18 Ст. В к. С. Дуже поширилися зловживання та хабарницт-

во. Це і стало однією з головних причин проведення геть-

маном К. Розумовським у 1763 судової реформи і запрова-

дження системи судів згідно з Литовським статутом 1588.

Особливістю судової системи на Запорозькій Січі була

відсутність спеціалізованих судових органів і відсутність

писаних законів. Основним джерелом права на Запорожжі

були козацькі звичаї. Найвища судова влада належала ко-

шовому отаманові, який вважався вищим суддею. Війсь-

ковий суддя розглядав кримінальні й цивільні справи і ви-

носив вирок, який подавався на затвердження кошовому,

котрий остаточно його ухвалював. У паланках найвища

судова влада належала паланковому полковнику. Разом з

паланковими осавулом та писарем він здійснював право-

суддя на території паланки. Курінні отамани також вико-

нували певні судові функції. Вони розглядали спори між

козаками і могли карати винних тілесно.

До останніх днів існування Запорозької Січі її судова сис-

тема функціонувала в умовах відповідальності старшини

перед товариством, що робило неможливими будь-які зло-

вживання і забезпечувало високий рівень правозахисту

всього січового товариства.

Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -

Львів, 1990. - С. 149-155; Левицький О. По судах Гетьманщини. -

Харків, 1919; Г у р ж і й О. І. Право в українській козацькій державі

(друга половина XVII - XVIII ст.) - К., 1994; Мельник Л. Гетьман-

щина першої чверті XVIII століпя. - К., 1997. - С. 90, 114-119.

С. Ф. Плецький

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР - див. Табір козацький.

КОЗАЦЬКІ ВІЙНИ - масштабні збройні виступи укра-

їнського козацтва кінця 16 - 1-ї пол. 17 ст. у союзі із селян-

ськими масами проти режиму польської влади. Залежно

від розуміння їх характеру К. в. різними авторами назива-

ються ще козацькими (селянсько-козацькими, козацько-

селянськими) повстаннями.

Наприкінці 16 ст. українське козацтво зростає чисельно і

посилюється. Номінально визнаючи над собою суверенітет

польсько-литовської держави, українське козацтво трима-

ється зовсім незалежно, втручається у справи сусідніх дер-

жав, веде дипломатичні зносини з чужими урядами, чим

викликає гостре незадоволення уряду Речі Посполитої. Од-

ночасно наростає соціальний антагонізм козацтва і шляхет-

ства. У 2-й пол. 16 ст. шляхта посилила експансію на укра-

їнські землі, особливо у Подніпров'ї, але тут її інтереси зі-

ткнулися з інтересами козацтва і вільних поселенців, зав-

жди готових відстоювати свої землі й права зброєю.

Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога

більші території виявилося вже під час першого значного

козацького повстання 1591-93, очоленого Криштофом

Косинським, учасники якого примушували населення

присягати їм у «послушенстві». Козаки захопили Білу

Церкву, Трипілля, Переяслав. З Київщини повстання пере-

кинулося на Волинь та Брацлавщину і не припинилося на-

віть після смерті Косинського, підступно вбитого в Черка-

сах у травні 1593.

Сприятливі умови для зростання військової могутності й

авторитету козацтва склалися наприкінці 16 ст. В умовах

загострення боротьби народів Південно-Східної Європи

проти султанської Туреччини уряд Речі Посполитої не за-

бороняв козакам воювати проти турків і татар. Тому з літа

1594 козаки й добровольці почали робити часті походи в

Молдову. Плацдармом стало Поділля. Оскільки уряд не

давав козакам платні, то вони збирали на свою користь

податки з місцевого населення, перш за все з шляхти, і за-

водили свої порядки. Саме конфлікт місцевої шляхти з ко-

заками і призвів до повстання 1594-96 під проводом

С. Наливайка, Г. Лободи, М. Шаули. Наприкінці 1595 - на

поч. 1596 повстання охопило Київщину, Брацлавщину,

248 козацькі літературні читання - козацькі літописи

Волинь, Поділля, перекинулося у Білорусь, ставши сер-

йозною загрозою пануванню шляхетської Польщі. На за-

хопленій території повстанці запроваджували козацький

устрій, приводили до присяги Війську Запорозькому міс-

цеве населення, в тому числі й шляхту. Северин Наливай-

ко виношував проект створення незалежного від Речі По-

сполитої українського князівства.

Різке посилення козацтва як головний підсумок козацьких

воєн кінця 16 ст. висунуло козацьку проблему на чільне

місце у внутрішньополітичному житті Речі Посполитої.

Протягом 1-ї чверті 17 ст. конфлікт козацтва з панівною

системою продовжував наростати, хоч завдяки зусиллям

П. Сагайдачного вдавалося уникнути кривавих зіткнень і

розв'язувати проблеми шляхом переговорів.

По закінченні Хотинської війни 1621 козацькі умови не

були виконані, що стало джерелом нового конфлікту з

Польщею. Смерть Сагайдачного, якому вдавалося втриму-

вати рівновагу між козаччиною і польською державою,

означала для України вступ у довгий період неспокою і

бродіння. Посилення козацтва і його втручання в турець-

ко-татарські справи надзвичайно занепокоїли польський

уряд. Тож у 1625 на Україну було виряджено війська під

проводом гетьмана Конєцпольського. Гетьманові реє-

стровців М. Жмайлу не вдалося швидко мобілізувати не-

обхідні сили. Але й за цих умов поляки не змогли завдати

козакам повної поразки (див. Повстання 1625). На Куру-

ковому озері було укладено угоду, за якою кількість реє-

стровців обмежувалася 6 тис. чол. (тобто подвоювалася

порівняно з попередньою угодою 1619). Крім того, коза-

кам заборонялося провадити самостійну політику щодо

Криму й Туреччини та втручатись у релігійну боротьбу.

Після цього в Україні панував відносний спокій. Однак

уже на поч. 1630 Подніпров'я охопило повстання на чолі з

Т. Федоровичем (Трясилом). Повстанці вирушили із Запо-

рожжя на «волость», заволоділи низкою населених пунк-

тів і зупинились у Переяславі, куди невдовзі підійшли

польські війська під проводом С. Конєцпольського. Тут

поляки зазнали таких значних втрат, що коронний гетьман

мусив піти на переговори з козаками. За укладеною між

ними угодою реєстр зростав до 8 тис. чол.

Для налагодження контролю над Півднем України уряд у