34 До р. П. Відійшли смоленські та чернігово-сіверські
землі. З 1600 загострюється боротьба Р. П. та Швеції за
переділ колишніх володінь Лівонського ордену. Сигіз-
мунд III зі шведської династії Ваза, фанатичний католик,
за підтримки частини шляхти та магнатів прагнув пере-
творити Р. П. у форпост войовничого католицизму. Р. П.
стає союзницею Габсбургів, що призвело до поступового
втягування її в боротьбу з Османською імперією, в союз
католицьких держав Європи. Р. П. була учасницею Три-
дцятилітньої війни 1618-48 як союзниця Габсбургів. її
позиція визначалася прагненням Сиґізмунда III сприяти
Контрреформації, отримати допомогу Габсбургів та рим-
ського папства в інтервенції проти Московської держави.
Орієнтація на Габсбургів і католицьку коаліцію, які зазна-
ли поразки від об'єднаних сил національних європейсь-
ких держав, призвела до втрати можливостей зміцнити
позиції Р. П. в системі європейських держав, повернути
прибалтійські польські землі. З 1564 в Польщі з'явився
орден єзуїтів, що активізувало сили католицької реакції,
посилило конфлікт з православним населенням, надовго
загострило конфлікт із протестантською Швецією.
Інкорпорація українських земель до складу Корони дала
поштовх шляхетсько-магнатській колонізації, широкій
роздачі земель на теренах України, особливо в південних
та південно-східних регіонах, закріпаченню селянства.
Політична думка Польщі розглядала Україну як власну те-
риторію, а українців - як частину польської спільноти.
Проводилась політика на швидку й цілковиту ліквідацію
особливостей суспільного устрою України, покатоличення
її населення. Протистояння Польщі та України зростає з
приходом до влади Сиґізмунда III, який підтримав підго-
товку Берестейськоїцерковної 'унії1596, офіційно визнав
її і фактично поставив православну церкву в Україні поза
законом. Протягом 15-16 ст. була здійснена централізація
управління українськими землями. Замість князівств були
введені провінції - воєводства, для урядування в яких при-
значався новий управлінський апарат. У межах Корони
були створені воєводства Руське (Галицькі землі, 1434),
Подільське (1434-47), Белзьке (1462). До них після Люб-
лінської унії 1569 додались колишні литовські воєводства:
Київське, Волинське, Брацлавське. В 1618 на відвойова-
них у Росії землях створюється Чернігівське воєводство.
Центром опозиції полонізації України стало козацтво.
Невизначеність соціального статусу козацтва в структурі
польського суспільства й потреби політичного життя зумо-
вили трактування козацтва правлячими колами Р. П. як
форми військового найманства, яке створювалось і вико-
ристовувалось у разі необхідності. Соціальні та релігійні
конфлікти в Україні в 90-і рр. 16 ст., які вилилися в ко-
зацькі повстання та самостійні походи козаків на Молдову,
татар і турків, призвели до відкритого протистояння з
польською державою. Постанови сейму 1596, 1601, 1604,
1623, 1624, 1638 вимагали повного знищення нереєстро-
вого козацтва. З поч. 17 ст. Р. П., що вступила в період бе-
зупинних війн, змушена була послабити репресії проти
козацтва і розширити козацький реєстр.
426
РІЧ ПОСПОЛИТА
1569-1648 рр.
цтва, поширення його впливу на значну частину України
уряд Р. П. починає укладати угоди з козацькими представ-
никами (1617- Вільшанська угода, 1619 - Раставицька
угода; 1621 -угода з П. Сагайдачним, 1625 -Куруківська
угода тощо) і цим об'єктивно визнає самостійність їхньої
політичної організації. Але польська шляхта і магнати не
бажали визнавати реалій, що складались на землях Укра-
їни. Відбувається наростання конфронтації з козацтвом,
яке вилилося в козацько-селянські повстання 20-30-х рр.
Визвольна війна українського народу середини 17 ст. зав-
дала удару по державності Р. П. У виснажливій боротьбі
значна частина підпольських земель України увійшла до
складу утвореної Української держави Б. Хмельницького.
Але політична еліта Р. П. виявила нездатність піти на по-
ступки, врахувати реалії та визнати державний статус чи
надати автономію Україні, що призвело до довгої та ви-
снажливої війни , в яку проти Р. П. включилися Росія
(1654-56) і Швеція (1655-56). В 1656 Р. П. опинилася на
межі воєнної катастрофи. За Віденським перемир'ям 1656
передбачалося обрання королем російського царя Олексія
Михайловича. Після смерті Хмельницького (1657) згідно з
договорами українських гетьманів з Р. П. (Гадяцький до-
говір 1658, Слободищенський трактат 1660), Р. П. з Ро-
сією (Андрусівський мир 1667, «Вічний мир» 1686) Право-
бережна Україна (без Києва) повернулась під владу Р. П.
Протягом 60-80-х рр. 17 ст. Р. П. вела запеклу боротьбу за
українські землі. У 80—90-і рр. 17 ст. у Правобережній
Україні зберігається козацьке самоврядування, реєстр (2-
3 тис. чоловік), наказний гетьман (див. Правобережне
427
козацтво). Але постановою сейму 1699 козацькі полки пе-
редбачалося ліквідувати. Ліквідація козацького устрою
була здійснена в Р. П. після 1711. Цьому сприяли зовнішні
фактори: підтримка Росією Р. П. як союзника у боротьбі зі
Швецією і Туреччиною та внутрішній конфлікт козаків зі
шляхтою і магнатами за землю.
Постійні війни 16-17 ст., децентралізаторська політика
магнатів і шляхти підірвали основи держави, призвели до
її ослаблення. Відбулися зміни в її політичному устрої. На
поч. 17 ст. шляхта зробила спробу посилити свої позиції,
використавши Реформацію та конфіскацію церковних зе-
мель. Але в 1606-07 Сиґізмунд III розгромив рокош - ма-
совий збройний виступ протестантської шляхти. Розорен-
ня дрібної та середньої шляхти з кінця 16 ст. сприяє підпо-
рядкуванню її магнатам та поступовому формуванню в
Р. П. режиму магнатської олігархії. На поч. 18 ст. король
Август II зробив невдалу спробу встановити абсолютист-
ський режим. Під час Північної війни (1700-21) це при-
звело до втручання у справи Р. П. інших держав. У 1732
згідно з Берлінським договором Росія, Австрія та Пруссія
домовилися не допускати на престол Р. П. небажаних пре-
тендентів.
Залежність від сильних європейських держав визначила
долю Р. П. у 18 ст. У Р. П. зростає політична анархія, зміц-
нюється влада магнатів, посилюється національно-релі-
гійний гніт українців, білорусів. Спроби реформ у 2-й пол.