1915 року долар – 1/20; фунт - ¼ унції золота.

Країни були зобов’язані дотримуватись пропорцій між кількостью грошей в обігу і наявним золотим запасом. Вільна міждержавна міграція золота.

Обмінний валютний курс національних (паперових) гро­шей розраховувався на підставі їх золотого вмісту (мас­штабу цін), що встановлювався державою. Так, якщо вміст американського долара визначався в 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів — у 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював спів­відношенню 1 до 5 (1/4 : 1/20 = 5). Фунт стерлінгів обмінювався на о доларів-

Країни, що додержувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними за­пасами золота й кількістю грошей, що знаходилася в обі­гу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. Завдяки такій міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, чим забезпечувалася відпо­відна стабільність у системі валютних відносин.

Позитивна роль:

1. забеспечення конвертованості національних грошей;

2. стійкість купівельної спроможності національних грошей;

3. стійкість валютних курсів, стійкість світових цін.

Вади:

• була занадто жорсткою, себто недостатньо еластич­ною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару

• умови функ­ціонування золотого стандарту відчутно обмежували мож­ливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики

• країна не могла втручатися в міжнародні валютні відносини.

Золотий стандарт відповідав умовам вільного ринку.

В 30-ті на зміну вільному ринку приходить державно-регульований ринок.

1922 р. – Генуезська конференція. Розглядається моживість використання поряд з золотом у вигляді світових грошей ще й долар та фунт.

В 30-ті скасована внутрішня конвертованість золота.

Відтак стає зрозумілим, що припинення обміну папе­рових грошей на золото у внутрішньому обігу, що фак­тично означало крах золотого стандарту і в сфері ва­лютних відносин, зумовлене іншими причинами. Головне в цьому — загальна трансформація економічної структу­ри господарювання, що базувалася на ринкових саморе-гуляторах, у державне регульовану економічну систему. Така трансформація спиралася на теоретичні рецепти, що їх розробив Дж.М.Кейнс у 1930-х pp.

33. Система міжнародних валютних відносин наприкінці XIX - початку XX століття.

В процесі розвитку індустріальної цивілізації формується перша міжнародна валютна система, і таким чином цим було започатковано перший етап формування світової валютної системи. Міжнародна валютна система в 19 столітті формується під впливом Великобританії.

В кінці 18 століття у Великобританії була створена національна валютна система золотого стандарту. За цією системою в межах національної економіки Великобританії функціонували монети, що мали золотий вміст.

Поступово під впливом Великобританії в міжнародному співтоваристві формується думка, а потім і вживається ряд заходів для формування подібної системи на міжнародному рівні з метою спрощення міжнародних розрахунків.

Перша міжнародна валютна система юридично була оформлена Паризькою міжнародною конференцією 1867 року. Це була валютна система золотого стандарту. В літературі її називають "Паризькою валютною системою". Це означає, що основним принципом функціонування міжнародної валютної системи був золотий паритет як основа валютних курсів в міжнародних розрахунках. Курс валют держав, які приєдналися до цієї системи, визначався вмістом в них золота. В міжнародних розрахунках золото використовувалося в чистому вигляді.

Різні країни поступово приєднувалися до Паризької валютної системи. Росія приєдналася до цього стандарту в 1898 році.

Коливання курсів валют в межах золотого стандарту відбувалося в межах так званих "золотих точок". Вони визначалися різницею в ціні на золото, яка виникала в процесі транспортування із однієї країни в іншу.

Ще один принцип функціонування золотого стандарту: національні валюти були ідентичними до міжнародної, тобто і там і там золото відігравало всі функції грошей (в межах національної економіки це були монети із золотим змістом, в міжнародній торгівлі – в чистому вигляді).

Під впливом багатьох чинників міжнародна система золотого стандарту зрештою вичерпала свої можливості. Справа не лише в тому, що національні грошові одиниці почали втрачати свою вартість (це був побічний ефект), а в тому, що валютна система на основі золотого стандарту, на основі виконання золотом всіх функцій грошей в міжнародних розрахунках перестала задовольняти ті зрослі потреби, які до неї ставилися в результаті появи світового ринку, перетворення міждержавної торгівлі в світову торгівлю і значному збільшенні обсягів торгівлі. Нарешті, вирішальний удар по цій системі нанесли кризи, які вже в 19 столітті супроводжували розвиток країн світу і Перша світова війна. З деяким запізненням і протягом тривалого часу після Першої світової війни провідні країни світу підготували все необхідне для запровадження нової валютної системи. В 1922 році була запроваджена нова міжнародна (світова) валютна система. Юридично вона була оформлена на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922 року. За змістом це була система золотодевізного стандарту.

• Девізи – 1) платіжні засоби (частіше іноземні валюти), за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки; 2) перекази, чеки, акредитиви, векселі, іноземні банкноти та іноземні монети.

Основою даної валютної системи були золото і девізи. Роль девізів виконували іноземні валюти. До цієї системи приєдналося 30 розвинених країн тодішнього світу, національні валютні системи цих країн базувалися на золотодевізному стандарті.

Перший принцип. Національні кредитні гроші за цієї системи стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби. За жодною з національних валют не було закріплено статусу резервної (офіційно). Резервною могла бути валюта будь-якої із 30 країн, що приєдналися до цієї валютної системи, але з перших же років між доларом США і фунтом стерлінгів виникло суперництво щодо утвердження в новій валютній системі в якості резервної валюти.

Другим принципом функціонування нової валютної системи полягав в тому, що було збережено золоті паритети, а конверсія валют в золото почала здійснюватися не лише безпосередньо (в США, Франції, Великобританії), але й опосередковано (через іноземну валюту)⁴.

Третій принцип – було поновлено режим вільного коливання валютних курсів (таке коливання було присутнє і за золотого стандарту, але лише в межах "валютних точок". Тепер курс базувався на попиті і пропозиції даної валюти. Саме це вивело долар США і фунт стерлінгів на лідуючі позиції).

Четвертий принцип. Валютне регулювання здійснювалося через активну валютну політику кожної держави, а також через різні міжнародні інструменти (міжнародних валютно-кредитних та валютно-фінансових конференцій).

Запровадження нової валютної системи лише на короткий період стабілізувало ситуацію в системі міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин. Ці зрушення були зведені нанівець Великою депресією (1929-1933 роки).

Після кризи була спроба запровадити нову локальну валютну систему (в межах Європи), що носила назву "система золотозлиткового стандарту" і являла собою спробу повернутися до розрахунків за допомогою золота. Але далі ідей справа не пішла.