3. С. Була центром, в якому зосереджувались найвищі ор-

гани управління Вольностями Війська Запорозького Ни-

зового - Кіш. У 3. С. знаходилась резиденція кошового

отамана, який разом з військовою старшиною здійсню-

вав найвищу військову, судову та адміністративну владу на

всій території Запорожжя. Адміністрації 3. С. були підпо-

рядковані всі запорозькі паланки. У Січі розміщувався і її

гарнізон. Він не був дуже численним і налічував кілька

тисяч козаків, які постійно мешкали в 3. С. Вони забезпе-

чували постійну боєготовність Війська Запорозького, яке

будь-якої миті могло дати відсіч ворогові. Коли ж

164

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

виникала потреба зібрати більше військо, то до служби за-

кликалися запорожці, які проживали в зимівниках і пере-

бували на промислах, та жонаті козаки. На більш ранніх

3. С. для цього досить було пострілу з гармати, а коли ко-

заки стали мешкати по всій території Запорозьких Воль-

ностей, то в паланки із 3. С. надсилались ордери, за якими

паланкові полковники проводили мобілізацію. І за кілька

днів Військо Запорозьке збільшувалось у кілька разів.

Крім того, в 3. С. відбувалися ради, на яких козаки вирі-

шували найголовніші питання свого життя, обирали стар-

шину та ділили за жеребом угіддя.

Створена для боротьби з грабіжницькими нападами татар,

3. С. відіграла визначну роль і в загальноєвропейській бо-

ротьбі з турецькою агресією. 3. С. не тільки захищала

Україну від татарських нападів, а й стала плацдармом для

багатьох козацьких походів на Кримське ханство й Ос-

манську імперію. Під час цих походів звільнялися невіль-

ники, знищувались військові сили та підривалась еконо-

мічна могутність противника. Посилення наприкінці 16 ст.

національно-релігійного гноблення в Речі Посполитій пе-

ретворило 3. С. у центр національно-визвольної боротьби

українського народу. З огляду на віддаленість та автоном-

РОЗТАШУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ СІЧЕЙ 16-18 ст.

Чортомлицька

Січ (1652-1709)

V

		^і */
\&>		р */
		І я/ ^
		Кам'янська Січ і^^у (1709-1711) ІМГ^
їй)
	{ м	Газікермен^^І/г & о. Тавань'ь&^&уІУі?
	Ч^	/ \\ ^^ Ісламкермен
£»>'	Мустрідкермен Муб^реккермен
Олешківська
Січ (1711-1734)

165

ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО - ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО

МІСЦЯ ЧОРТОМЛИЦЬКОЇ І ПІДПІЛЬНЕНСЬКОІ

СІЧЕЙ НА ДНІ КАХОВСЬКОГО МОРЯ

"••.•:.•:•••' Старі русла рік і проток

8,4 Глибини (м)

^^ Територія сучасних поселень

' 1 ч Місце розташування Нової Січі

^ н *

*Х \ Місце розташування Старої

* ,, / (Чортомлицької) Січі

не становище 3. С, вплив польської держави на неї був

мінімальним. Це сприяло концентрації на 3. С. невдоволе-

них польсько-шляхетським режимом і перетворювало її в

базу, на якій можна було зібрати сили й організувати повс-

тання проти іноземних поневолювачів. Існування 3. С. на-

давало українському козацтву відпорності й перетворюва-

; ло його на головну силу визвольних змагань українського

г народу. 3. С. і запорозькі козаки відіграли значну роль у

повстаннях К. Косинського, С. Наливайка, П. Бута (Пав-

• люка) і К. Скидана, Я. Острянина і Д. Гуні. Визначаль-

; ною була роль 3. С. і на початковій стадії Визвольної війни

у українського народу під проводом Б. Хмельницького.

: Після відродження Української держави 3. С. почала втра-

чати політичне значення. Недовгий час існування 3. С. у

рамках Української держави не дозволив частині січової

старшини і товариства позбутися інерції січового автоно-

мізму і набути державницького мислення. Тому запорожці

і брали участь в антидержавному заколоті М. Пушкаря і не

відразу підтримали П. Дорошенка. Але вже під час анти-

московського виступу І. Мазепи запорожці підтримали ге-

; тьмана, що було ще одним свідченням визвольної спрямо-

ваності 3. С.

Пізніше, коли 3. С. була підконтрольна російському уряду,

. а козацьке військо було неспроможне самостійно проти-

стояти військовій силі Російської імперії, розвиток січової

: економіки став головною небезпекою для російського па-

і нування над Україною. Економічна незалежність Запо-

; рожжя в поєднанні з козацьким військом і привабливим

; для українського населення устроєм могли знову перетво-

: рити 3. С. у центр національно-визвольної боротьби, що й

стало головною причиною її ліквідації російським урядом

в 1775 (див. Атакування Січі 1775).

Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1995. - Т. VII;

Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. -

К., 1969; Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. -

К., 1991; Я в о р н и ц ь к и й Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -

Львів, 1990; Т є л є г і н Д. Я. Січі запорозьких козаків Низового Дніп-

ра.-К., 1991; Гол о буцький В. О. Запорозьке козацтво. - К., 1994;

Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша

Запорозького. -Дніпропетровськ, 1994. С. Ф. /7леі/ькш}:

ЗАПОРОЗЬКЕ ВІЙСЬКО - див. Військо Запорозьке.

ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО - вільне самоврядне това-

риство воїнів-промисловиків на Запорожжі 15-18 ст., на

пограниччі Великого князівства Литовського (згодом -

Речі Посполитої, ще пізніше - Московської держави) і

Кримського ханства.

Природні багатства Запорожжя в 15-16 ст. приваблювали,

незважаючи на близьке сусідство з татарами, сміливих і

підприємливих людей. Тут з тимчасового промислу коза-

кування перетворювалось на спосіб життя і закріплювало-

ся у традиціях та характері людей особливої вдачі - коза-

к/в-запорожців. Особливо приваблювали козаків багаті

рибою та дичиною місця понаддніпровими порогами і за

ними - місця при впадінні в Дніпро рік Орелі та Самари

(тепер це територія сучасного м. Дніпропетровська та його

околиць), у Великому Лузі і далі на південь по Дніпру. Че-

рез те козаки й отримали назву запорозьких. Черезуход-

ництво відбувалось поступове заселення козаками земель

на схід і на захід від Середнього та Нижнього Дніпра - від

Дністра до Сіверського Дінця. Переважаючими госпо-

дарськими заняттями запорожців у 15-17 ст. були риба-

льство, скотарство і мисливство. З часом коло їхніх за-

нять розширювалось. На новоосвоєних землях, насампе-

ред у північній частині Запорожжя, козаки займалися зем-

леробством, бджільництвом, різними ремеслами. Вони

прокладали шляхи, засновували поселення, будували мос-

ти, млини, укріплення. В гирлах річок, на островах, у бал-

ках та ярах будували собі хутори або, як їх називали, зимо-

вища (від цього походить і назва запорозьких хуторів - зи-

мівники), де зимувала, готуючись до наступного промис-

лового сезону, частина промисловців.

Постійно маючи справу з татарською небезпекою, запо-

рожці добре призвичаїлись до способів степової боротьби,

вивчили татарські звичаї, знали їхні стежки, за різними

прикметами вміли вгадувати наближення ворога. Багато

хто з них знав і татарську мову. Від татар козаки запозичи-

ли чимало елементів побуту. Через козацтво в українську

мову ввійшли такі слова, як козак, кіш, сагайдак, кобза,

чабан, паланка, кармазин та ін. Невід'ємною складовою

козацького побуту ставали «луплення» татарських чабанів,

переймання степових грабіжників на переправах. Від обо-

рони козаки з часом перейшли до наступу на ординців.

Ріст чисельності козацтва, зосередження в його руках

зброї, зокрема гармат, створювали передумови для засну-

вання постійних укріплених поселень - засік, городків, сі-

чей. Спроби польського уряду підпорядкувати собі україн-

ське козацтво, жорстко обмеживши його чисельність, при-

водять до поділу козацтва на реєстрове та нереєстрове (ни-

зове) і стають додатковим поштовхом до появи запорозь-

кого Коша і його укріпленого центру - Запорозької Січі.

Запорозька Січ стала не тільки центром низового коза-

цтва, а й форпостом народної колонізації степової Укра-

їни. З утворенням в середині 16 ст. Запорозької Січі та

оформленням Війська Запорозького Низового, яке взяло