20 Козаків до 2 тисяч козаків.

Для вирішення масштабних завдань: прикриття певноп

стратегічного напрямку, проведення операцій на віддале-

них від України театрах бойових дій - формувалися з'єд-

нання з кількох козацьких полків, які очолювались наказ-

ними гетьманами. Якихось певних усталених кількісних

значень таких з'єднань не існувало, і їх чисельність визна-

чалася силами противника, якому вони повинні були про-

тидіяти. Партії і команди спроможні були діяти і самостій-

но, і могли включатись до більших з'єднань К. в. При ви-

рішенні стратегічних завдань, від яких залежали результа-

ти всієї кампанії чи навіть доля України, під гетьманський

бунчук збиралась якомога більша кількість козацьких пол-

ків та запорозьких збройних формувань із власною

КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО - КОЗАЦЬКЕ СУДОЧИНСТВО 241

артилерією. Крім того, в походах такі з'єднання посилю-

валися всією генеральною військовою артилерією; їх су-

проводжувала велика кількість допоміжного персоналу,

який використовувався на земляних роботах при побудові

табору, для лагодження доріг та мостів тощо.

Важливим родом козацького війська була артилерія. Вона

поділялася на генеральну, полкову і фортечну (сотенну) та

артилерію Запорозької Січі. Управління всією артилері-

єю, крім січової, зосереджувалося в руках генерального

обозного, який здійснював його за допомогою канцелярії

генеральної військової артилерії та штату артилерійської

старшини. В 17 ст. за кількістю гармат К. в. не поступало-

ся найкращим арміям Європи. Використовувалась козаць-

ка артилерія у взаємодії з піхотою та кіннотою.

К. в. комплектувалося за становим принципом: до служби

в ньому закликалися лише козаки. Точно встановлених ві-

кових меж для служби в К. в. не існувало. Небажаними

були лише дуже старі і малолітні. Хоча в К. в. зустріча-

лись і 60-річні козаки. Але їх було небагато, а переважна

більшість козаків мала найбільш придатний для військо-

вої служби вік - 20-30 років.

Мобілізація К. в. проводилася згідно з його організацій-

ною структурою за територіальним принципом. Гетьман-

ський універсал чи розпорядження Генеральної військової

канцелярії про мобілізацію надсилалися в полкову канце-

лярію, а звідти - до сотенних правлінь, які пересилали їх

курінним отаманам. Курінні отамани доводили зміст цих

розпоряджень до козаків свого населеного пункту, які, спо-

рядившись усім необхідним, вирушали у своє сотенне міс-

течко. З козаків, що туди прибували, формувалися сотні,

які відправлялися в полкове місто, де збирався полк. На

Запорожжі мобілізація відбувалася з деякими відміннос-

тями. Частина козаків, які постійно мешкали в Січі, стано-

вили постійно готову до бою частину січового Війська.

При підготовці масштабних військових акцій ордери

Коша про мобілізацію направлялися в паланки, які прово-

дили мобілізаційні заходи. Мобілізовані козаки направля-

лися на Січ, де з них формувались команди.

Крім дій на суші, К. в. проводило і морські операції. Фло-

тилії козацьких чайок знищували на морі кораблі против-

ника і висаджували десанти на його узбережжя. Кількіс-

ний склад козацьких флотилій не був сталим - від кількох

десятків до кількох сотень чайок. Війни 2-ї пол. 17 ст. і за-

лежність від Росії, яка забороняла козакам морські походи

на Туреччину, призвели до занепаду козацького флоту. У

18 ст. флотилії козацьких човнів лише чатували на пере-

правах та діяли проти прибережних турецьких фортець,

перешкоджаючи їх постачанню.

К. в., яке було одним з елементів української державності,

послідовно і неухильно знищувалось російським урядом.

Останній зменшив кількісний склад К. в., обмежив його

можливості ведення самостійних бойових дій. На поч.

80-х рр. 18 ст. російський уряд ліквідував К. в.

Див. також. Військове мистецтво українського козацтва.

Літ.: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини

XVIII ст. - К, 1969; Мицик Ю. А., Плохій С. М., Сторожен-

к о І. С. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1990; Яворниць-

кий Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1.-Львів, 1990. -С. 163-168,

264-280; Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього

Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. -С. 91-106, 195-198,445-

534; П у т р о О. Українське козацьке військо // Київська старовина. -

1997. - № 3-6. - С. 3-33; 1998. - № 1. - С. 3-24; Стороженко І.С.

Збройні сили України від останньої третини XVI до кінця XVIII ст. //

Український історичний журнал. - 1998. - № 1. - С. 87-93.

С. Ф. Плецький

КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО -див. Звичаєве право.

КОЗАЦЬКЕ КОЛО - 1) Загальна військова рада козаків,

вищий орган козацького самоврядування. Тут вирішувалися

найважливіші питання: про війну і мир, про розподіл між

куренями угідь, про переобрання січової старшини тощо.

2) Порядок розташування козаків на площі під час війсь-

кової ради. Він описаний в історичних джерелах 18 ст.

щодо Січі. Перед початком ради під звуки литаврів війсь-

ковий осавул виносив із церкви військовий прапор. Січо-

ва старшина, виходячи на площу, після поклонів товари-

ству ставала в один ряд в порядку старшинства за поса-

дою: першим ставав кошовий отаман, а останнім у ше-

рензі був осавул. Курінні отамани розташовувалися вели-

ким півколом так, що перший стояв на правому фланзі по-

біля кошового отамана, а останній - на лівому фланзі по-

близу осавула, утворюючи разом з кошовою старшиною

широке замкнене коло. За кожним курінним отаманом сто-

яли козаки одного куреня. Ті, що не могли вміститися на

площі, сиділи на дахах куренів, на валах, на березі річки,

до якої примикало січове укріплення. Г. К. Швидько

КОЗАЦЬКЕ СУДОЧИНСТВО - процедура здійснення

правосуддя козацькими судами. Назвища судова влада в

Гетьманщині належала гетьману. Йому ж підпорядкову-

вався найвищий спеціалізований судовий орган - генера-

льний суд. У полках судовими органами були полкові суди;

полкові канцелярії також виконували деякі судові функції.

Правосуддя на території сотень здійснювали сотенні прав-

ління чи канцелярії. Найнижчою ланкою судової системи

Гетьманщини були сільські суди.

Порядок судочинства визначався звичаєвим правом та по-

точним законодавством.

Судовий процес у козацькому суді починався оголошенням

(«обволанням») про факт здійснення злочину. Потерпілий,

його родичі чи особи, які виявили злочин, повинні були по-

відомити про це сотенний або міський суди чи засвідчити

вчинену шкоду перед «добрими людьми». Свідчення остан-

ніх та заяви потерпілих вписувалися в урядові книги.

Розслідування справи починалося з опитування місцевих

жителів. Проведення розшуків і трусу з метою затримання

запідозрених у вчиненні злочину чи виявлення вкрадених

речей проводилося сільським осавулом з дозволу місцевої

адміністрації.

Попередній допит проводився отаманом і старостою. Під

час проведення цього допиту необхідно було встановити

обставини вчинення злочину. При допитах застосовували

побиття і тортури, що за тих часів було загальноєвропей-

ською практикою. Складений у результаті попереднього

слідства запис («розиск», або «інквізиція») направлявся до

полкового суду. Якщо злочин був тяжким (убивство, грабу-

нок, підпал, виготовлення фальшивих грошей), то розгля-

дом справи починала займатись полкова канцелярія. Ма-

теріали справи з полкової канцелярії передавалися на роз-

гляд до полкового суду.

Наступним актом у процесі судочинства був позов - звер-

нення потерпілого до суду з проханням притягти до

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР - КОЗАЦЬКІ ВІЙНИ 247

із К. с. в Гетьманщині продовжували діяти магістратські,

церковні та доменіальні (панські) суди, але їхня компетен-

ція звузилася, а значення зменшилось.

В основі діяльності К. с. лежали козацькі звичаї. Окрім

звичаєвого права, до джерел права, якими керувались у

своїй діяльності К. с, належали також зводи законів попе-

редньої доби (зокрема Третій Литовський статут 1588 та

книги магдебурзького права), із середини 17 ст. - поло-

ження поточного українського, а згодом - і російського за-

конодавства.

Найвища судова влада в Гетьманщині належала гетьману.

Він і генеральна старшина розглядали апеляції на рішен-

ня генерального суду. Гетьман затверджував смертні виро-

ки і рішення в особливо важливих справах, давав розпоря-

дження про розгляд справ у генеральному суді. Він розби-

рав конфлікти, які виникали між козацькою старшиною,

посилав своїх уповноважених для проведення слідства, а

іноді і суду. Гетьман давав полковим та сотенним судам вка-

зівки і роз'яснення щодо судочинства і вироків.

Вищою спеціальною судовою інстанцією в Гетьманщині

був генеральний суд. Він був судом першої інстанції в

особливо важливих справах, у справах генеральної стар-

шини, полковників, бунчукових товаришів. Генеральний

суд розглядав апеляції на рішення судів нижчих інстанцій.

На території полку найвища судова влада належала пол-

ковнику. Спеціалізованим судовим органом був полковий

суд. Крім того, певні судові функції виконувала і полкова

канцелярія: тут вирішувались деякі військові, адміністра-

тивні й судові справи, засвідчувались заповіти та угоди

купівлі-продажу майна. В полкових судах розглядалися

кримінальні та цивільні справи, вирішувалася переважна

більшість справ першої інстанції, переглядалися рішення

сотенних судів. Підпорядковувалися полкові суди гетьма-

ну, генеральному урядові (генеральній старшині) та гене-

ральному суду.

У сотнях правосуддя здійснювали сотенні правління або

сотенні канцелярії, які були військово-адміністративними

та судовими органами. Сотенні правління очолювалися

сотниками, а в судових справах підпорядковувалися пол-

ковому суду. Якщо міста не управлялись магістратами, со-

тенні суди засідали разом з війтами, бурмістрами і назива-

лись ратушними судами. У кримінальних справах сотен-

ний суд проводив слідство, але остаточний вирок переда-

вали на розгляд полковнику.

Сільські суди були найнижчою ланкою судової системи

Гетьманщини. Справи козаків у них вирішував отаман з

кількома найшанованішими козаками. Сільські суди за-

ймалися незначними справами: крадіжками, дрібними

бійками, справами про спаш. Важливіші справи передава-

лися на розгляд сотенних та полкових судів.

К. с. в Гетьманщині мав становий характер, і посилення

розшарування козацтва, згортання його демократичних

традицій позначились на ефективності судової системи. У