27.3.1654 У Москві цар затвердив «Статті Богдана Хмель-

ницького» (див. Березневі статті 1654); гетьманові було

надіслано «жалувану» грамоту, що знаменувало укладення

міждержавного договору між Україною та Росією. У 1655

відбувся спільний похід українсько-московських військ на

Львів. У цей час дедалі більше загострюються стосунки

гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрі-

шні справи України, порушуючи досягнуті домовленості.

Занепокоєний зміною зовнішньополітичного курсу Моск-

ви, яка пішла на замирення з Польщею, X. вирішив заручи-

тися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 X.

уклав договір з Трансільванією про взаємодопомогу, за

яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на «всю

Русь до Вісли». У цей же час X. мав активні дипломатичні

відносини зі шведським королем Карлом XГуставом. Ак-

тивізувалися й стосунки гетьмана з Молдовою, Валахією,

Австрією і Бранденбургом. Проте раптова смерть гетьмана

27.7.1657 Зупинила його діяльність, спрямовану на об'єд-

нання всіх українських етнічних земель і зміцнення сувере-

нітету Української держави. X. був похований 23.8.1657 в

Іллінській церкві в Суботові.

Літ.: Антонович В. Б., Б є ц В. А. Исторические деятели Юго-За-

падной России в биографиях и портретах. - Вьш. 1.-К., 1883.-С. 6-25;

Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий. - Т. 1-3. - СПб., 1887;

Крип'якевич І. П.Богдан Хмельницький.-К., 1954; Малороссий-

ский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий // Костомаров Н. И. Русская

история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - Т. II. - М., 1991. -

С. 221-286; Костомаров М. Богдан Хмельницький: Історичний

нарис. Для середнього і старшого шкільного віку / Серія «Гетьмани

України». - К., 1992; Грушевський М. Історія України-Руси. -

Т. VIII, IX, X. - К., 1995-1998; С м о л і й В. А., С т є п а н к о в В. С.

Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К., 1993;

Дашкевич Я. Родинний клан Хмельницьких // Київська старовина.

- 1995. -№4. -С. 95-101; Стороженко І. С. Богдан Хмельниць-

кий і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середи-

ни XVII століття. - Дніпропетровськ, 1996; Касгтагсгук і.

ВоЬа'ап СЬтіеІпіскі. - \¥гос1аш; \Уаг$2аша; Осіапзк; Кгакош; Ьосіг, 1988.

Р. М. Шуст

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Тиміш (Тимофій) Богданович, Хмель-

ниченко (1632-1653) - син Б. Хмельницького, один з актив-

них учасників Визвольної війни українського народу середи-

ни 17 ст. Брав участь у підготовці повстання ще до 1648, ра-

зом із батьком та невеликою групою однодумців мусив тіка-

ти з «волості» на Микитинську Січ, рятуючись від переслі-

дування. Після укладення українсько-татарського союзу на-

весні 1648 перебував як заручник у Бахчисараї (до липня

1648). У серпні 1648 став чигиринським сотником, брав

участь у визвольному поході на західноукраїнські землі. На-

бував військового та адміністративного досвіду під наглядом

батька, а також досвідчених козацьких полковників Ф. Веш-

няка (чигиринський), А. Романенка (переяславський), І. Бо-

гуна (вінницький) та ін. Виявив себе добрим адміністрато-

ром, мужнім козаком. Був хоробрим і честолюбивим. Відріз-

Тиміш Хмельницький. Близько 1652 р.

Невідомий художник. Олія. 17 ст.

нявся запальним і неврівноваженим характером. У 1649 був

516

ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 - ХОТКЕВИЧ

У 40-і рр. 18 ст. турецька влада проводила ремонтні роботи

у замку, було збудоване зовнішнє кільце укріплень. Нова

фортеця прямокутної форми мала розмір 1200 на 250 м.

У 1621 під X. тривали запеклі й кровопролитні бої між ту-

рецькою армією султана Османа II та польсько-козацькими

військами К. Ходкевича і П. Сагайдачного (див. Хотинсь-

ка війна 1621). Завдяки військовому таланту П. Сагайдач-

ного, стійкості та героїзмові козаків польсько-українська

армія отримала перемогу. Під час Визвольної війни X. двічі

переходив до рук повсталих (1650, 1653), але козаки не

змогли закріпитися у місті, і X. опинився у складі Туреччи-

ни. У 1673 його відвоювала Польща, але в 1739 фортеця

знову відійшла до Туреччини. Під час російсько-турецьких

воєн 2-ї пол. 18 - поч. 19 ст. X. тричі захоплювали росій-

ські війська (1769, 1787, 1812). За Бухарестським мирним

договором 1812 X. перейшов до складу Росії.

Тепер місто X. - районний центр Чернівецької обл.

Літ.: Історія міст і сіл Української РСР: Чернівецька обл. - К., 1969. -

С. 609-612; Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків. -

К., 1991. - С. 84-85; Л є с и к О. В. Замки та монастирі України. -

Львів, 1993. - С. 19-20. О. І. Коробов

ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 - війна між Річчю Посполи-

тою та Османською імперією, головні події якої розгорта

лися біля фортеці Хотин на березі Дністра (нині - Черні-

вецька обл.). Причиною війни стали суперечності між

двома державами у Північно-Західному Причорномор'ї, а

особливо в Молдові. Агресивні дії Османської імперії та її

васалів - Кримського ханства і особливо ногайських

орд - викликали посилення визвольної боротьби з боку

запорозького козацтва, що загострило протистояння двох

держав. Здійснюючи агресивну політику у Східній

Європі, Османська імперія розбила польські війська на

Цецорських полях у Молдові (вересень 1620), і дану подію

деякі історики вважають початком X. в.

Власне X. в. почалася наприкінці серпня 1621, коли армія

Османської імперії, що разом з ординцями налічувала по-

над 200 тис. чол., рушила під стіни Хотина, щоб, узявши

його, йти далі на Кам 'янець-Подільський, Львів, оволоді-

ти Поділлям і Галичиною, покінчити з польським впли-

вом у Молдові. Турецькою армією командував сам султан

Осман II. Річ Посполита виставила проти неї армію, якою

формально командував королевич Владислав, а фактично

- польний гетьман литовський Карл Ходкевич, досвідче-

ний воєначальник. Під його командуванням були не тільки

власне польські, а й білоруські, німецькі, угорські части-

ни. Військо Запорозьке чисельністю понад 42 тис. козаків

прибуло з певним запізненням, буквально перед приходом

головних частин турецької армії під Хотин. Коливання за-

порожців є зрозумілими, враховуючи посилення колоніа-

льної політики Речі Посполитої в Україні й Білорусі, наси-

льницьке запровадження унії, жорстоке придушення коза-

цьких повстань, національно-визвольного руху в цілому.

До того ж серед частини запорожців існували прихильни-

ки нейтралітету у цій війні, якщо не підтримки Туреччи-

ни; до них, очевидно, належав гетьман Я. Нерода (Боро-

давка), який не поспішав на поле битви з турками. Повер-

нення з посольства до Варшави П. Конашевича-Сагдй-

дачного, безумовного прихильника Речі Посполитої у цій

війні, який до того ж зумів добитися у Сиґізмунда III пев-

них поступок козацтву, змінило ситуацію. Я. Нероду було

скинуто з гетьманства, а на його місце обрали Конашеви-

ча. За кілька днів він привів своє військо під Хотин.

Наступного дня турки пішли в наступ. Вони вдарили спо-

чатку на козаків, які були стомлені переходом і ще не встиг-

ли укріпити свій табір. Однак козаки відбили наступ. Два

наступні дні підряд турецька армія продовжувала штурму-

вати козацький табір, але всі її атаки розбились об козаць-

ке завзяття. Відбивши третій штурм, козаки, підтримані по-

ляками, самі перейшли в наступ, вибили турків з їх позицій

і вдерлися в турецький табір. Але обережний гетьман

К. Ходкевич не наважився кинути все військо у наступ, і

турки змогли вибити козаків зі свого табору. Кілька днів

обидві армії відпочивали. Потім турки відновили атаки.

Разом з військом К. Ходкевича запорожці мужньо стриму-

вали ворожі штурми, чинили вдалі вилазки, нічні рейди;

водночас запорозький флот активно діяв на Чорному морі

ще з літа 1621. У цих боях відзначився і сам Конашевич-

Сагайдачний, який, незважаючи на поранення отруєною

стрілою, здійснював керівництво запорожцями.

Було завдано значних втрат війську Османської імперії,

зокрема вбито одного з найталановитіших воєначальників

турків Каракаш-пашу. Внесок Війська Запорозького у пе-

ремогу над Османською імперією під Хотином був вирі-

шальним. Визнавши свою невдачу, султан Осман II

9.10.1621 уклав Хотинський мир, який припиняв війну і

відновлював ті кордони між двома державами, які існува-

ли до війни. Туреччина була змушена відкласти на півсто-

ліття плани наступу проти християнської Європи на цьому

напрямку. Османа II невдовзі після повернення до Стамбу-

ла було вбито внаслідок двірського перевороту.

X. в. 1621 мала велике міжнародне значення, оспівана в

багатьох літературних та історичних пам'ятках, наприк-

лад у поемі «Осман» хорватського поета І. Гундулича. За-

вдяки героїчним діям у X. в. запорожці здобули загальне

визнання у Європі як хоробрі і мужні воїни, які вправно

володіють військовим мистецтвом як на суші, так і на воді.

Військо Запорозьке все активніше виступає як чинник

міжнародної політики, як авангард у національно-ви-

звольній боротьбі українського народу.

Хотинський замок нині відреставровано, там встановлено

пам'ятник Конашевичу-Сагайдачному, а водночас і запо-

розьким козакам, що вкрили себе безсмертною славою під

мурами фортеці.

Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VII. - К., 1995. -

С. 458-479; Алекберли М. А. Хотинская война (1621 г.) - Чернов-

цьі, 1957; Османская империя в первой четверти XVII века. - М, 1984;

Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991. - С. 83-

116;Рос1§огос1ескі Ь., КазЬЬа N. \Уора Спосітзка. - Кгако\у,

1979. Ю. А. Мицик

ХОТКЕВИЧ Гнат Мартинович (1877-1938) - український

письменник, історик, артист, мистецтвознавець. Народився

в Харкові, закінчив Харківський технологічний інститут

(1900). Виступав як бандурист (1927 заснував капелу бан-

дуристів у Полтаві); під час еміграції до Австро-Угорщини

(1907) організував Гуцульський театр. Автор багатьох ху-

дожніх творів, у т. ч. й на козацьку тематику (драматична

тетралогія «Богдан Хмельницький», роман «Берестечко»,

1900-і рр.). 1917 видав популярну брошуру про життя й ді-

яльність І. Мазепи («Гетьман Іван Мазепа»), в якій з вели-

кою прихильністю характеризуються постать видатного

ЧАБАН, чабанець - козак, який пас громадську отару

овець. Підлягав найнижчому за рангом чиновникові Коша

- військовому скотареві. Це був своєрідний тип січовика,

що своїм зовнішнім виглядом і рисами характеру виділяв-

ся серед усіх станів Запорожжя. Підперізувався ремінним

поясом, до якого прив'язувалися швайка й ложкар; через

плече чіпляв шкіряний гаман, прикрашений різними ме-

талевими блискітками та ґудзиками, в якому носив креса-

ло й губку; одягав сорочку, просочену салом, і штани з те-

лячої шкіри хутром всередину; взувався в постоли із сви-

нячої шкіри; був озброєний на випадок нападу хижих зві-

рів (вовків) або ворогів; відпочивав, ховався від негоди в

бурдюзі, курені або котизі. Чабанів дуже шанували на За-

порожжі як чудових верхівців, витривалих і хоробрих обо-

ронців громадського добра. З любові й пошани січові

братчики часто називали їх чабанцями.

ЧАБАНЕНКО Віктор Антонович (нар. 1937) - сучасний

український мовознавець, літературознавець, етнограф

козацької старовини, поет, доктор філологічних наук (з

1984), професор (з 1987). Народився в с. Єлизаветівці Ва-

силівського р-ну Запорізької обл. У 1959 закінчив Запорі-

зький педагогічний ін-т (філологічний факультет). У

1962-65 - аспірант, з 1966 - викладач Запорізького педа-

гогічного ін-ту, з 1985 - Запорізького державного ун-ту, з

1987 - професор цього ун-ту. У 1989-91 - голова Запорізь-

кої обласної організації «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, в

1996-98 - голова обласної організації Конгресу україн-

ської інтелігенції.

Автор більш як 500 наукових праць із мовознавства, літера-

турознавства, фольклористики, етнографії. Серед них: «Ос-

нови мовної експресії» (1984), «Стилістика експресивних

засобів української мови» (1993-97, у 3-х частинах), «Слов-

ник говірок Нижньої Наддніпрянщини» (1992, у 4-х томах).

З тематикою українського козацтва пов'язані праці: «Ве-

ликий Луг Запорозький. Історико-топонімічний словник»

(1999), «Запорозьке козацтво в історичній пам'яті насе-

лення Нижньої Наддніпрянщини» (1990), «Колишній Ве-

ликий Луг Запорозький і ду-

ховна культура українського

народу» (1991), «Запорозьке

козацтво та українська мовна

дійсність 15-20 ст.» (1991),

«М. А. Богданович про запо-

розьке козацтво» (1991),

«Тюркські етимології гідро-

німів Нижньої Наддніпрян-

щини в історичних та істори-

ко-топографічних працях

Д. Яворницького» (1995),

«Природа і запорозькі коза-

В. А. Чабаненко

ки» (1996). Упорядкував і ви-

дав фольклорну збірку «Сі-

чова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніп-

рянщини» (Запоріжжя, 2000), половина творів якої при-

свячена українському козацтву. Упорядкував і видав фоль-

клорні збірки: «Савур-могила» (1990), «Сестра орлів»

(1991), «Мудре слово» (1992), «Гартоване слово» (1995), в

яких також є матеріали, що стосуються козацької теми.

Ч. - лауреат премій імені П. Чубинського (1996), Я. Но-

вицького (1999) та премії імені Д. І. Яворницького (2000).

З 1999 - член Національної спілки письменників України.

Видав збірки поезій і поетичних перекладів «Собор душі

моєї» (1998), «В гостях у юності твоєї» (1999), «У вічному

двобої» (2000) та «Оратанія», окремі твори з яких тема-

тично й ідейно пов'язані з історією українського козацтва

(«Дума про Северина Наливайка», «Дума про Івана Ґон-

ту», «Над морем Каховським», «Червоне видиво» та ін.).

Упорядкував антологію «Січовий Парнас. Поетичні твори

вихованців ЗДУ» (2000).

Літ.: Віктор Антонович Чабаненко: Бібліографічний покажчик. - Запо-

ріжжя, 1997; Поповський А., Шевченко Т. З козацького роду

(До 60-річчя професора В. А. Чабаненка) // Хортиця. - 1998. - № 6. - С.

98-100. Ф.Г.Турченко

ЧАЙКА - бойове вітрильно-гребне судно запорозьких ко-

заків, пристосоване для морських походів. Чайку несли 12-

15 пар весел, а на чотириметровій зйомній Ш^гЖвикбрйС-,

товувалося прямокутне вітрило для попутного вітру, з 17 ст/

скошене (тендер) для використання бокового вітру. Ч. була

обладнана двома кермовими веслами (кормовим та носо-

вим), що дозволяло на місці змінювати галс, не витрачаю-

чи часу на розвороти. Дно Ч. (кільова частина) видовбува-

лося із товстого стовбура (бальок, труба) липи, осики, вер-

би; борти нашивалися на дубові шпангоути дерев'яними

кілками (нагелями); через кожні чотири нагелі вбивався

один кований цвях з круглою головкою. Корпус судна коно-

патився конопляним або лляним клоччям, морською кам-

кою і ретельно смолився. Ззовні бортів підв'язувалися тугі

в'язанки очерету, що забезпечувало кращу плавучість суд-

на, амортизувало при зіткненні з корпусом ворожого судна

чи кам'янистим берегом, захищало від ворожих куль.

Розміри Ч. середини 17 ст., за Бопланом, були: довжина -