1 222 140 Українців, що складало 55% усього населення

краю; перепис же 1926 зафіксував, що українці в цьому

регіоні становили лише 37,15%.

У 20-х рр. 20 ст. загальний процес українізації торкнувся

й українства на Кубані. Відбувався масовий перехід кубан-

ських шкіл на українську мову навчання. Якщо у 1922 їх

було 33, то, за офіційним циркуляром 1927, на Кавказі вже

діяло 746 українських шкіл. У 1926 вийшов перший ку-

банський буквар українською мовою, який поклав початок

систематичному виданню українських букварів та чита-

нок. Процесом українізації були охоплені й вищі та се-

редні спеціальні навчальні заклади. Ще у вересні 1920 у

Краснодарі відкрито Ін-т народної освіти (пізніше пере-

йменований у педінститут). До нього набиралися групи з

українською мовою навчання. З 1923 у цьому вищому за-

кладі діяв відділ української мови та літератури, який го-

тував педагогів для українських шкіл другого ступеня. Ка-

федру української мови та літератури мав і Кубанський

педінститут. Згодом у ньому була створена етнографічна

комісія. Планувалося українізувати і медичний ін-т. Учи-

телів для українських шкіл першого ступеня готував Укра-

їнський педагогічний технікум, відкритий у 1922. Всюди

відкривалися українські робітфаки. У шести технікумах

читалися курси українознавства.

На Кубані виходили український педагогічний часопис «Но-

вим шляхом» і газети українською мовою «Чорноморець»,

«Чорноморський край». Протягом 20-х рр. 20 ст. в Кубан-

ському краї активно працювали близько 150 українських

письменників (більшість із них в 30-і рр. репресовано).

Але вже у 1930 радянська влада почала тотальний наступ

на українство в Україні та поза її межами. Насильницька

русифікація, що супроводжувалася терором, призвела до

переслідування і репресій усіх, хто стояв біля витоків на-

ціонально-культурного відродження на Кубані. Протягом

30-х рр. 20 ст. тут загинуло півтори тисячі представників

української інтелігенції. Масово засилалися до концтабо-

рів викладачі та студенти українських курсів і кафедр.

Було розігнано кафедри української мови і літератури у ву-

зах та середніх навчальних закладах, навчання у школах

та дитячих садках велося виключно російською мовою,

закрито український театр, припинено випуск української

періодики. Навіть назви станиць Київська та Уманська

були перейменовані на Ленінградську та Червоноартільсь-

ку. Фізичне винищення українського населення, насильни-

цька депортація українського селянства у північні райони

і в Казахстан (1929), терористична русифікація, голодомо-

ри 1932-33 і 1946-47 та інші заходи радянської влади

призвели до різкого скорочення українського населення на

Кубані. За офіційною статистикою 1959, українці в Кубан-

ському краї становили всього 4% населення регіону, а у

1989-3%.

Однак всупереч русифікаторській політиці радянської вла-

ди українське населення кубанських станиць пам'ятає

своє коріння, розмовляє українською мовою, співає укра-

їнських пісень. З 1990 на Кубані почало відроджуватись і

козацтво. У жовтні того ж року відбувся Всекубанський

козацький установчий з'їзд, на якому було обрано правлін-

ня Кубанської козацької ради та її отамана. Згідно з указа-

ми Президента РФ від 16.4.1996 і 24.4.1998, Кубанське

козацьке військо офіційно визнане державною владою,

затверджено його статут.

Літ.: Попка И. Черноморские казаки в их гражданском и военном

бьіту: В 2-х ч. - СПб., 1858; Щербина Ф. История Кубанского каза-

чьего войска: В 2-хт. - Екатеринодар, 1910—1913; Заремба С. З на-

ціонально-культурного життя українців на Кубані (20—30-і роки XX ст.)

// Київська старовина. - 1993. - № 1. - С. 94-104; Петренко Є.

Українське козацтво і Кубань // Київська старовина. - 1993. - № 1. -

С. 114-119; Из дореволюционного прошлого Кубанского казачества. -

Краснодар, 1993; Кирей Н. И. Войсковьіе регалии Кубанского казаче-

ства // Дом Романовьіх в истории России. - СПб., 1995. - С. 140-148.

Л. М. Маленко

КУБАНЬ - історико-географічна область у північно-захід-

ній частині Кавказу. Займає західну частину степового Пе-

редкавказзя та прилегле до неї Кавказьке передгір'я. Ста-

новить сукупність низин, рівнин і передгір'я, яке підвищу-

ється на південь. Клімат Західного Передкавказзя помірно

континентальний, степовий. У північній частині Чорно-

морського узбережжя (Новоросійськ - Геленджик) клімат

середземноморського типу з вологою зимою і сухим літом.

По території К. протікає значна частина рік, які беруть свій

початок у льодовиках Кавказу. Вони належать до басейнів

Чорного (Ріоні, Інгурі, Кодорі, Бзиб) та Азовського (Бейсуг,

Кубань) морів. На узбережжі Азовського моря є озера та