434 Рум'янцевськии опис 1765-69 - рябінін-скляревськии

Спроба Росії закріпитися в правобережному регіоні при-

звела до війни з Туреччиною. У липні 1674 кримська орда

перейшла Дністер і почала спустошувати край між Дніст-

ром і Південним Бугом. Дізнавшись про наближення туре-

цького війська на чолі із султаном, Г. Ромодановський та

І. Самойлович втекли на Лівобережжя. Покинуте своїми

благодійниками, місцеве населення чинило впертий опір

туркам. Розлючені опором населення і значними втратами,

турецько-татарські війська знищували все на своєму шляху.

П. Дорошенко виявився неспроможним запобігти катаст-

рофі. Лише у вересні південні «покровителі» розпочали

відхід. Уцілілі мешканці краю, проклинаючи П. Дорошен-

ка, вдалися до масового переселення на Лівобережжя.

Скориставшись відходом турецько-татарських сил, обра-

ний королем Ян III Собеський наприкінці жовтня 1674 пе-

рейшов у наступ. Підвладна Дорошенкові територія скоро-

тилася до Чигирина і його найближчої округи. Становище

П. Дорошенка стало критичним. Його почали залишати ра-

ніше вірні йому підрозділи, соратники, родичі. Не припи-

нявся потік біженців на Лівобережжя. Врешті-решт

П. Дорошенко змушений був капітулювати. Коли у вересні

1676 Під стінами Чигирина з'явилися російські підрозділи,

він засвідчив готовність скласти зброю і присягнути Росії.

Після падіння П. Дорошенка Туреччина не збиралася ми-

ритися з втратою українських земель і в 1677 кинула на

Правобережжя 100-тисячну армію Ібрагім-паші (див. Чи-

гиринські походи 1677-78). Замість Дорошенка султан

призначив «князем малоросійської України» Юрія Хмель-

ницького (1677-81). У 1678 Туреччина здійснила другий

похід на Чигирин. На цей раз її армія налічувала до 200

тис. чол. із 117 гарматами. Не бажаючи втягуватися в три-

валу війну з Туреччиною, російський уряд припинив во-

єнні дії в Україні. Це дало змогу Туреччині відновити вла-

ду на Південній Київщині та Поділлі під прикриттям геть-

манування Ю. Хмельницького.

Росія пішла на поступки Туреччині за рахунок українських

земель і в 1681 підписала з нею Бахчисарайський договір.

Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися

під владою Туреччини. З відмовою Росії від Правобереж-

ної України її продовжували шматувати Туреччина і Річ

Посполита. Польські війська локальними, але ефективни-

ми ударами поступово оволоділи більшістю захоплених

турками міст. У боротьбі з турками польський уряд плану-

вав використати правобережне козацтво і тому пішов на

відновлення його прав. Воюючи з Туреччиною, Польща

прагнула стабілізувати відносини з Росією. Таку ж мету і з

тих самих причин переслідувала і Росія. Всупереч волі

українського народу Росія і Польща в 1686 уклали «Вічний

мир», який закріплював основні положення Андрусівсько-

го миру. Тим самим російський уряд укотре продемонстру-

вав свою відмову від зобов'язань 1654 щодо України.

Однією з вирішальних причин поразки українських виз-

вольних і державотворчих змагань була вкрай несприят-

лива дія геополітичного фактора: уряди найбільших сусід-

ніх держав всіляко протидіяли досягненню Українською

державою незалежності, оскільки поява нової незалежної

держави суперечила їхнім власним геополітичним інтере-

сам. Період Р. приніс численні страждання українському

народові. Від воєнних дій, епідемій, захоплення в ясир та

переселень втрати населення становили близько 65-70%

усіх українців (3-3,5 млн. чол. від близько 5 млн. населен-

ня українських земель Речі Посполитої). А в Правобер

ній Україні втрати досягали 85-90%. Зазнали руйнув

майже всі міста України.

Літ.: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. - Нью-Йі