156 Задунайське козацтво - заиманщина

Задунайський козак. Художник

С. Васильківський. Акварель. 1900 р.

імперії викликало протест задунайців. Військові найми на

Січі, коли заможні козаки наймали сірому й відправляли її

у військо замість себе, стали звичайним явищем. Крім

того, 3. С, на відміну від попередніх Січей, не мала кон-

кретного, постійного, добре озброєного ворога, який би

змушував козацтво удосконалювати свою військову май-

стерність і зміцнювати військову організацію. Саме тому

зникає власна козацька кіннота та артилерія. В походи ко-

заки вирушали пішки або на човнах по воді (власного

флоту вони також не мали).

Турецький уряд надав задунайським козакам у «повне ко-

ристування» ділянку землі навколо Січі та по Свято-Геор-

гіївському гирлу Дунаю. На цій місцевості виникло 6 сіл:

Райя, Озаклія, Саранасув, Карагарман, Чукурова, Іглиця. В

них мешкали одружені козаки та райя (див. Райя задунай-

ська). Однак відомі й інші села, де компактно проживала

задунайська райя (Моругіль, Катерлез, Горга, Нижній Ду-

навець та ін.). Фактично 3. С. була тим центром, навколо

якого консолідувалося християнське населення Добруджі.

Розташування козацького Коша в дельті Дунаю та на чор-

номорському узбережжі визначило економічні пріоритети

задунайського населення. Основним заняттям задунайсь-

ких козаків стало рибальство. Із поступовим збільшенням

чисельності райї зростає значення землеробства в госпо-

дарстві Січі. Наприкінці 18 ст. на 3. С. з'явилися заможні

козаки, які використовували робочу силу задунайців. Вони

ставали господарями рибних заводів, сільськогосподарсь-

ких маєтків і торгових домів. Підприємства належали за-

можним козакам - «дукам» чи «срібляникам», або ж за-

можній райї. Працювала на цих підприємствах січова

рома - «голоколінчики», «безштаньки», які наймалися

роботу і отримували заробіток у натуральному вигляді.

На поч. 19 ст. на Січі поширюються явища, які свідчать

про її кризовий стан, так і про певну еволюцію. Катаст{

фічних масштабів набуває зубожіння сіроми, поширюю-

ся пияцтво, хвороби серед «голоколінчиків», розбійниці

серед найбідніших козаків. Саме криза 3. С., про на*

ність якої свідчили вкрай загострені економічні, соціаль

політичні протиріччя серед задунайців, породила нов

тип козаків-робітників, для яких тиск із боку Росії й Тур*

чини став вирішальним. Обидві держави - за умов піді

товки війни між собою - намагались різними засобаї

(мирними і немирними) підпорядкувати собі козаків. ]

витримавши політичного тиску великих імперій, части

задунайців схилялася до сс^юзу з російською державо

Поява на політичній арені И. Гладкого підштовхнула >

подій на Січі і сприяла швидкому переходу задунайсько

населення в межі Російської імперії. На початку російсьь

турецької війни 1828-29 218 січових козаків та 578 д)

райї на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким вийшли

межі Росії. Вихідці із турецьких володінь принесли із с

бою військову канцелярію, похідну церкву, скарбниц:

прапори, атрибути влади - бунчук та булаву. Відтак ц

перехід можна було трактувати як повернення козацько

Коша в межі Російської імперії. Подія, що сталася, покл

ла край 3. С. і водночас наразила на смертельну небезпе

українське населення, що залишилося в Подунав'ї. Вж*

за наказом турецького султана заходи мали жахливі н

слідки для райї та козаків. На Січ було послане турець

військо. Воно вчинило погром усього населення Добрую

яке було під захистом 3. С. Сама ж Січ була повнісі

зруйнована і після того вже не відродилася.

Літ.: Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828: Історико-/

кументальний нарис. - Одеса, 1994; Задунайська Січ // Невичерпні да

рела пам'яті. - Т. II. - Одеса, 1998; Маленко Л. М. Азовське козаі

ке військо (1828-1866). - Запоріжжя, 2000. - С. 11-32.

Л. М. Мален

ЗАДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦТВО - див. Задунайська Січ

ЗАИМАНЩИНА - узвичаєний спосіб закріплення зем

льної власності на правах першості в зайнятті вільних з

мель. Була поширена серед козаків і селян України у Н

18 ст., пізніше практикувалася селянами півдня. Ця нор\

йде з глибини віків, і шукати її початки слід у звичаєво^

праві доби Київської Русі. Земельна власність у Запороз:

ких Вольностях ґрунтувалась виключно на цій правові

основі. Юридично цей звичай не був оформлений і діяв}

норма звичаєвого права. В її основі лежало традицій

уявлення людей про те, що їхня праця, вкладена у землю

будь-якій формі, давала право на володіння і розпор)

джання нею. Раніше здійснена 3. визнавалася законнон

Вона могла бути груповою та індивідуальною. Часто з;

йнята територія або і вся місцевість носила ім'я першог

володільця (Цимбалове урочище, Ґалаганове займищ<

Чутова забора й т. ін.). Способи та обсяги 3. не скрізь бул

однаковими. У північних районах вона здійснювалас

шляхом розчищання лісових ділянок, у степових райс

нах - підняттям цілинних земель. У такий спосіб відбувг

лось масове покозачення селян під час національно-визвс

льних змагань. Вони переходили в інші місця, осаджувані

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ 163

вою для творів Рєпіна безпосередністю і психологічною

гостротою. Продуманий композиційний зв'язок окремих

постатей передає не тільки атмосферу веселого збудження

(хоч є і такі, що не підтримують загальний настрій), ви-

кликаного складанням гідної відповіді султану, а й духов-

ну єдність різних за віком, походженням і соціальним ста-

ном людей, які представляли легендарне, нескориме запо-

розьке лицарство. Хтось намагається придумати гостре

слівце, а хтось сміється над уже придуманим кимось

іншим. Художник групує основну масу козаків у кругову

композицію, і богатирський сміх, що зародився біля столу,

розходиться хвилями і виступає як вираз презирства до

погроз і віри у свою непереможність (різноманітні відтін-

ки сміху передані з надзвичайною майстерністю). Висо-

кий горизонт у поєднанні із замкнутістю загального силу-

ету групи стримує експресивний рух всередині її, надаючи

композиції врівноваженості (остаточно художник досяг

цього, коли обмежив її постатями на повен зріст, зображе-

ними зі спини - у чорно-білому вбранні і масивному біло-

му кобеняку). Засмаглі, загартовані в походах обличчя,

картинно широкі пози, яскраві плями козацького одягу, не-

спокійний ритм списів - все це передає своєрідний побут

і характери волелюбного козацтва 17 ст.

Яворницький надавав допомогу не лише у збиранні істо-

ричного матеріалу, предметів козацької старовини, а й у

доборі типажу (сам позував для образу писаря). Для ос-

новних постатей моделями слугували переважно знайомі,

але в картині Рєпін переробляв портретні етюди, підпо-

рядковуючи їх задумові. Так, для образу Сірка позував ге-

нерал М. Драгомиров (виходець з України, широко освіче-

ний, цікавився українським мистецтвом); для Тараса Буль-

би - професор Петербурзької консерваторії О. Рубець

(український музикант, збирач народних пісень) та росій-

ський письменник В. Гіляровський; для осавула - артист

Ф. Стравінський (родом з Чернігівщини); для січового

судді - В. Тарновський; для козака, що опустив руку на

плече сусіда, - художник Я. Ціонглінський; для синів Та-

раса Бульби - Остапа (з пов'язкою на голові) і Андрія (в

круглій шапці) - художник М. Кузнєцов і син В. Тарнов-

ського. Два діди увійшли в картину з етюдів 1880: той, що

сидить біля судді, змальований на пристані в Олександ-

рівську, а той, що показує рукою на Туреччину, - качанів-

ський кучер. На другому плані зліва козак з палицею від-

далено нагадує портрети Шиянів.

Картина (і етюди до неї) була основною на персональній

виставці І. Рєпіна в Академії (1891), мала успіх (хоч сучас-

ники сприйняли її по-різному), експонувалася на міжнаро-

дних виставках, була дуже популярною на Україні, поши-

рилась у репродукціях.

В 1893 Рєпін завершив перший варіант «Запорожців» і

представив на виставку в Мюнхені, де вона отримала зо-

лоту медаль (зберігається в ХХМ).

Літ.: Яворницкий Д. И. Как создавалась картина «Запорожцю» //

Художественное наследство. И. Е. Репин. - Т. II. - М.; Л., 1949. - С. 57-

106; И. Е. Репин. Запорожцьі. - Л., 1960; Б є л і ч ко Ю. Україна в твор-

чості І. Ю. Рєпіна. - К., 1963. /. М. Ласка

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ, Запорізька Січ - військовий і адміні-

стративний центр запорозького козацтва, що існував за

порогами Дніпра із середини 16 ст. до 1775. Утворення

3. С. пов'язане з процесом формування українського коза-

цтва і освоєння ним раніше спустошених татарами україн-

ських земель між Дніпром і Південним Бугом. Численні

козацькі загони, які займалися господарським освоєнням

цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені

були будувати на уходах укріплення для власної безпеки.

Поява ж за порогами укріпленого пункту, який би був по-

стійною базою для наступу на Кримське ханство, пов'яза-

на з ім'ям Д. Вишневенького. В 1-й пол. 50-х рр. 16 ст.

(існує кілька версій щодо часу заснування Хортицької Січі

від 1552 до 1556) він заснував на о. Мала Хортиця (тепер -

острів Байда) замок, який став козацькою твердинею і

опорним пунктом для масштабних походів проти татар

(див. Хортицька Січ). Пізніше місце розташування козаць-

кої столиці неодноразово змінювалось, і в історії козацтва

зафіксовано кілька 3. С: Томаківська, Базавлуцька, Мики-

тинська, Чортомлицька, Кам 'янська, Олешківська та

Нова Січ. Невдалий досвід побудови Хортицької Січі, яка

розташовувалася на приступній для противника місцевості

і була знищена військами кримського хана, навчив козаків

обирати для Січі важкодоступну місцевість. Тому надалі

майже всі наступні козацькі центри розташовувались у Ве-

ликому Лузі - місцевості, вкритій лісами, плавнями, перері-

заній численними річками і протоками, із безліччю боліт і

озер. Крім того, козаки обирали для них місця, які самою

природою були зроблені неприступними, - острови й пів-

острови, а укріплювали їх за допомогою дерев'яно-земля-

них споруд. Такі укріплення вимагали менших зусиль при

їхній побудові і протистояли артилерійському вогню краще,

ніж кам'яні. 3. С. обкопувались ровом, а навколо них наси-

пався вал, висота якого сягала за 10 метрів. На вершині

валу встановлювався частокіл із загострених паль. Найпри-

ступніші для противника місця укріплювались дерев'яни-

ми вежами із встановленими на них гарматами. Більшість

виходів із фортеці робилися вузькими і прикривались бій-

ницями. Взимку на річках, що оточували Січ, козаки виру-

бували кригу, утруднюючи ворогові доступ до 3. С.

Всередині 3. С. знаходився майдан із січовою церквою.

На Кам'янській та Олешківській Січах кримський хан за-

бороняв будувати постійні храми, - і там існували похідні

церкви. Навколо січового майдану стояло 38 довгих ка-

зарм - куренів, у яких мешкали козаки. Крім куренів, на-

вколо січової площі стояли курінні скарбниці, комори, бу-

динки окремих старшин, пушкарня. Хоча на ранніх Січах,

коли існувала небезпека їх захоплення польськими чи та-

тарськими військами, артилерію й цінності козаки збері-

гали в потаємних місцях Великого Лугу. Пізніші Січі були

й великими торговельними центрами. Тому поруч із січо-

вою фортецею розміщувалося передмістя з базаром. На

січовому базарі стояли численні лавки, ятки, будки й шин-

ки. Там же знаходились і ремісничі майстерні.