1909 А. Ханжонков випускає фільм «Мазепа» (за оперою

П. І. Чайковського). А. Дранков екранізує «Тараса Бульбу»

і оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовсько-

го. Його фільм «Богдан Хмельницький» за твором

М. Старицького позитивно оцінив Л. М. Толстой за при-

ступність селянському глядачеві. А. Метр зняв мелодраму

«Любов Андрія» і фільми «Українська легенда» та «В дні

гетьманів». Серед фільмів, які користувалися популярніс-

тю у глядачів, була стрічка «Запорозькі скарби».

У 1911 в організованому в Катеринославі «Южно-русском

ательє "Родина"» Д. Сахненко приступив до знімання фі-

льму «Запорозька Січ».

У 1928 П. І. Чардинін (1874-1938), котрий перед цим по-

ставив двосерійний фільм «Тарас Шевченко», який став

важливою подією в українському кіномистецтві, випустив

історичну стрічку «Тарас Трясило» про ватажка козацько-

селянського повстання 1630 за сценарієм В. Радиша, з чу-

довими акторами А. Бучмою (Тарас Трясило) та Н. Ужвій

(Марина).

У 1928 вийшов на екрани і експериментальний новаторсь-

кий фільм І. П. Кавалерідзе «Злива» - «офорти з історії

гайдамаччини», як визначив жанр сам майстер, - про ге-

роїв Коліївщини. У 1933 Кавалерідзе випустив звуковий

фільм «Коліївщина» - оператор Н. П. Топчій, актори

Д. Антонович (Максим Залізняк), І. Мар'яненко (Іван Гон-

та), Л. Сердюк (Северин Наливайко).

1938 Кавалерідзе екранізував оперу «Запорожець за Ду-

наєм».

Фільм-вистава «Запорожець за Дунаєм» був створений на

Київській кіностудії після війни (1953) режисером В. Ла-

покнишем. В епічній стрічці О. П. Довженка (1894-

1956) - фільмі «Звенигора» (1928) - поетично показано

епізоди боротьби українського народу проти польської

шляхти, гайдамаччина. Фільм став значною подією в укра-

їнському кіномистецтві, викликав гострі творчі дискусії.

Фольклорні мотиви про козацтво втілено у фільмі І. Сав-

ченка «Дума про козака Голоту» (1937). І. А. Савченко

(1906-1950) у 1941 ставить монументальну народно-геро-

їчну драму «Богдан Хмельницький» - сценарій О. Кор-

нійчука, оператор Ю. Єкельчик, актори М. Мордвинов

(Богдан Хмельницький), М. Жарков (дяк Гаврило),

Р. Івицький (гетьман Потоцький), Г. Грайф (Стефан).

У 1956 вийшли фільми Т. В. Левчука «Полум'я гніву» і

В. М. Петрова «300 років тому...» В 1972 Б. В. Івченко по-

ставив фільм «Пропала грамота». У 1990 С. Омельченко,

автор картини «Козаки йдуть», зняв фільм «Дорога на Січ».

Легенди про «скарби Полуботка» покладено в основу

фільму Вадима Кастеллі «Вперед за скарбами гетьмана»

(ТВО «Фест-Земля», студія О. Довженка, 1992). Про події

на Україні в 1659 розповідає фільм Л. М. Олешки «Г

манські клейноди» (1993). Ю. Г. Іллєнко працює над б

тосерійним фільмом «Мазепа».

Про запорожців талановито розповідають сповнені гум

мультиплікаційні фільми В. А. Дахна «Як козаки куліш

рили» (1967), «Як козаки у футбол грали» (1970), «Як ю

ки наречених визволяли» (1973), «Як козаки сіль купува

(1975), «Як козаки олімпійцями стали» (1978), «Як коз

мушкетерам допомагали» (1979), «Як козаки іноплане

зустрічали» (1983), «Як козаки у хокей грали» (1995).

Документальний кінематограф присвятив темі козаи

фільми режисера Леоніда Анічкіна «Жива легенда с

літь» (1990), «Перехрестя одного роду» (1992), «Анател

«Останній злет» (обидва 1993) і режисера Михайла К

на «На уклін до Коша» (1993). Всі сценарії написав В

лій Шевченко.

Українське козацтво було відображене і в зарубіжном)

нематографі. В. Авраменко у США в 1938 зняв фільм <•

порожець за Дунаєм». У 1962 в США вийшов фільм «

рас Бульба». Головну роль у цьому фільмі зіграв Юл І

нер (народився в Росії у 1915), а роль Андрія виконав і

Кертіс.

У польській кінематографії темі українського козац

присвячено фільми режисера Р. Ординського «Пан Та

уш» (1927) і режисера Є. Гофмана «Пан Володиєвсью

(1969), «Потоп» (1974), «Вогнем і мечем» (1999). У 21

Анджей Вайда знову переніс на екран поему А. Міцке

ча «Пан Тадеуш».

В. М. Кириченко, Л. П. Сиващенко, Т. К. Шевче

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В МІЖНАРОДНИХ В

НОСИНАХ. Із самого початку свого зародження укрг

ське козацтво привертає до себе увагу найближчих сусц

І не тільки кримський хан змушений рахуватися з витво

ною на півдні України збройною силою, яка розладі

його завойовницькі наміри; бурхливий розвиток цієї с*

непокоїть і турецького султана. За свідченням українсь

го літописця Григорія Граб 'янки, коли султану повідом.

ють про повстання на окраїнах Османської імперії, ві

слухати не хоче; що ж до козаків - відповідає: «Мушу є,

ним ухом слухати».

Ще у 1504 кримський хан саме через дії запорожців в

кликав своїх послів, які мали укласти мирну угоду з Ве.

ким князівством Литовським. Діяльність українське

козацтва поставала дедалі складнішою проблемою і і

польсько-литовського уряду для врегулювання віднос

останнього з його сусідами.

Усвідомлюючи ту велику роль, яку починає відіграв*

українське козацтво в боротьбі проти експансії в Єврс

Кримського ханства та Османської імперії, правиті

Литви і Польщі намагаються використати цю новоство]

ну військово-суспільну організацію, прагнучи взяти опі

над нею. Однак, цілком зрозумівши свою роль, козащ

само розпочинає процес утвердження себе суб'єктом мі

народного права, нав'язуючи зносини із сусідами. До ш

перших таких зв'язків треба віднести контакти з прикс

донними старостами польсько-литовського уряду та воєї

дами московського царя, які вже тоді намагались постаї

ти запорожців на свою службу. Зокрема, 1527 кримськ

хан скаржився польському королеві, що урядники «черк.

кій й каневскій пускают казаков с казаками неприяте

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ 495

твоєго и моєго путивльскими по Днепру под улусьі наши,

о войсках тогда наперед дают ведать до Москвьі».

По-справжньому українське козацтво висуває себе на су-

б'єкта міжнародних відносин з приходом на Дніпрові ост-

рови князя Дмитра Вишневецького. Заснована ним на

Хортиці Запорозька Січ водночас починає представляти

нову суспільну силу й територіально. А перший відомий

нам візит Вишневецького до Туреччини дає підставу вва-

жати 1553 за початок офіційного визнання українського

козацтва в міжнародних відносинах такою могутньою на

той час державою, якою була Османська імперія.

Ті ж голосні походи українського козацтва під проводом

князя Вишневецького проти турецько-татарської орди, які

відбулися в 1556-62, знайшли широкий відгук і збудили

інтерес європейських правителів до навдивовиж організо-

ваної сили, що зародилася на межі Дикого поля, а відтак у

багатьох столицях народжуються проекти застосування її

в безупинних війнах, що спалахують у різних регіонах.

Скажімо, 1572 під час франко-іспанської війни в Нідер-

ландах перебували якісь козацькі частини.

Західна Європа звертала тоді увагу на запорожців тому,

що факти засвідчували: на арену міжнародних відносин

висувається сила, з якою не спроможна впоратись Туреч-

чина. А з огляду на це та на підвищення авторитету украї-

нського козацтва польський король з 1568 змушений ви-

знати його офіційно, пропонуючи службу і оплату. Той ре-

єстр, що його з 1578 запровадив польський король Стефан

Баторій, набираючи дніпровських козаків на московську

війну, водночас дозволив запорожцям поширювати свій

вплив і на «городову Україну».

У 90-і рр. 16 ст. українське козацтво вступило в диплома-

тичні зносини з багатьма європейськими країнами, Вати-

каном. Наприклад, ще 8.11.1593 папа Климент VIII звер-

тався до козацького старшого як до «генерального гетьма-

на»: «Ми знаємо, як славне твоє козацьке військо, і тому

воно може бути дуже корисним християнському суспіль-

ству в боротьбі із спільними ворогами нашої віри. Тим

паче, що ми проінформовані про твою сміливість і знання

військової справи: бо ти не поступаєшся найхоробрішим

людям у сміливості й умінні командувати військами». Такі

й подібні оцінки, які містилися в спеціальних книгах,

котрі з'явилися в Європі наприкінці 16 ст., означали, що

Річ Посполита виявилася безсилою втримати в покорі

українське козацтво. Воно швидко добилося для себе жа-

даних прав, що давало можливість закласти юридичну

базу під легалізацію й оформлення нової, досі не знаної

суспільної організації, з якою почали рахуватися в світі.

І коли на поч. 17 ст. в Європі почала складатися з різних

народів антитурецька «ліга християнської міліції» на чолі з

французьким князем де Невером, то до неї вписали й укра-

їнське козацтво. У справі супроти турків до запорожців

приїжджали посли з Іспанії, Франції, Неаполя, Мальтійсь-

кого ордену, Австрії. У 1618 із цього приводу козацький

посол мав зустрічі з перським шахом, який хотів найняти

кілька десятків тисяч запорожців для зміцнення свого кор-

дону з Туреччиною. Походи українського козацтва на Чор-

номорське узбережжя Туреччини, як правило, узгоджували-

ся з одночасними бойовими діями союзників по «лізі хрис-

тиянської міліції» в районі Середземномор'я, що змушува-

ло султана оборонятися одночасно з кількох сторін. А регу-

лярність таких спільних узгоджених дій виснажувала еко-

номічні можливості Туреччини, підривала боєздатність її

армії, знижуючи відтак і військову могутність країни.

Тим часом зростав авторитет українського козацтва в

Європі, яке, за образним висловом одного із сучасників,

сміливо простягало руку в пащу звіра. Відтепер представ-

ники дніпровської вольниці не тільки сиділи на рівних за

столом переговорів у Варшаві, не тільки налагоджували

постійні контакти із сусідніми державами, а й закріплюва-

ли своє становище в системі міжнародних відносин того

часу. Так, поряд із збільшенням козацького реєстру до