6.8.1914 Гур видала маніфест до українського народу, за-
кликаючи молодь вступати до лав легіону українських сі-
чових стрільців (УСС). За умов бездержавності не було
іншого варіанту, окрім створення легіону у складі австро-
угорської армії. Проте формувався він за національною
ознакою, що зумовило прохолодне ставлення до нього авс-
трійської влади. До лав УСС зголосилися вступити десят-
ки тисяч молодих українців; пожертви українського насе-
лення забезпечували матеріальну основу існування вели-
кого підрозділу. Однак уряд обмежив чисельність легіону
(2,5 тис. осіб).
Бойова біографія легіону УСС розпочалась у вересні 1914
участю в обороні карпатських перевалів. Справжнє бойове
хрещення УСС пройшли у травні 1915 в боях за гору Ма-
ківку поблизу Славська, коли російське командування кину-
ло проти стрільців кілька полків і артилерію. Згодом УСС
брали участь у наступальних операціях 1915. У серпні-ве-
ресні 1916 вони вели виснажливі бої на горі Лисоні побли-
зу Тернополя, в липні 1917 протистояли російським вій-
ськам у дні їх останнього в Першій світовій війні наступу.
У 1916 легіон було реорганізовано у Перший полк УСС.
До березня 1915 командиром УСС був отаман Михайло
Галущинський; надалі легіон (полк) очолювали послідов-
но отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, під-
полковник Антін Варивода, поручник Дмитро Кренжалов-
ський, отаман Мирон Тарнавський, сотник Осип Микит-
ка. На поч. 1917 в головній книзі обліку УСС було записа-
но близько 7 тис. осіб; втрати вбитими, пораненими і по-
лоненими загалом становили 3050 осіб.
Важливу сторінку історії УСС складають епізоди їх участі
у визвольних змаганнях 1917-20. У 1918 загони УСС, до-
помагаючи Центральній Раді, взяли участь у поході на
Наддніпрянську Україну. їх шлях пройшов через Херсон -
Олександрівськ - Єлисаветград. Залишилися стрільці у
Наддніпрянщині і після приходу до влади гетьмана
П. Скоропадського. Повернувшись у жовтні 1918 в Чер-
нівці, наступного місяця УСС відіграли провідну роль у
боях за Львів, склали основу Галицької армії, яка захища-
ла Західноукраїнську Народну Республіку.
Січові стрільці, які в роки світової війни опинилися у ро-
сійському полоні, у 1917 активно включилися в боротьбу за
національну державність на Сході України. У листопаді
1917 під керівництвом Євгена Коновальця та Андрія Мель-
ника в Києві постав Галицько-Буковинський курінь, на ос-
нові якого згодом було розгорнуто полк (березень 1918), а
500
потім і корпус (грудень 1918). Це військове з'єднання стало
найбоєздатнішою частиною армії УНР. Дислокований у Бі-
лій Церкві Окремий загін січових стрільців входив до скла-
ду збройних сил Української Держави П. Скоропадського.
Літ.: Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. -
Львів, 1990; Дум ін О. Історія Легіону УСС. 1914-1918//Дзвін. -
1991. - №№ 9-12; 1992. - №№ 1-12; 1993. - №№ 1-3; Історія українсь-
кого війська. - Львів, 1992. - С. 293^180; Українські Січові Стрільці.
1914-1920. -Львів, 1991. (Репринтне видання). Львів, 1935; Історія Сі-
чових Стрільців (воєнно-історичний нарис). - К., 1992; Литвин М.,
Науменко К. Українські Січові Стрільці. - К., 1992; Якимо-
в и ч Б. Збройні сили України: Нарис історії. - Львів, 1996. - С. 73-83;
Кошелева І. Українські Січові Стрільці // Військо України. -
1997. - № 3-4. - С. 47; 3 а г о р о д н ю к Л. Світлий подвиг Січових
Стрільців // Військо України. - 1998. - №№ 7-8. - С. 36-37.
В. М. Мороко
УМАНЕЦЬ Федір (1841-1908) - український письмен-
ник, історик і громадський діяч. Походив із старовинного
козацького роду з Глухівщини. У 1887-95 працював у Глу-
хівській повітовій земській управі, з 1895 - у Чернігівсь-
кій губернській управі. У Чернігові залучив до праці у
земстві Б. Грінченка, М. Коцюбинського, М. Вороного,
В. Самійленка та ін. Написав ряд праць з історії України і
Польщі, серед них: «Вьірождение Польши. Два года после
Ягеллонов» (1872), «Князь Константин-Василий Острож-
ский» (1901). Відомою була його публіцистична праця
«Общественное воспитание в России» (1861). Особливе
значення має праця У. «Гетьман Мазепа» (1897), що напи-
сана на основі архівного матеріалу та збірок П. Дорошен-
ка і Марковичів. Це перше видання, де в історичній літе-
ратурі дано позитивну характеристику І. Мазепі як дер-
жавному діячеві і як особистості. О. М. Сухий
УМАНСЬКИЙ ПОЛК - адміністративно-територіальна
і військова одиниця у складі Гетьманщини. Населення
Уманщини брало участь у національно-визвольній бо-
ротьбі українського народу 1-ї пол. 17 ст. Після Корсунсь-
кої битви 1648 на Уманщині вибухнули стихійні повстан-
ня, і в червні - липні 1648 було створено У. п. Першим
його полковником став І. Ганжа. У. п. входив до групи на-
казного гетьмана М. Кривоноса, що складалася із 5 пол-
ків. Діяв разом із Вінницьким полком, дещо південніше
головних сил; відзначився при взятті Полонного, Тульчи-
на, Бару, в боях під Старокостянтиновом та Пилявцями, у
поході української армії під Львів і Замостя.
Після укладення Зборівського договору 1649 У. п. став од-
ним із 16 полків Гетьманщини. Тоді в У. п. нараховувало-
ся 14 сотень (Бабанівська, Бершадська, Вузівська, Бучин-
ська, Іваньківська, Івангородська, Кисляцька, Кочубеївсь-
ка, Ладижинська, Маньківська, Романівська, Соболівська,
Уманська і Цибулівська), в яких налічувалося 2976 коза-
ків. Очолював У п. полковник Йосип Глух (був полковни-
ком у 1649-55).
Займаючи прикордонне положення, У п. відіграв видатну
роль в обороні південно-західних кордонів Гетьманщини
від наступу польських, а потім і ординських військ, у мол-
довських походах української армії 1650 та 1653; його ко-
заки брали участь у Зборівській, Берестецькій, Батозькій,
Охматівській та інших битвах і Жванецькій облозі. Особ-
ливо уславилася Умань своєю обороною від польсько-ор-
динських військ у січні 1655. Однак тяжкі бої 1652-53 і
особливо 1654-55 призвели до спустошення терит<
полку, де посилилася боротьба між прихильниками різі
зовнішньополітичних орієнтацій. Хоча в У. п. існув
певне проросійське угруповання (воно навіть висунул
своїх лав московську маріонетку І. Безпалого - опоне
І. Виговського), однак більшість на чолі з М. Ханені
(уманський полковник у 1655-60, 1664-71, кошовий с
ман на Січі у 1669-70) виступала з пропольських позиі
У. п. брав участь у Конотопській битві 1659, Слобо
щенській битві 1660 (див. Чуднівська кампанія).
У 60-і рр. 17 ст. на території У. п. активно діють запоро;
у складі загонів М. Ханенка, І. Сірка, Сацька Турої
(Яцька Торського). У 1664-65 козаки У. п. брали участ
повстанні проти Речі Посполитої та. гетьмана П. Тетері
очолював І. Сербин. Пізніше в У. п. закріпився гетьі\
П. Дорошенко, однак після укладення союзу з турецьк
султаном Мухамедом IV полк відмовився коритися і сп
яв проголошенню гетьманом М. Ханенка, який став на
Польщі. Подальші кілька років сповнені міжусобною
ротьбою між прихильниками П. Дорошенка і М. Ханеи
У 1673 в Умані вибухнуло повстання проти полковнш
призначених П. Дорошенком. У 1674 турецькі війська в
ли Ладижин і Умань, знищили ці міста, а їхнє населеь
перебили або взяли у неволю. Після цього чимало жите
У. п. переселилися до Лівобережної Гетьманщини, в тс
числі в район нижнього Поорілля (вони заснували Кит;
город, Могилів та інші міста). У. п. занепав, але продовж
вав існувати. У травні 1684 король Ян НІ Собеський на;
козакам певні пільги у заселенні ряду земель Правоберс
ної України, в тому числі й У. п. Важливу роль у від]
дженні У. п. відіграли гетьман Андрій Могила і особл*
полковники С. Палій і С. Іванович (Самусь). У 1702-
У. п. взяв участь у національно-визвольному повстанні, і
КАЛЬНИЦЬКИИ -
і
Бузівка0
полк
' о.
УМАНСЬКИЙ ПОЛК [За
І. П. Крип'якевичем)
ХЛОПИЦЬКИЙ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ 509
бою, отримували збільшену частку - башловку. Взятих у
полон обмінювали на українських невільників або отриму-
вали за них викуп. Крім того, певна частина здобичі виді-
лялася на церкву, а інша йшла в січову скарбницю. Крім
захоплення військової здобичі, козаки практикували зби-
рання серед населення натуральних і грошових зборів -
стації (що було звичайною практикою серед військових у
Речі Посполитій). Отримані продукти й кошти мали забез-
печувати потреби козаків у провіанті, зброї та спорядженні
тощо. Під час дій козаків поза межами України, як і у будь-
якої тогочасної армії, реквізиції й конфіскації у місцевого
населення ставали масовими і супроводжувалися зловжи-
ваннями. На території України, коли такі збори проводили-
ся самовільно, вони теж супроводжувались певними над-
ужиттями, хоча кількість таких зловживань була набагато
меншою, ніж під час дій поза межами України. Після від-
родження Української держави (1648) збирання податків
було впорядковане і проводилось організовано.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VII. - К., 1995. -
С. 131. С. Ф. Плецький
ХЛОПИЦЬКИЙ Станіслав (16 - поч. 17 ст.) - австрійсь-
кий дипломат, польський шляхтич за походженням. Про-
тягом 1594 двічі побував у Запорозькій Січі: перший раз
узимку за дорученням цісаря Рудольфа II з метою вербу-
вання запорожців на похід проти турків і вдруге влітку, су-
проводжуючи посольство на чолі з Е. Лясотою. Перед
європейськими можновладцями видавав себе за колиш-
нього старшину реєстрового козацького війська.
В. А. Чабаненко
ХЛОП'ЯТА - див. Молодики.
ХМЕЛЕЦЬКИЙ (Хмельовський) Адам (поч. 17 ст. -