1759 Родин козаків (5068 осіб чоловічої та 4414 осіб жіно-

чої статі). Крім того, на землях війська оселилося декілька

тисяч родин молдован, волохів, поляків, українців.

Основу господарської діяльності чорноморців становили

скотарство, рибальство, соляний промисел, збирання,

бджільництво, землеробство, виноградарство, городницт-

во та вирощування баштанних культур.

Після смерті князя Потьомкіна та Ясського миру (1791)

чорноморські козаки, умови життя яких значно погірши-

лись, відрядили до Петербурга делегацію на чолі із війсь-

ковим суддею А. Головатим просити про надання Ч. к. в.

земель на Кубані. 30.6.1792 вийшов наказ Катерини II про

Чорноморський козак. Малюнок Є. Корнєєва. 19 ст.

н адання Ч. к. в. за його заслуги під час «останньої з

544

ЧОРНОМОРЦІ - ЧОРТОМЛИК

ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1788-1792 рр.)

Адміністративний це

Чорноморського козі

війська

Поселення Чорномор

козацького війська

Шляхи

чество. - К., 1956; П о п к а И. Черноморские казаки в их г

и военном бьіту: В 2 ч. - СПб., 1858; Скальковський

рія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. - Дніпр

1994; Бачинський А.Д., Бачинська О. А. КозацтЕ

України 1775-1869. - Одеса, 1995; Сапожниі

Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаь

бее и Одессе. - Одесса, 1998.

ЧОРНОМОРЦІ - 1) До 1775 назва козаків, як:

морські походи на Крим та Туреччину.

2) Назва козаків Чорноморського козацького віт

Літ.: Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або с

Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 208.

С.Ф.

ЧОРТОМЛИК - річка, права притока Дніпра, в

упадає в Каховське водосховище біля с. Капулів

затоплення плавнів упадала в Чортомлицький лим

початок вище с. Новоіванівки Нікопольського р-і

ропетровської обл. Довжина - близько 30 км, пл

сейну - близько 500 км2. Назва татарського поход}

перекладі українською мовою означає «Щуча». У £

місцях дуже обміліла, звузилась і пересохла. Ще

19 Ст. У нижній течії мала 45-50 м ширини та від 1

глибини. Біля гирла Ч. знаходився о. Чортомлик

луцький), на якому з 1575 до 1583 і з 1592 до 1617

Базавлуцька (Стара, Баторієва) Січ, а на материку,

руч, із 1652 до 1709, - Чортомлицька Січ. Ч. - улі

річка запорожців. У ній вони ловили рибу, на її б

мали зимівники, випасали худобу. З її назвою пое

542

бокі

кою

Дар

схо/

нап

а на

Узб

півс

Ч. N

КОТ]

ЗмГ

Зах

бал

нис

Дуі

баг

нш

реї

пів

на

же.

Вл

ЗВЇ

зм:

іш

ли

чаї

пії

лі;

У

ха

Т>

да

Ч.

за

СІ'

зь

М!

Ч

тс

Ч

в і

С

в;

д

V

З

т

в

в

с

>

Портою Оттоманською війни» земель на Кубані, грошей,

артилерії, пільгових умов для заняття господарством та

торгівлею тощо. З 1792 до 1800 на Кубань з України пере-

селилося понад 20 000 чоловік. До 1811 переселилося ще

понад 40 000 мешканців українських земель, а до 1831 -

понад 45 000 чоловік.

13.11.1802 затверджено положення про військовий і гро-

мадський устрій Ч. к. в. у складі 10 кінних та 10 піших

л'ятисотенних полків. 1.7.1842 затверджене нове поло-

ження про Ч. к. в., за яким це формування було поділене

на Таманський, Катеринодарський та Єйський округи (12

кінних полків, 9 піхотних батальйонів, 3 кінні батареї).

Протягом останнього десятиліття 18 ст. та 1-ї пол. 19 ст.

козаки Ч. к. в. брали участь у придушенні польського по-

встання (1793-94), у Каспійському поході (1796), російсь-

ко-турецьких війнах (1806-12; 1828-29), наполеонівських

війнах (1812-14), придушенні польського повстання

1830-31, у т.зв. Кавказькій війні (1810-60-і рр.). У 1855-

56 пластунські батальйони війська брали участь у Крим-

ській війні.

19.11.1860 вийшов указ про утворення на основі Ч. к. в.

та Лінійного війська нового формування - Кубанського

козацького війська (фактично набув чинності з 16.9.1861).

Кошові отамани Ч. к. в.: С. Білий (14.1.1788 - загинув

16.7.1788), 3. Чепіга (16.7.1788 -14.1.1797), А. Головатий

(14.1 -29.1.1797; через раптову смерть обов'язків кошово-

го отамана фактично не виконував).

Літ.: Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска: В 2 т. -

Екатеринодар, 1910, 1913; Голобуцкий В. А. Черноморское каза-

ШКІЛЬНІ ОТАМАНИ - ШЛЯХИ

Іван Шиян. Олія. 1784 р.

церкві на іконостасі їх портрети. Брати зображені на пов-

ний зріст, у козацькому одязі, з довгими чубами та вусами.

Під зображеннями були написи: «Сей портрет знято з кти-

тора Якова (Івана) Шияна і поставлений тут при тому

місці, де труди його всій громаді на іконостасі видні. 1784

року января 9 дня». Пізніше місцевий архієрей, який за-

їхав до Нікополя і побачив у церкві зображення запорож-

ців, звинуватив парафіян в ідолопоклонстві й наказав при-

брати портрети з іконостаса.

Літ.: Зварницкий Д. И. Запорожье в остатках стариньї и предани-

ях народа. - Ч. II. - СПб., 1888. - С. 53-54; Беднов В.А. К истории

бьівших запорожских старшин и козаков. - Екатеринослав, 1915. -

С. 41-47. II. Лиман

ШКІЛЬНІ ОТАМАНИ - керівники громад школярів

школи січової. Старші і молодші школярі вибирали собі

по одному Ш. о., які зберігали громадські кошти та органі-

зовували побут учнів.

Літ.: Мицик Ю. А., П л о х і й С. М., Стороженко І. С. Як коза-

ки воювали. - Дніпропетровськ, 1990. - С. 95-96; Яворни-

ц ь к и й Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. - Львів, 1990. - С. 148.

ШКОЛА СІЧОВА - освітній заклад, який існував на За-

порозькій Січі. В ній навчалися хлопчики, які жили на

Січі, чи привезені на Запорожжя батьками для здобуття

освіти. У Ш. с. навчалося 30—80 учнів. Школярі поділялись

на дві громади - старших і молодших, які обирали собі

шкільних отаманів. Шкільні отамани зберігали громадські

кошти й організовували життя та побут учнів. Гроші шко-

лярі отримували за читання псалтиря по померлих, за про-

даж ладану й свічок у січовій церкві, за колядування тощо.

Ш. с. діставала допомогу з боку Коша. Під керівництвом

ієромонаха-уставника учні навчалися читати, писати, спі-

вати. Крім того, вони вивчали військову справу. Ш. с. забез-

печувала Військо Запорозьке писарями, канцеляристами, а

запорозькі церкви - дияконами та уставниками.

Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -

Львів, 1990. - С. 311-312. С. Ф. Плецький

ШЛИК - дно шапки у вигляді суконного мішка, що звисав

з голови. Шилися Ш. із сукна яскравих кольорів, що нада-

вало козацьким шапкам особливої декоративності.

Літ.: Скальковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша

Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994 - С. 197; В о в к Хв. Студії з

української етнографії та антропології. - К., 1995. - С. 159.

ШЛЯХИ - сухопутні комунікації. Ш. проходили по водо-

ділах річок, що дозволяло уникнути численних переправ

через допливи і крутих узвозів. Крім того, вододільні шля-

хи, проходячи по підвищених місцевостях, швидше виси-

хали після дощу, а відкритий ландшафт зменшував небез-

пеку несподіваного нападу. За козацької доби Ш. були не

дорогою в сучасному розумінні, а напрямками руху, що

пролягали через найрівніші ділянки степу, де найменше

доводилося переїздити річок, крутих балок, байраків,

місць із піщаним ґрунтом.

Найвідомішими Ш. були: Чорний, Кучманський та Мурав-

ський. Крім того, по Запорозьких Вольностях проходили і

менші Ш.: Крюківський шлях - від Крюкова уздовж пра-

вого берега Дніпра на Кічкас, а далі на Кримський шлях;

Кримський, або Чумацький, - від Китайгорода на Роман-

кове, уздовж річки Базавлука, переходив на її лівий берег

до станції Степової, звідси через Дніпро та його притоки

Святу Гірку Воду, Білозірку, Рогачик у Крим; Переволо-

чанський - від Переволочної на Саксагань, Базавлук, Со-

лону, Нову Січ, з правого берега Дніпра на лівий, до

Кримського шляху; Микитинський - від Мишуриного

Рогу на Коржеві могили, Базавлук, Солону, Чортомлик,

Микитине, через Дніпро на Кримський шлях; Кизикер-

менський - від Кременчука на Жовте, Курячу балку, Не-

дайводи, вододілом Саксагані й Інгульця на Кривий Ріг,

уздовж Інгульця через Давидів брід у Кизикермен. Крім

того, між Микитинським та Кизикерменським Ш. прохо-

дили Коржів та Саксаганський Ш. Гардовий Ш. виходив з

Поділля, йшов через Буг, входив до запорозьких земель і

йшов ними 300 верст, відзначаючись прямотою, до гирла

Кам'янки, до Кизикермена і через Таваньський перевіз у

Крим. Січовий вищий шлях йшов від Гарду, на Білонівку,

далі тягнувся вгору до Січі. Січовий нижчий шлях ішов

паралельно до вищого від Бугу на Балацьке і на Січ.

У 15-17 ст. переважно по Ш. пересувалися татарські заго-

ни з Криму на Україну, а козацькі війська - на Крим. У

18 ст. у зв'язку із зменшенням татарських нападів на

Україну та розвитком торгівлі Ш. все більше використову-

ються для пересування купців та чумацьких валок. Осво-

єння козаками південних земель зумовило те, що Ш. були

включені в мережу січових комунікацій і навіть втратили

свої назви.

Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -

Львів, 1990. - С. 35-37, 88; Л а щ є н к о X. Г. До історіографії Запо-

рожжя часів Нової Січі: Шляхи, броди і переправи як елементи єдиної

АБАЗИН Андрій (7-1703) - козацький полковник (1690-

1703). Очолював Брацлавський полк після відновлення ко-

зацтва на Правобережній Україні у 1685. Брав участь у по-

ходах на турецькі фортеці Кизикермен, Буджак, Очаків, Те-

гиню. В 2-й пол. 80-х рр. 17 ст. разом з С. Палієм,

С. Самусем та 3. Іскрою формував козацькі полки, що вели

боротьбу проти польсько-шляхетського панування на Пра-

вобережній Україні. Під час війни проти поляків (1702)

узяв фортецю Немирів, потім замкнувся в Ладижині, який

уперто обороняв. Тут потрапив у полон і за наказом польсь-

кого командування страчений (посаджений на палю).

АДАМЦЕВИЧ Євген Олександрович (1903-1972) -

український кобзар, бандурист-віртуоз. Народився у

с. Солониці, тепер Лубенського р-ну Полтавської обл. У

дитинстві втратив зір, однак це не завадило йому успішно

закінчити школу. Грав на скрипці, сопілці, бандурі. Від

інших бандуристів відрізнявся тим, що грав тільки пучка-

ми пальців, збиваючи їх часом до крові. Живучи у м. Ром-

нах, багато їздив по всій країні, шліфуючи свою майстер-

ність. У репертуарі мав багато українських народних пі-

сень, присвячених козацтву (про Байду-Вишневецького,

Морозенка, Супруна, Палія та ін.). Зберіг і доніс до сучас-

ного слухача славетний «Запорізький марш», що в об-

робці В. Гуцала став особливо популярним наприкінці

80-х рр. 20 ст. як символ державного й культурно-націона-

льного відродження України. Високу оцінку цій музичній

перлині, яку талановитий бандурист передав майбутнім

поколінням українського народу, дали Євген Станкович,

Віктор Гуцал, Олесь Гончар, Іван Дзюба, Борис Олійник,

Євген Патон та інші діячі вітчизняної культури і науки.

Літ.: Правдюк О. Роменський кобзар Євген Адамцевич. - К., 1971;

Запорізький марш. - К., 1995; Євген Адамцевич: Спогади. Статті. Мате-

ріали.-Суми, 1999. В. А. Чабаненко

АДЛЕРФЕЛЬД Густав (2-а пол. 17 - 1-а пол. 18 ст.) -

шведський історик, королівський камергер. Автор книги

«Життя Карла XII» (т. 1-3, 1740—42), в якій описано події

та обставини, що зумовили шведсько-українську спілку

проти Москви, зокрема подано цікаві подробиці перегово-

рів І. Мазепи і К. Гордієнка з Карлом XII перед Полтавсь-

кою битвою (березень 1709). В. А. Чабаненко

АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1713 -

мирний договір між Росією і Туреччиною після російсько-

турецької війни 1711-13. Укладений 13 (24).6.1713 стро-

ком на 25 років. Згідно з А. м. д. Росія зобов'язувалася ви-

вести з підвладних Польщі земель усі свої війська. Росій-

сько-турецький кордон переносився аж до безпосередніх

кордонів Лівобережної Гетьманщини - в межиріччя Са-

мари й Орелі, далі на південний схід по Сіверському Дін-

цю. Отже, Росія втрачала східну частину Запорожжя і була

повністю ізольована від Азовського моря.

АЗОВ (тат. Азак - Гирло) - місто на лівому березі Дону за

15 км від впадіння ріки в Азовське море. Поселення на

місці А. існувало в еллінську добу, потім його контролюва-

ли хозари; в 10 - 1-й пол. 11 ст. входило до складу Тмуто-

роканського князівства. У 1067 було захоплене половцями

і отримало назву Азак. Із середини 13 ст. - під владою Зо-

лотої Орди. В середині 14 ст. А. перетворився на великий

торговельний центр генуезців, які назвали місто Таною. У

1475 А. був захоплений турками і перетворений на міцну

фортецю й великий ринок работоргівлі. Фортеця А. - одна

з найвідоміших у Північному Причорномор'ї - мала три

ряди кам'яних стін, 11 наріжних бастіонів; у ній розміщу-

вався гарнізон чисельністю 4000 чоловік із 200 гармата-

ми. Спираючись на А., турки й ногайці здійснювали набі-

ги на Росію і вели наступ на Дон. Боротьба за А. стала яс-

кравим прикладом бойової співдружності донських та за-

порозьких козаків. У 1559 А. взяв в облогу Д. Вишневець-

кий. У 1637 донські та запорозькі козаки взяли А. і утри-

мували його до 1642 (див. Азовське сидіння). Українські

козаки брали участь в Азовсько-Дніпровських походах