18 Ст. Тікали за Дунай у межі Османської імперії. Початок
історії Задунайського Коша поклали запорозькі козаки, які
брали участь у дунайських експедиціях часів російсько-ту-
рецької війни 1768-74. Після замирення Росії з Туреччи-
ною частина козаків, потерпаючи від утисків російського
офіцерства, не повернулася на Січ, а осіла в гирлах Дунаю
і Дністра. Потік козацтва в межі володінь Османської
імперії збільшився після ліквідації Нової Січі в 1775, про-
довжувався декілька років і досяг свого апогею в 1777-78.
На кінець 1778 їх було вже 12 000 чоловік. Організовано-
го компактного переходу запорожців до Туреччини не
було. Козаки невеликими групами суходолом і водними
шляхами діставалися гирла Дунаю, у пониззя Дністра, на
Березань, Тилігул, в Очаківську округу, у Буджак. Турець-
кий уряд не чинив перешкод запорозькому козацтву, бо був
зацікавлений у ньому як у засобі тиску на Росію. 30.8.1778
запорозькі козаки офіційно були прийняті в турецьке під-
данство і присягнули на вірність султану. Для поселення
їм були надані землі в пониззі Дністра в Кучурганах. У но-
вих умовах запорожці зберегли свій традиційний спосіб
життя, який передусім ототожнювався із степом, плавня-
ми і вольницею. Саме в Кучурганах запорозькі козаки зро-
ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ ]55
ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ
(1775-1828 рр.)
били
спробу утворити Кіш, однак це їм не
вдалося. Через
втручання турецького і російського урядів у справи заду-
найського населення, через невдале розташування та
збройні сутички з некрасовськими козаками задунайці
змушені були декілька разів змінювати місце розташуван-
ня Січі. Напередодні російсько-турецької війни 1787-91
задунайські козаки заснували Кіш на р. Дунавці у Катер-
лезі. У 1795 уряд Туреччини наказав задунайцям перейти
в район Сеймен, що на Сухому Дунаї. Значна частина ко-
заків перейшла на вказану місцевість і заснувала там но-
вий Кіш з відповідним устроєм. У 1803-04 задунайські ко-
заки повернулися до гирла Дунаю і, витіснивши некрасов-
сько-липованське старообрядське населення з цієї місце-
вості, знову заснували в Катерлезі Кіш. Катерлезька Січ
проіснувала до 1805 і того самого року була зруйнована
турецьким феодалом Пехлеван-оглу і некрасовськими ко-
заками. Коли почалась російсько-турецька війна 1806-12,
задунайське козацтво перебралося до Браїлова (тепер Бре-
їла, Румунія) під захист браїлівського паші. Після закін-
чення воєнної кампанії 1806-12 задунайці повели наступ
на некрасовських козаків з метою повернути відвойований
ними Катерлез з околицями та закріпитися в гирлі Дунаю.
У 1812 вони двома загонами рушили по берегах Дунаю на
некрасовсько-липованські села. Сутички переросли у
справжню війну. В ході воєнних дій задунайці навесні
1813 оволоділи Катерлезом, проте вирішили там не відбу-
довувати Січ, а рушили далі, до Дунавця. Тільки на поч.
1814 задунайські козаки оволоділи головним центром не-
красовців - селищем Великий Дунавець, що на Георгіївсь-
кому гирлі, і заснували там Кіш. У 1814-28 існувала т. зв.
Дунавецька Січ. Вона розташовувалася на підвищенні і
була захищена з півночі й заходу ровами і валами, зробле-
ними ще генуезцями й відновленими некрасовськими та
задунайськими козаками. З півдня Січ була захищена
р. Дунавцем із високими берегами, зі сходу підступи до
неї охороняли непрохідні плавні. Там, де фортеця приля-
гала до р. Дунавця, козаки влаштували зручну пристань,
до якої прибували річкові й морські судна. Напередодні
війни Росії з Туреччиною в 1828-29 на території Січі про-
живало близько 15 000 населення.
Дунавецька Січ устроєм та будовою нагадувала останню
Запорозьку Січ - Нову. На її території знаходилося 38 ку-
ренів, із тими самими назвами, які були і в Новій Січі,
приміщення, де розташовувалася кошова старшина, ти-
тарня і церква. Управлялося задунайське козацтво своєю
власною старшиною. Саме вона зосереджувала у своїх
руках всю повноту адміністративної, військової, судової
влади на Січі й відала певними господарськими справами.
Турецький уряд не втручався у внутрішні справи задунай-
ців і вимагав від них лише виконання військової служби.
Задунайські козаки змушені були стояти залогами в ту-
рецьких фортецях, охороняти кордони Османської імперії,
брати участь у походах і каральних експедиціях турецьких
військ для придушення національно-визвольних рухів
християнських народів Балканського півострова. За вико-
нання військового обов'язку перед Туреччиною задунайці
одержували платню і харчі. Військова служба на користь
султана стала для задунайських козаків тяжкою і небажа-
ною роботою. Використання козацтва для придушення
ЧОРНЕ МОРЕ
•ф- Місця
розташування Січі (1814-1828)
• Козацькі
поселення