60, Ширина - 10-12, висота - 12 футів. Екіпаж - 40-50

чоловік. На борту Ч. знаходився запас провіанту, військове

спорядження: по 2 рушниці на кожного козака, особиста

холодна зброя, озброєння судна із 2-6 легких гармат тощо.

Козацькі Ч. - міцні, маневрові, швидкісні судна - вияви-

лися найкраще пристосованими до каботажного плавання

на морях, по річках, дніпровсько-дунайських плавнях. За-

вдяки високорозвиненому військовому мистецтву козаків

козацький флот Січі протягом двох століть успішно вів

двобій проти сильного воєнного флоту Османської

імперії. Флотилії козацьких Ч. - чисельністю від кількох

десятків до кількох сотень суден - здійснювали сміливі

морські походи на турецькі порти Чорного, Азовського

ЧАЙКОВСЬКИЙ - ЧАТА

*™&—£—&—&—А—і£]йг~

Козацька чайка. Малюнок середини 17 ст. (За Г. Бопланом)

морів від Сінопа до Стамбула включно. Морське мисте-

цтво козаків переконливо довело, що Україна з давніх ча-

сів була морською державою.

Літ.: Б о п л а н Г. Л. Опис України. - К., 1990; К р ю й с К. С. Розмока-

ння о Доме, Азовском море, Воронеже и Азове // Отечественньїе записки.

- СПб., 1824. - Сентябрь-октябрь; Яворницький Д. І. Історія за-

порізьких козаків. - Т. 1. - Львів, 1990. А. Л. Сокульський

ЧАЙКОВСЬКИЙ Міхал (1804-1886) - польський пись-

менник, командир козацького полку, який під час Кримсь-

кої війни (1853-56) воював на боці Туреччини. Народився

в с. Гальчині (Житомирщина) в польській поміщицькій

сім'ї. Навчався у Бердичеві, де його викладачами, як він

сам писав, були «завзяті українофіли». Зі школи виніс

культ козаччини, ненависть до єзуїтів та недовіру до шлях-

ти. Але його лояльність була поділена між Україною і

Польщею. Брав участь у польському повстанні 1830, а пі-

сля його поразки жив у Парижі й Римі, займався літера-

турною діяльністю. Належав до представників «україн-

ської школи» в польській літературі. Автор повістей і ро-

манів з історії України: «Козацькі оповідання» (1837),

«Вернигора, гетьман України» (1838), «Кирджалі» (1839),

«Овручанин» (1841), «Українки» (1841) та ін. У літератур-

ній творчості стояв на позиціях романтизму, оспівував

українське козацтво, водночас виступаючи за відродження

польської держави «від моря до моря». Окремі дослідники

вважали, що сцену вбивства І. Гонтою своїх дітей, яка не

відповідає дійсності, Т. Шевченко запозичив у Ч. Твори Ч.

перекладені багатьма європейськими мовами.

Політичні ідеали Ч. передбачали незалежність Польщі,

яку він не уявляв без вільної України. У 1841 поселяється

у Стамбулі, де приймає іслам і спрямовує свою діяльність

на підготовку в Україні антиросійського повстання. Після

початку Кримської війни (1853) під ім'ям Садик-паші

сформував козацький полк у складі 1400 солдатів, який

воював за визволення України від російського панування.

Службовою мовою у полку була українська, хоча не всі ко-

заки були українцями. Офіцерами були поляки - ветерани

повстання 1831 - і земляки Ч. з України. Полк воював на

Подунав'ї і першим увійшов до Бухареста, коли його по-

кинули росіяни. Ч. прагнув перенести воєнні дії в межі

України, що, на його думку, мало викликати масове анти-

російське повстання, наслідком якого буде відновлення

Гетьманщини під турецьким протекторатом. Однак во-

єнні дії не вийшли за межі Південного Криму. Після закін-

чення війни козацький підрозділ Ч. проіснував декілька

років, але був переведений до складу регулярної турецької

армії. На поч. 70-х рр., після зміни міжнародної обстанов-

ки і посилення Німеччини, яку Ч. вважав ворогом слов'яі

він попросив у Олександра II, «як вождя слов'ян», поїм

лування. Виходячи з власних політичних інтересів, царсі

кий уряд надав помилування і дозволив Ч. оселитися в ол

ному з маєтків Правобережної України. В стані глибоке

душевної кризи Ч. скінчив життя самогубством.

Літ.: РудницькийЄ. До історії польського козакофільства // За ст

літ. - Вин. 1. - К., 1927. - С. 62-65; Лисяк-РудницькийІ. Істо

ричніесе.-Т. 1.-К., 1994.-С.251-264;СЬиа:2Іко№5ка І.ІУтт

гусіе Засіука Раззу. О М. Сгаіко^зкіш. - \Уагз2а\уа, 1971.

Ф. Г. Турченкс

ЧАЛИЙ Сава (7-1741) - полковник польської козацької

міліції. Фольклорні джерела стверджують, що хлопчиком

Саву знайшов у степу старий козак і дав йому своє прізви-

ще. Ще запорожцем Ч. гайдамачив по кордону земель За-

порозької Січі і Польщі, завдаючи чималої шкоди не тіль-

ки Речі Посполитій, а й Війську Запорозькому. За це запо-

рожці намагалися схопити Ч. у Немирові, але той утік до

Бессарабії, після чого про нього ненадовго забули. Після

політичних змін у Польщі збільшилася могутність графа

Потоцького, який володів величезними маєтностями в

польській Україні і був зацікавлений у спокої на своїх зем-

лях. Потоцький вирішив не тільки приборкати Ч., а й ви-

користати його проти самих козаків. Польському магна-

тові це вдалося. З 1736 «козацький душогуб» очолив при-

кордонну козацьку міліцію і став на чолі команди помі-

щицьких козаків для боротьби проти гайдамаків і запо-

рожців. Січ не могла стерпіти нападу Ч. на Бугогардівську

паланку, де пращур Сави - Яків Чалий - був кошовим ота-

маном, а батько - стариком курінним. За одними народ-

ними переказами, запорожці разом з названим братом Ч.

Г. Голим вбили зрадника у його лігві і повернулися на Січ.

За іншими - вони взяли зрадника у полон і стратили його

вже на Січі. Згадана подія відбулась у 1741. У піснях і пе-

реказах (фольклорні джерела дають дуже важливу інфор-

мацію про цю постать) український народ дав таку харак-

теристику Ч.: хитрун, зрадник, козацький душогуб.

Літ.: Н о в и ц к и й Я. П. Народная память о Запорожье: Предания и#рас-

сказьі, собранньїе в Екатеринославщине. 1875-1905 іт. - Рига, 1990. -С.

75-76, 79-83; СкальковськийА. О. Історія Нової Січі, або Остан-

нього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 291-293.

Б. А. Бровко

ЧАМБУЛ - дрібний підрозділ татарського війська чи-

сельністю від одного до кількох десятків вершників. Та-

тарське військо, вийшовши на оперативний простір, роз-

сипалося на дрібні загони, які й здійснювали напади на

мирні поселення з метою пограбування і взяття ясиру. Ці

загони уникали будь-яких військових сутичок із супротив-

ником. Використовувалися також для розвідки і рекогнос-

цировки. О. Л. Олійник

ЧАСНИК («частокол») - загострені палі, які оточували

укріплення. У специфічних умовах степової України, де

гостро бракувало каменю, Ч., який ставили на земляних

валах, був неодмінною ознакою будь-якого більш-менш

серйозного укріплення, в т. ч. й на Запорозькій Січі.

Ю. А. Мицик

ЧАТА - 1) Загін козаків, що рухався на певній відстані від

головних сил (чи за певним маршрутом) і мав вести спо-

ЧАУСЬКИИ ПОЛК - ЧЕРВОНЕ КОЗАЦТВО 533

стереження та сповіщати про наближення противника або

появу перешкод на шляху головних сил; дозор, патруль.

. 2) Загін, виділений для охорони будь-якого об'єкта; варта,

караул. С. Ф. Плецький

ЧАУСЬКИИ ПОЛК - див. Білоруський полк.

ЧЕКАН - сокира з розвиненим обухом у вигляді молотка,

дзьоба тощо. Завдяки такій конструкції Ч. був ефективним

Нри боротьбі з ворогом, захищеним захисним обладунком.

Літ.: Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. - Львів, 1993. -

о=~

С.233;ПопенкоВ. Н. Холодное оружие. -М., 1996. - С. 425.

-ф

щ

Козацькі чекани з-під Берестечка

ЧЕПІГА Захар (Захарій) Олексійович (1725-1797) - дру-

гай, після С. Білого, кошовий Чорноморського козацького

війська. Походив з родини Кулішів - старшинського роду

Іетьманщини. Прибув до Січі, ймовірно, на поч.

1740-х рр. і на момент її знищення обіймав посаду полков-

. Протовчанської паланки. Після зруйнування Запо-

зької Січі 1775 Ч. перебував у ранзі капітана у відставці

займався господарськими справами. У 1783 за наказом

Потьомкіна зробив невдалу спробу створити волон-

ькі когорти з колишніх запорозьких козаків.

ід час подорожі Катерини II Тавридою (1787) Потьом-

ин представив колишніх запорозьких старшин, і серед

Ч., імператриці. На цій зустрічі козаки одержали «до-

їш» створити військо з колишніх запорожців на російсь-

'й службі. Перші операції чорноморських козаків у війні

1787—91 відбувались навколо Бузького лиману та Очакова.

Іісля загибелі кошового отамана С. Білого в битві в Оча-

'вському лимані його наступником було проголошено Ч.

1788). Сам Ч. безпосередньо очолював кінні загони чор-

:морських козаків.

[час одного з походів у 1788 Ч. у бою був тяжко поране-

.й кулею у праве плече. Під час штурму Ізмаїла (1790)

р Ч. вдало керував діями другої колони і сприяв за-

хопленню фортеці з боку Дунаю. Після переходу через Ду-

най в битві при Бабодазі (1791) полк Ч. разом з катерино-

славськими, бузькими і донськими козаками брав участь у

погромі турецьких військ; перебуваючи в авангарді, Ч. за-

хопив 11 гармат, бунчуки та весь обоз 23-тисячного турець-

ко-татарського війська. За військові досягнення під час вій-

ни 1787-91 Ч. було нагороджено, крім чинів полковника та

бригадира, орденами Св. Георгія Переможця, Св. Володи-

мира, золотим Ізмаїльським хрестом і золотою зброєю.

Після переселення чорноморських козаків на Кубань

(1792) Ч. активно займався адміністративними та госпо-

дарськими справами війська, брав участь у розбудові ку-

банського кордону.

З вибухом повстання у Польщі (1794) два козацькі полки

під проводом Ч. було відряджено до військ князя

М. Рєпніна та графа О. Суворова. За участь у штурмі вар-

шавського передмістя Праги Ч. було нагороджено орденом

Св. Володимира 2-го ступеня.

На Кубані Ч. продовжував займатися влаштуванням війсь-

ка на нових територіях. Втім, виснажений походом і важ-

кою хворобою, Ч. невдовзі помер на 71-му році життя і

був похований в Катеринодарському соборі.

Літ.: Короленко П. П. Первьіе четьіре кошевьіх атамана Черномор-

ского (ньіне Кубанского) казачьего войска. - Екатеринодар, 1892; Каза-

чьи войска: Хроники гвардейских казачьих частей / Под ред.

В. К. Шенк; сост. В. X. Казин. - СПб., 1992 (Репринтное издание).

Р. І. Шиян

ЧЕРВОНЕ КОЗАЦТВО - з'єднання радянських військ,

створені під егідою більшовиків у грудні 1917 для бороть-

би проти збройних сил Центральної Ради. Ч. к. було сфор-

моване на противагу Вільному козацтву, яке підтримувало

Центральну Раду, було численним і активним у боротьбі із

зайдами. В умовах Української національної революції

створення Ч. к. повинне було продемонструвати зв'язок

більшовизму в Україні з національними традиціями укра-

їнського народу.

Перший полк Ч. к. було створено у грудні 1917 в Харкові за

дорученням більшовицького керівництва. Сформував та

очолив полк В. М. Примаков. Ч. к. структурною побудовою

не відрізнялось від інших військових з'єднань більшови-

ків. Більшість командного складу та рядових бійців були

неукраїнцями. З традиціями українського козацтва Ч. к. ні-

чого не пов'язувало, крім назви. Під час першої війни ра-

дянської Росії з Українською Народною Республікою (кі-

нець 1917 - поч. 1918) Ч. к. разом з іншими радянськими

частинами брало участь у захопленні Києва в січні 1918 й

використовувалось більшовиками для масових розправ над

населенням міста. У 1918-21 підрозділи (бригада, дивізія,

корпус) Ч. к. під командуванням Примакова брали участь у

боях проти армії УНР, денікінців, врангелівців, селянських

повстанських загонів Махна, Тютюнника, Палія та польсь-

ких військ під час польсько-радянської війни 1920. Загони

Ч. к виявили безжальність у боротьбі за встановлення вла-

ди більшовиків в Україні. За це в 1919 Тимчасовий робіт-

ничо-селянський уряд України нагородив полк Ч. к., що був

у складі Другої Української радянської дивізії, почесним

революційним Червоним прапором. У 30-і рр. корпус Ч. к.

став регулярною частиною Червоної армії.

У червні 1937 В. Примаков разом з М. Тухачевським був

заарештований і розстріляний за сфабрикованою спра-

вою. Частини Ч. к. розформували.

ЧОВЕН КОЗАЦЬКИЙ 1736-39 539

покинути його, а фортецю зруйнувати. Козакам же йшлося

про захист славної гетьманської столиці, і тому Самойло-

вич намагався боронити її за будь-яку ціну. Для Лівобереж-

жя оборона Чигирина була загальнонародною справою. На

війну були мобілізовані 10 гетьманських полків, кілька сер-

дюцьких і компанійських полків; у поході взяли участь та-

кож слобідські козацькі полки - Сумський і Охтирський.

Командуючий російсько-українськими силами Ромоданов-

ський діяв повільно і обережно. Протримавшись іще з тиж-

день, гарнізон Чигирина залишив місто. Були підпалені

укріплення і порохові склади. «Верхній замок» злетів у по-

вітря. Об'єднані російсько-українські сили відійшли до Ву-

жина. Слідом рушила турецька армія. Сім діб тривали кро-

вопролитні бої. Нарешті, 20.8 російсько-українське військо

відступило за Дніпро. Турецький візир наказав дотла зруй-

нувати залишки Чигирина.

Трагічний кінець боротьби за Чигирин сприймався сучас-

никами як символ загибелі правобережної козаччини. І все

ж Туреччина змушена була назавжди припинити завойов-

ницькі походи в Україну.

Літ.: Апанович О. М. Запорізька Січ в боротьбі проти турецько-та-

тарської агресії в 50—70-і рр. 17 ст. - К., 1961; 3 а р у б а В. М. Студії з

історії України. - К„ 1995. - С. 99-160. С. Р. Лях

ЧОВЕН КОЗАЦЬКИЙ 1736-39 - морське судно, підняте

із Дніпра біля о. Хортиці у жовтні 1999. Пам'ятка відкри-

та у травні 1998 Експедицією підводних археологічних ро-

біт на дні невеликої бухти біля скелі Наумової, в якій вна-

слідок весняної повені було змито шар донного ґрунту по-

тужністю від 3 до 5 м. На місці розмиву над поверхнею

дна на глибині від 7 до 9,5 м відкрилася майже не пошко-

джена частина корми дерев'яного корабля, заваленого на

лівий борт і спрямованого носом до берега. Встановлено,

що це військове веслове судно, належить до морських ко-

зацьких човнів, відомих з кінця 16 - 17 ст. під назвою ча-

йок. Більша частина корпусу судна залишалася під шаром

піску та мулу, який протягом двох з половиною століть за-

безпечував унікальну збереженість цієї пам'ятки. Одно-

часно нижче за течією у схилі дна виявлено частково від-

критий із ґрунту ніс судна із підставкою для гармати. Но-

сова частина належала іншому судну, близькому за типом,

яке затонуло поруч із першим.

Знайдені затонулі судна пов'язані з подіями, які відбували-

ся на Хортиці та Нижньому Подніпров'ї у період 1736-39,

під час чергової війни з Туреччиною. Тоді активно велася

діяльність із відтворення Дніпровської гребної флотилії,

яка була необхідна для ведення бойових дій біля турецької

фортеці Очакова та на Чорному морі. На Хортиці у 1736

була заснована верф, названа Запорозькою, а для її захис-

ту побудовані фортеця і ретраншемент. У будівництві За-

порозької верфі та її діяльності безпосередню участь бра-

ли досвідчені в суднобудуванні запорозькі козаки, курені

яких були розташовані на о. Малій Хортиці. В останні два

роки війни Хортиця стала місцем базування основної час-

тини Дніпровської флотилії. У 1739 біля Хортиці знаходи-

лося понад 300 суден, серед яких - галери, бригантини,

прами, плашкоути, шхерботи, ластові судна, козацькі

морські човни, байдаки, дубельшлюпки, річкові дуби,

інші малі веслові судна. Через епідемію чуми, занесеної з

Очакова, за флотилією не було належного нагляду, тому

декілька десятків суден затонуло.

Здійснення проекту дослідження та збереження затонуло-

го козацького човна 18 ст. стало можливим завдяки нада-

ній допомозі та безпосередній участі благодійного фонду

«Допомога», Наукового товариства імені Я. Новицького,

багатьох підприємств, організацій, державних діячів, гро-

мадських об'єднань, громадян Запоріжжя.

Козацьке судно підняли на поверхню 13.10.1999 за допо-

могою стапеля-люльки, в якому човен, щоб не пошкодити

дерев'яний корпус, було закріплено на гумових рушниках.

Стапель із піднятим судном перевантажено на понтон, де

й розпочато консервацію пам'ятки. У грудні 1999 підня-

тий човен перевезено у південну частину о. Хортиці, де

збудовано ангар для його консервації та реставрації. Про-

тягом 2000 виконано перший етап консервації корпусу суд-

на та відреставровано більшу частину матеріалів дослі-

дженого корабельного комплексу.

Підняте козацьке судно як археологічна пам'ятка збереглося

надзвичайно добре, хоч за століття перебування під водою

втрачено близько 60% правого борту та пошкоджено носову

частину. Корма, середня частина з начинням і майже весь

лівий борт збереглися без пошкоджень. Човен мав довжину

до 17,5 м і вміщував близько 50 чоловік. Його найбільша

ширина - 3,6 м, висота кормової частини сягає 2,7 м, а ви-

сота борту в середній частині не перевищує 1,7 м. За кон-

струкцією, розмірами та особливостями побудови цей човен

досить точно відповідає наведеному Д. Яворницьким опису

залишків козацької чайки, знайдених у 19 ст. біля останньої

Січі запорозьких козаків. Човен, піднятий біля Хортиці,

Козацький човен 1736-1739 рр.

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ

зберігає пропорції, озброєння і тактичні якості запорозьких

чайок 16-17 ст. Проте козацькі судна 2-ї чверті 18 ст. буду-

валися набірними на кільовій основі за передовою на той

час західноєвропейською технологією суднобудування, а не

на довбаній основі, як описує це у 17 ст. французький інже-

нер Г. Боплан та свідчать інші джерела. Піднятий біля Хор-

тиці морський козацький човен 1736-39 має подвійну об-

шивку, по борту розташовані залізні нагелі - упори для ве-

сел, із зовнішньої сторони борту закріплено подвійні залізні

гаки для такелажу. Всередині човна на всю довжину прохо-

дить дерев'яний брус - кільсон. Усі дошки зовнішньої об-

шивки проконопачені та просмолені. Найважливіші деталі

набору судна- кіль, нижні частини шпангоутів (флортимбер-

си), форштевень, степе та ахтерштевень - виготовлені з

дуба, а всі інші зроблені із сосни. Такий набір, скріплений

за допомогою залізних кованих цвяхів різних розмірів, де-

рев'яних нагелів та шпильок, забезпечував достатню ви-

тривалість і легкість корпусу. Ахтерштевень значно нахиле-

ний і скруглений, а сама корма підвищена й закінчується

невеликим транцем. У кормовій частині збереглося три

лави для гребців. Середня частина переобладнана для роз-

міщення вантажу, - можливо, для продовольства та військо-

вих припасів. Лави для гребців були і в носовій частині. Ар-

тилерійське озброєння човна для його розмірів було досить

потужним і складалося з чотирьох трифунтових фальконе-

тів на вертлюгах, два з яких встановлювалися в носовій

частині і два - в кормі. Гармати було знято ще до того, як

судно затонуло. Щоглу також було знято раніше, про що

свідчать складений у кормі такелаж і залишені на дні човна

два залізні бугелі від щогли. Відсутнє також і кермо, що крі-

пилося до ахтерштевня.

Козацький човен затонув на місці стоянки, але це сталося

раптово, на що вказують численні речі, залишені на ко-

раблі. На кормі на своєму місці залишився залізний клепа-

ний казан, а всередині казана - дерев'яна кашоварна лож-

ка. Чудово збереглися такелажні пенькові кінці різного при-

значення, дерев'яні балки, шкіряні піхви від такелажного

ножа. Поруч із такелажем було складено комплект паклі,

готовий для переконопачення всього судна. У човні знайде-

но розламаний кормовий ліхтар із слюдяними віконцями,

корабельні інструменти, дерев'яну помпу. Артилерійське

озброєння представлене чавунними ядрами різного калібру,

пальниками-протравниками та картечними картузами для

трифунтових фальконетів. Серед ручної вогнепальної зброї

- два пістолі з тавром «КИЕВ 1734», рушниця з кремене-

вим ударним замком тульського виробництва з багнетом і

декілька деталей кременевих замків, рушничних кременів.

З холодної зброї знайдено наконечник козацького списа. У

човні виявлено також інші предмети, серед яких - ґудзики,

пряжки залізні та бронзові, металеві накладки, оздоблені

нескладним орнаментом, фрагмент в'язаного вовняного

одягу та взуття - шкіряний ходак такої форми, як знайде-

ний на місці битви козацького війська під Берестечком.

В. В. Нефедов

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ - галузь промисловості, яка ви-

робляє залізо та його сплави. В основі розвитку Ч. м. коза-

цької доби лежали досягнення металургів Київської Русі.

Відродження української Ч. м. після монголо-татарської

навали відбувалося на основі сиродутного процесу, на

примітивних підприємствах із невеликими горнами. Такі

печі робили з глини чи каменю; вони мали невеликі розмі-

ри. Саме завдяки їх малим об'ємам (до 0,5 м3) ручні міхи

дозволяли підтримувати потрібну температуру (до 1500°).

Під дією високої температури та газів, які утворюються

від горіння деревного вугілля, окис заліза в руді відновлю-

вався до металічного заліза, а порода відшлаковувалася.

Після вигорання вугілля відновлені зернятка заліза опус-

калися в низ печі, злипалися й утворювали зливок заліза,

насичений шлаками (крицю). Потім крицю проковували,

щоб видалити шлаки, а при потребі насичували вуглецем,

перетворюючи крицю на сталь. Такі горни, хоч і були при-

мітивними, але дозволяли при масовому їхньому викорис-

танні отримувати значні кількості металу. Крім того, по-

дібні пристрої не потребували великих витрат на їх спору-

дження, і тому виробництво заліза можна було організува-

ти майже на порожньому місці.

Подібна ситуація виникла на Кам 'янській Січі. її заснували

запорозькі козаки, які змушені були емігрувати в татарські

володіння після поразки повстання І. Мазепи. Російський

уряд забороняв мешканцям України будь-які контакти з

опальними запорожцями. І вони змушені були налагоджу-

вати виробництво всього необхідного в умовах блокади.

Для виробництва металу козаки використовували невеликі

горни з ручними міхами, що дозволило їм дуже швидко за-

довольнити свої потреби в залізі. Втім, уже в 14 ст. робили-

ся спроби застосування млинового колеса в металургії. За

допомогою водяного колеса приводили в рух механізми, які

подрібнювали руду, піднімали ковальські молоти і надува-

ли міхи. Ці нові підприємства називалися руднями. У

Гетьманщині частина рудень належала Скарбу Військово-

му, деякі засновувалися козацькою старшиною. Вони роз-

міщувалися на невеликих річках і протоках, поблизу заля-

гання болотних руд. Рудня складалася з двох частин - ди-

марки та гамарні. У димарці з руди виплавляли залізо. Печі

на руднях були невисокі, чотирикутні й відкриті. В обмаза-

не глиною колове заглиблення печі (заправу) шарами заси-

пали деревне вугілля, промиту й подрібнену руду і негаше-

не вапно, яке знижувало температуру плавлення породи.

Піч завантажували за допомогою лопат і кошів. Задня час-

тина печі була значно вищою, і в ній робилися отвори, че-

рез які нагніталося повітря міхами, що дозволяло протягом

8-12 годин підтримувати потрібну для плавлення заліза

температуру. В міру осідання шахти в піч підсипали руду й

вугілля. Рідкий шлак випускали через отвори в нижній ча-

стині печі, а в заправі осідала тістоподібна криця. 5-6-пу-

дову крицю витягали через спеціальний отвір і оббивали

спеціальними молотами. Після цього крицю розрізали на

кілька частин, які знову розігрівали й проковували великим

молотом. З криці вагою 6-8 пудів виходило 4 пуди якісного

заліза. З цього заліза в гамарні (кузні) вироблялися сошни-

ки, чересла, сокири, обладнання для рудень та млинів. А

частина заліза у вигляді шин, прутів, штаб продавалася на

ярмарках. Обсяги виробництва деяких рудень сягали тисячі

пудів заліза на рік. На ті часи це було значним досягнен-

ням. 120 рудень у 1-й пол. 17 ст. щороку виробляли 60 тис.

пудів заліза. До цієї кількості металу слід додати і продук-

цію багатьох сиродутних горнів. Разом вони забезпечували

більшість потреб народного господарства України в залізі.

Літ.: Федоренко П. К. Рудни Левобережной Украиньї в XVII-

XVIII вв. - М, 1960; Стрішенець М. М. Рудні України XVI - пер-

шої половини XVII ст. // Питання історії СРСР. - Вип. 19. - Харків,

1975. - С. 102-109. С. Ф. Плецький

ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО 543

У серпні 1967 Ч. був засудже-

ний до 6 років ув'язнення. Пі-

сля дострокового звільнення

продовжував боротьбу проти

переслідування людей за пе-

реконання. За політичну дія-

льність, спрямовану проти ко-

муністичного режиму, вдруге

був заарештований (у січні

1972) і засуджений до 6 років

ув'язнення та 3 років заслан-

ня. Перебуваючи на засланні в

Якутії, весною 1978 вступив

до Української Гельсінської

Групи й почав працювати над

книгою про радянське заслан-

В'ячеслав Чорновіл -

гетьман Українського козацтва

ня після сталінських часів. У

1980 засуджений до позбав-

лення волі на 5 років.

В Україну повернувся у 1985. У березні 1990 був обраний

депутатом Верховної Ради УРСР та Львівської обласної

ради; в квітні 1990 став головою Львівської обласної ради.

У 1991 - кандидат у Президенти України.

В жовтні 1991 Велика козацька рада обрала Ч. гетьманом

Українського козацтва. Як гетьман багато уваги приділяв

відродженню традицій козацтва. Вважав, що відроджене

козацтво поверне українцям втрачену національну свідо-

мість і гідність.

У 1992 Ч. став співголовою Народного руху України, а з

1993 - головою НРУ В 1994 і 1998 обирався народним

депутатом України; у парламенті очолював фракцію Руху.

Трагічно загинув 25.3.1999. В. Ф. Тітчина

ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1788-

1860) - одне з найбільших козацьких формувань, створе-

них на території Південної України після зруйнування За-

порозької Січі 1775. Опозиційність частини населення ко-

лишніх Запорозьких Вольностей стосовно російської полі-

тики в регіоні й загроза нової війни з Туреччиною приму-

сили російський уряд зробити крок, спрямований на вста-

новлення контролю над козаками шляхом їх залучення до

російської державної (військової) служби. 1.7.1783 від

уряду на адресу колишніх запорожців надійшло перше за-

прошення вступити на російську службу. Це сталося через

невдалу спробу російської адміністрації примусити коза-

ків служити у пікінерських полках. 3. Чепіга та С. Білий

повинні були сформувати два п'ятисотенні полки. Напри-

кінці жовтня 1783 у розпорядженні Білого було вже 800

колишніх запорожців. Втім, невизначеність статусу коза-

ків і погане постачання призвели до різкого скорочення їх

чисельності. Тільки після початку російсько-турецької вій-

ни 1787-91 процес створення нового війська із запорож-

ців прискорився. 14.1.1788 вийшов наказ Катерини II про

створення «Війська вірних козаків». Своїм особистим лис-

том від 31.1.1788 князь Г. Потьомкін гарантував козакам

нового війська надання землі на Керченському куті або

Тамані. 20.4.1788 за участь у боях та з погляду на перспек-

тиву поселення формування на чорноморському узбе-

режжі військо одержало назву «Військо вірних козаків

Чорноморських». 13.5.1788 Суворов привіз козакам

Ч. к. в. козацькі клейноди від Катерини II та Потьомкіна.

Чисельність війська швидко зростала. Якщо на 12.2.1788

в його складі нараховувалось 944 козаки, то 22.6.1788 -

вже 2436 козаків. На 30.11.1791 у війську перебувало 335

старшин і 7165 козаків. А всього з відсутніми і демобілізо-

ваними - 732 старшин та 11 888 козаків. Військо поділя-

лось на дві частини - кінні загони та козаки на човнах.

Всього до складу Ч. к. в. входило 38 куренів, які станови-

ли 4-6 полків. На озброєнні козаки-чорноморці мали спи-

си, шаблі, рушниці (кінні козаки); піші козаки були озбро-

єні широкими ножами (на зразок турецьких ятаганів),

списами та рушницями. До 1820-х рр. основна маса коза-

ків не мала уніфікованого обмундирування і одягалася за

старою запорозькою традицією.

Під час російсько-турецької війни 1787-91 козаки Ч. к. в.

брали участь у боях при Хаджибеї, Терновці, Бендерах,

Мачінє, штурмах Очакова, Березані, Хаджибея, Кілії,

Ісакчі, Тульчі, Ізмаїла.

Протягом 1790-92 Ч. к. в. заселяло землі в Очаківському

степу, де було засновано 25 селищ із центром у Слободзеї,

багато зимівників і тимчасових рибальських поселень. За

неповними даними, на той час у селищах Ч. к. в. мешкало