328 Мортира - московська держава

Літ.: Апанович 0. М. Запорозька Січ в боротьбі проти турецько-

татарської агресії. - К., 1961. - С. 58-61; Б о п л а н Г. Опис України. -

К., 1990. - С. 70-74; Яворницький Д. І. Історія запорізьких коза-

ків. - Т. 1. - Львів, 1990. - С. 273-280; Апанович О. М. Розповіді

про запорозьких козаків. - К., 1991. - С. 70-82; Сергійчук В. І.

Морські походи запорожців. - К., 1992. - С. 14-59; Остапчук В.,

Галенко О. Козацькі чорноморські походи у морській історії Кятіба

Челебі «Дар великих мужів у воюванні морів» // Марра типсіі: Збірник

наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річ-

чя. - Львів; К.; Нью-Йорк, 1996. - С. 341-426. С. Ф. Плецький

МОРТИРА, можжир, моз-

дир, мозжир (від лат.

тогтагіит - ступа) - арти-

лерійська гармата з корот-

ким стволом і крутою на-

.4*

вісною траєкторією, при-

значена для стрільби по

особливо міцних оборон-

них спорудах і ураження

Козацька мортира

противника, який знахо-

диться в укриттях. Канал

ствола М. складався з двох

частин: звуженої камори, в яку поміщали заряд пороху, і в

4 Рази більшої за діаметром частини для розміщення

ядра - котла. За козацьких часів М. мали короткий ствол,

довжина якого лише в 2-4 рази була більшою за їх калібр,

і за зовнішнім виглядом нагадували ступку. Стрільба з М.

велась кам'яними, чавунними ядрами та запалювальними

снарядами під великим кутом (до 75 градусів). Кут нахилу

ствола, від якого залежала дальність стрільби, змінювався

за допомогою дерев'яних клинів, що підкладались під

дульну частину. Крім того, дальність стрільби регулювала-

ся шляхом збільшення чи зменшення порохового заряду,

завдяки чому ядро летіло на більшу чи меншу відстань. У

18 Ст. Значного поширення набули мортири-салютівки,

або віватові гармати. Вони відзначалися невеликими роз-

мірами і використовувалися для салютів на бенкетах та на

інших урочистостях. Крім того, деякі із салютівок застосо-

вувались і у господарстві як ступки. З огляду на малий ка-

лібр їх використання в бою видається малоймовірним.

С. Ф. Плецький

МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА, Московія, Росія - держава

у Східній Європі і частково - Північній Азії. Назву «Ро-

сія» офіційно затверджено у 1721.

Формування М. д. відбувається на основі північно-східних

земель Київської Русі, які в 13-14 ст. потрапили в залеж-

ність від монгольської держави - Золотої Орди. У 14 ст.

закладаються основи могутності та закріплення провідно-

го становища Москви як політичного центру, навколо яко-

го в 14-15 ст. відбувається процес збирання земель. За

правління Івана III (1462-1505) та Василя III (1505-33)

завершується об'єднання основної території Північно-

Східної Русі. У 1480 вона остаточно визволилась від мон-

голо-татарського панування, що знаменувало утворення

незалежного Великого князівства Московського. Мос-

ковські князі в кінці 15 ст. приймають титул «государя

всієї Русі», що визначав претензії на всі східнослов'янські

землі та реалізувався у воєнно-політичних акціях із роз-

ширення кордонів М. д. У 16-17 ст. завершується форму-

вання єдиної державної території М. д., створення центра-

лізованої системи управління. Процес централізації вц

вався за умов, коли не існувало економічної єдності к

ни, не сформувалась нація, що з 16 ст. визначило бал

національний характер централізованої М. д., у якій

значальна роль належала панівному класові основної

родності, а росіяни заселяли велику суцільну територі

центрі. Розвиток державного устрою М. д. йшов шля:

становлення абсолютної монархії - самодержавства. С<

альну базу монархії в цей період становили родова фес

льна знать з аристократією - боярством - на чолі та с

жиле дворянство, що формувалося за рахунок наділеї

землею з державного фонду. В умовах відсутності еко

мічної єдності концентрація законодавчої, виконавчої,

дової влади в руках монарха, цивільної та військової ал

ністрації на всій території вела до їх всесилля в країні,

Івана III, Василя III та Івана IV (1547-84) визначил,

ідеологія самодержавства, сформувався великодерж

ницький міф «Москва - третій Рим».

М. д. проводила активну зовнішню політику. На сх

були розгромлені Казанське (1552), Астраханське (15

ханства, з кінця 16 ст. почалося приєднання Сибіру. З п

16 ст. відверто ворожу політику до М. д. проводило Крі

ське ханство. Після розгрому Казанського, Астрахансь

го ханств М. д. вторглась у сфери впливу Османсь

імперії 'та Криму, вони почали втрачати контроль над ьг

ливими торговельними шляхами по Волзі та Каспійсько

морю. Загострення відносин із Кримським ханством у 1

50-х рр. 16 ст. призвело до безперервних вторгнень тат

і тільки активізація козаків у 40-і рр. 17 ст. зменшила ь

натиск. На заході М. д. вступила в конфлікт із Велик

князівством Литовським, згодом Річчю Посполитою

прибалтійські, білоруські, українські землі. У результ

московсько-литовської війни 1500-03 до складу М.

увійшли чернігово-сіверські землі.

Становище М. д. погіршилось у 60—70-і рр. 16 ст.: під ч

Лівонської війни татари і турки, скориставшись посла

ленням М. д., вторгайся у Поволжя, у 1571 татари рс

громили Москву та центральні райони М. д. Тому почин

створюватись оборонний рубіж - Засічна лінія в 500 км

південь від Оки. У період Смути оборона ослабла, але

30-і рр. 17 ст. будується нова Білгородська лінія довжинс

800 км (1653). У середині 40-х рр. 17 ст. татари змог;

здійснити останні прориви в землі М. д. Система захис

включала оборонні споруди, створення поселень із кол

ністів. Участь у створенні оборонних ліній беруть донсь

та українські козаки. Сильна центральна влада М. д. ма.

змогу витрачати величезні матеріальні та людські ресур<

на створення оборони, надавала автономію, самовряд

вання козацьким районам. Уряд М. д. підтримував перес

лення в її прикордонні райони вихідців з Речі Посполите

Після Люблінської унії 1569, рятуючись від економічної

та національно-релігійного гніту, частина українського н;

селення заселяє прикордонну територію М. д. - Слобожаї

щину (див. Слобідська Україна, Слобідське козацтво).

На поч. 17 ст. М. д. стала об'єктом інтервенції з боку полі

ських магнатів, шляхти та короля Сигізмунда III. 1604-1

були роками Смути, коли в умовах ослаблення царське

влади, феодальної анархії відбулися вторгнення загоні

польсько-литовської шляхти та війна зі Швецією. У 161

польський король Сиґізмунд III зробив спробу об'єднат

М. д. та Річ Посполиту, за договором з московським ур*

НОВА СІЧ

НОВА СІЧ (1734-1775 рр.)

Влаштування Н. С. відповідало насамперед політичним

інтересам Російської імперії. У такий спосіб зміцнювали-

ся позиції царського уряду в Україні: південні регіони втя-

гувалися в систему всеросійського підпорядкування, готу-

валися позиції для остаточного завоювання Північного

Причорномор'я.

Літ.: Кабузан В. М. Заселение Новороссии в XVIII - первая полови-

на XIX века (1719-1858). - М., 1976; Павлюченко О. В. Сербські

військово-землеробські поселення на Україні у XVIII ст. // Український

історичний журнал. - 1981.-№ 9.-С. 33-41; Посунько О. М. Істо-

рія Нової Сербії та Слов'яносербії. - Запоріжжя, 1998; П і р к о В. Засе-

лення Степової України в XVI—XVIII ст. - Донецьк,1998. - С. 58-61,

89-90. В. І. Мільчев

НОВА СІЧ, Підпільненська Січ, Покровська Січ - війсь-

ково-адміністративний центр запорозького козацтва,

остання Запорозька Січ. Заснована у 1734 запорожцями,

які повернулися під владу Росії з Олешківської Січі. Була

розташована на річці Підпільній (в районі нинішнього

с. Покровського Нікопольського р-ну Дніпропетровської

обл.; місце розташування затоплене водами Каховського

водосховища). Н. С. стояла на правому березі гілки Під-

пільної. Місце для неї було обране дуже вдало. Вона місти-

лася в низькій заглибині, захищеній з усіх боків плавнями й

численними протоками. Здалеку її прикривав суцільний

густий ліс, в якому легко було заблукати. Під прикриттям

плавнів запорожці могли почуватись у цілковитій безпеці.

Тут розміщувався запорозький Кіш - верховна влада За-

порожжя. Було зведено фортецю із земляним валом,

баштами і ровом з водою. Січ поділялася на три частини -

кіш внутрішній, кіш зовнішній і цитадель. Внутрішній

кіш звався замком, або фортецею, мав форму правильного

кола діаметром 71 м. У центрі був рівний майдан, на яко-

му збиралась військова рада. На центральному майдані за

традицією було зведено церкву святої Покрови. На певній

відстані від церкви стояла висока дзвіниця з двоярусним

дахом і чотирма вікнами для гармат, з яких можна було

відстрілюватись від ворога або салютувати у найбільші

свята. Навколо майдану розташовувалось 38 куренів і з

десяток інших адміністративно-господарських будівель.

Серед них - пушкарня з великим підвалом, де зберігалися

гармати, рушниці і бойова амуніція, в мирний час вона

слугувала в'язницею. Далі стояла хата для духовенства й

окреме приміщення для кошового, над яким під час пере-

бування кошового в Січі завжди майорів білий прапор.

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ПОЛК - НОВИЦЬКИЙ 349

Зовнішній кіш був відокремлений від внутрішнього особ-

ливим валом, посередині якого було зроблено широкі во-

рота з високою вежею з дикого каменю, оснащеною гар-

матами. Січ мала своє передмістя, т. зв. Гасан-башу - тор-

говельний центр, який відігравав помітну роль в економіч-

ному житті не тільки Запорозьких Вольностей, але був од-

ним із найбільших торговельних центрів Північного При-

чорномор'я. Поруч розташовувався т. зв. Новосіченський

ретраншемент, де квартирувала російська військова за-

лога, яка мала стежити за подіями в Січі і регулярно пода-

вати про це інформацію до Петербурга. Н. С. проіснувала

до 1775; була знищена за наказом Катерини II військами

генерала П. Текелія.

Літ.: Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього

Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994; Яворницький Д. І.

Історія запорізьких козаків. - Т. 1.- Львів, 1990. -С. 110-114; А п ано -

в и ч О. Розповіді про запорозьких козаків. -К., 1991; Голобуць-

к и й В. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. 495. О. Л. Олійник

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ПОЛК, Новгородський

полк - адміністративно-територіальна і військова одиниця

в Гетьманщині 1653-54 і 1668. Н.-С. п. був створений з

частини території Ніжинського полку, а полковим містом

був визначений Новгородок Сіверський (паралельна назва

того часу - Новгород-Сіверський; тепер Новгород-Сівер-

ський Чернігівської обл.). Першим полковником був Яхно

Коробка. Після ліквідації Н.-С. п. його землі були повер-

нуті в Ніжинський полк. У 1668 Н.-С. п. був організова-

ний на частині земель Стародубського полку, а очолив

його прибічник гетьмана П. Дорошенка О. Урбанович.

Після скасування Н.-С. п. його територія знову відійшла

до Стародубського полку.

Літ.: Дашкевич Я. Гетьманська Україна: Полки. Полковники.

Сотні. Лівобережжя // Пам'ятки України. - 1990. - № 2. - С. 19; О а -

] є с к у О. ТЬе Соззаск аолпіпізігаїіоп оГіпе Негтапаїе. - СатЬгіо!§е,

1978. - Уоі. 2. - Р. 638. С. Ф. Плецький

НОВИЙ КОДАК - запорозьке місто, яке виникло на пра-

вому боці Дніпра, вище від Старого Кодака (див. Кодак) у

1745 або 1750. З утворенням Н. К. було взято під надійні-

ший контроль Війська Запорозького важливий торговель-

ний шлях, переправу через Дніпро, риболовецькі промис-

ли. З Н. К. пов'язані імена гетьманів України, кошових ота-

манів Січі: Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи,

К. Гордієнка, П. Калнишевського та ін.). У травні 1709 в

ході каральної операції російських військ, викликаної пере-

ходом запорожців на чолі з К. Гордієнком на бік І. Мазепи

і Карла XII, Н. К. був змушений капітулювати перед війсь-

ками полковника Яковлєва, місто було спалене, а його жи-

телів було перебито або переведено до Новобогородицької

фортеці. Розквіт Н. К. припадає на часи існування Нової

Січі, коли він стає важливим військово-адміністративним і

торговельно-ремісничим осередком, центром Кодацької

паланки і відтісняє на другий план Старий Кодак. У Н. К.

містилася паланкова адміністрація. Крім того, тут знаходи-

лись паланковий суд, школа, стояла Свято-Микільська

церква, діяв перевіз, проводилися ярмарки. Н. К., як і Ста-

рий Кодак, дав початок місту, відомому згодом під назвами

Катеринослав, Новоросійськ, Січеслав, Дніпропетровськ.

Він сприяв заселенню слобід, що виникли не тільки між

обома Кодаками (Половиця, Мандриківка, Лоцманська Ка-

м'янка), а й на північ уздовж Дніпра: Тарамське, Дії'вка,

Сухачівка. Із перенесенням у 1784 губернського центру між

двома Кодаками на місце слободи Половиці Н. К. став його

передмістям під дещо зміненою назвою (Нові Кодаки, Нові

Кайдаки). Нині це район Дніпропетровська Нові Койдаки,

частково - житловий масив Червоний Камінь.

Літ.: Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів. 1734-