275 Кримський - кримські походи 1687 і 1689

на утримання своїх родів, платити податки за землю, відда-

ну на відкуп, виконувати ряд повинностей, у тому числі

брати участь у військових кампаніях за наказом хана чи

бея. «Чорні» татари неприхильно ставилися до військових

походів на землі сусідів, а найбідніші з них відмовлялися

виступати в похід з настанням пори збору врожаю. Без-

правною і найбільш експлуатованою масою населення в

К. х. були раби. їх кількість збільшувалася за рахунок напа-

дів на сусідні країни, а також «живої» данини з васальних

племен. Основну масу невільників становило мирне насе-

лення, захоплене кримськими феодалами під час нападів

на українські, білоруські, польські та російські землі. За-

хоплених полонених татари приганяли до Криму, де ділили

їх між собою та продавали купцям. Через Кафу (Феодосію)

і Гезлев (Євпаторію) полонені відправлялися на рабовлас-

ницькі ринки різних країн Азії, Африки і Європи. Зали-

шені у кримських улусах невільники використовувалися у

господарстві татар. Невільники обробляли землю, викону-

вали тяжкі земляні роботи, доглядали худобу, добували сіль

тощо. Рабині-жінки займалися переважно домашнім госпо-

дарством, а молоді й гарні дівчата потрапляли до гаремів.

Ставлення до невільників було дуже жорстоким.

Економіка К. х. була розвинена слабо. В 1-й пол. 17 ст. від-

буваються зміни у суспільному устрої татар: на зміну родо-

вій громаді приходить сільська землеробська громада, яка

становить корпорацію співвласників. Основними заняття-

ми татар були кочове скотарство, яке доповнювалося екс-

тенсивним землеробством, садівництво, виноградарство,

соляний промисел, ремесла, торгівля та позаекономічний

спосіб добування засобів до існування - війна. Татарські

орди систематично (1-3 рази на рік) здійснювали набіги на

сусідні держави з метою грабежу й захоплення бранців.

Такі набіги робилися переважно беями та мурзами з відома

і без відома хана. К. х. не мало регулярного війська, і при

необхідності війни чи воєнного походу озброювалося все

чоловіче населення держави. Верховним воєначальником

був хан, який на вимогу турецького султана виступав у по-

хід не менш як із 80 тис. чоловік (калга очолював 60-тисяч-

не, а нуреддін - 40-тисячне військо). Головнокомандувачем

татарського війська - орди - призначався бей із Ширінської

династії. Військо К. х. було кінним. Воно ділилося на ти-

сячі, сотні та десятки, мало на озброєнні холодну зброю

(шаблі, списи, кинджали, довгі стріли), аз 16 ст. - вогне-

пальну. Характерним для тактики війська К. х. було вико-

ристання несподіваних і стрімких нападів. До облоги фор-

тець татари вдавалися рідко (постійно відчувалася нестача

гармат і досконалої стінобитної техніки).

Систематичні напади кримських татар призводили до ви-

снаження українських, білоруських, російських, поль-

ських та інших земель. Протягом 16-18 ст. уряд К. х. вва-

жав найнебезпечнішим своїм противником Російську дер-

жаву, тому неодноразово вступав у політичний союз із

Польщею проти Росії. У свою чергу К. х. страждало від

походів запорозьких та донських козаків у Крим. У роки

Визвольної війни українського народу під проводом

Б. Хмельницького К. х. виступило союзником Війська За-

порозького. Хан Іслам-Ґірей III (1644-54) поставив собі

за мету заручитися підтримкою запорозького козацтва і

визволитися з-під влади турецького султана. Участь татар-

ської орди в національно-визвольній війні українського

народу розглядалася феодальною верхівкою Криму і як

широка можливість для грабіжницьких нападів на землі

Речі Посполитої та Росії. В 2-й пол. 17 - 18 ст. К. х. актив-

но втручалося у внутрішню боротьбу українських гетьма-

нів з метою встановлення контролю над українськими

землями і їх загарбання. Проти цих планів кримської та

турецької держав виступила Російська імперія, що прове-

ла ряд походів (1662-69, 1687 і 1689, 1735-38). Зміцнив-

ши прикордонні оборонні лінії на Півдні України, росій-

ська держава розгорнула боротьбу за вихід до Чорного

моря та ліквідацію К. х.

У результаті поразки Османської імперії у російсько-ту-

рецькій війні 1768-74 було проголошено спочатку неза-

лежність К. х. від Туреччини, а у квітні 1783 Катерина II

підписала рескрипт про включення Криму до складу

Росії. К. х. як державне утворення перестало існувати піс-

ля зречення престолу останнім кримським ханом Шагін-

Ґіреєм у липні 1783. На землях колишнього К. х. була

створена Таврійська область, до складу якої увійшли

Кримський і Таманський півострови та землі між Дніп-

ром, Кінськими Водами і Бердою.

Літ.: Смирнов В. Д. Крьшское ханство под верховенством Порти до

начала XVIII века. - СПб., 1887; Андриевский А. Крьш и крьшс-

кие татаре. - К., 1892; Якобсон Л. Крьш в средние века. - М, 1973;

Панашенко В. В. Кримське ханство у ХУ-ХУШ ст. // Український

історичний журнал. - 1989. - № 1. - С. 54-65; Т у н м а н н. Крьшское

ханство. - Симферополь, 1991. Л.М. Маленко

КРИМСЬКИЙ Агатангел

Юхимович (1871-1942) -

український письменник,

сходознавець, історик та мо-

вознавець-поліглот (вільно

володів майже 60 мовами),

академік ВУАН (з 1918). На-

родився у м. Володимирі-Во-

линському (тепер Волинської

обл.). Закінчив Лазаревський

ін-т східних мов у Москві

(1892) та Московський ун-т

(1896). Один із організаторів

А. Ю. Кримський

Всеукраїнської Академії

наук, у 1918-28 - її неодмін-

ний вчений секретар. У