400 Полковник - полково-сотенний устрій

функції виконувала і полкова канцелярія: тут вирішували-

ся деякі військові, адміністративні і судові справи, засвід-

чувалися заповіти та угоди купівлі-продажу майна. При

П. с. існувала судова канцелярія, де велися записи суду.

Засідання полкових судів, нерідко спільні з магістратсь-

ким судом, проходили в ратуші, що забезпечувало відкри-

тий характер судового процесу. Дуже часто полковий суддя

роз'їжджав по території полку і на місці вирішував зе-

мельні справи, справи про спадок, про порушення громад-

ського порядку тощо. Крім того, П. с. міг проводити слід-

ство, організовувати пошук злочинців.

Підпорядковувався П. с. гетьману, генеральному урядові

{генеральній старшині) та генеральному суду. До остан-

нього П. с. часто звертався за роз'ясненнями, вказівками

та інструкціями. Гетьман і представники гетьманської ад-

міністрації мали право скасовувати рішення П. с. У своїй

діяльності П. с. керувався звичаєвим правом, гетьманськи-

ми універсалами та Литовським статутом.

Полкові суди були ліквідовані під час проведення гетьма-

ном К. Розумовським судової реформи в 1760-63.

Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-

бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 248,

325-326, 336-337, 341-343; Г у р ж і й О. І. Право в українській козаць-

кій державі (друга половина XVII -XVIII ст.) - К., 1994. - С. 37;

Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття. - К., 1997. -

С. 90, 115-119. С.Ф. Плецький

ПОЛКОВНИК - одна з найвищих посад козацької стар-

шини, воєначальник, керівник полку. З часів Хмельниччи-

ни П. одночасно зосереджував у своїх руках, крім військо-

Полковник лівобережного полку. Малюнок

із книги О. І. Рігельмана. 70-і рр. 18 ст.

вої, ще й адміністративну і судову владу. Спочатку П. оби-

ралися козаками на полкових радах, а з кінц

17 ст. призначалися польським урядом. Пізній

значав гетьман, іноді генеральна старшина, а п

ня санкціонувалось царським урядом. У 18 ст. і

російського уряду в призначення П. посилилось

ковницькі уряди стали призначати російськи;

Першим П. із російських дворян став П. Толстс

1719 очолив Ніжинський полк.

Резиденцією П. було полкове місто, хоча зрідка,

обиралися інші міста на території полку. П. разом з

старшиною здійснював на території полку вищу ]

адміністративну і судову владу. Організовував обо

кової території, відповідав за озброєння і споряджі

готовку і мобілізацію козаків, під час бойових дій і

полк, вирішував господарські питання, надавав м

контролював збирання податків і розпоряджався ш

фінансами, мав вирішальний голос у полковому

слаблення гетьманської влади і відхід від традиц

ності П. призвели до послаблення контролю за їх дії

Безконтрольність у поєднанні з великими повнова;

П. зумовили численні зловживання з боку деяких П

80-х рр. 18 ст. під час ліквідації російським урядом:

політичної автономії Лівобережної України посади ]

вано. Найвідомішими П., які відзначились як воєнач

і державні діячі, були І. Богун, Г. Гуляницький, П. Д

ко, І. Золотаренко, М. Кривоніс, М. Кричевський, Д

грішний, П. Полуботок.

На Запорозькій Січі П. - командир козацької кої

поході чи керівник запорозької паланки.

Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного уст}

бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. ■

216; Апанович О. М. Збройні сили України першої п

XVIII ст. - К., 1969. - С. 65-66; П у т р о А. Левобережная V

составе Российского государства. - К., 1988. - С. 73—74.

С. Ф.П

ПОЛКОВНИК НАКАЗНИЙ - див. Наказний полі

ПОЛКОВО-СОТЕННИЙ УСТРІЙ - система аді

ративно-територіального та військового поділу Геп

шини 2-ї пол. 17 - 18 ст. Формування П.-с. у. поча

1648. На початку Визвольної війни на Лівобережж

значній частині Правобережної України була ліквіг

польська система адміністративного поділу і управ

Основою новостворюваної Б. Хмельницьким систеї

міністративного управління на звільнених українськії

лях стала організаційна структура реєстрового козаі

війська. Основною адміністративною одиницею Гет

щини став полк. Вся територія Гетьманщини була пі

на на полки. їх кількість не була сталою і залежі

внутрішніх та зовнішньополітичних факторів колив

від 16 до ЗО. Територія полків також не була однак

(від 2 тис. км2до 30 тис. км2). У місцевостях, де про

ла значна кількість козаків (у старих козацьких пол

територія полків була в кілька разів меншою від плой

востворюваних полків. Але навіть найбільший по.

розмірами був меншим від польського воєводства, ш

безпечувало ефективніше управління країною. Крім ■

полк продовжував залишатися основною структур

одиницею козацького війська. Полк проводив мобіліз;

козаків, які мешкали на його території, та організовув,

участь у бойових діях.

ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО 401

На території полку вся вища адміністративна, судова та

військова влада належала полковнику та полковій стар-

шині. Ця влада поширювалась на все населення полку,

яке складалося із власне козацтва, записаного до полко-

вих реєстрів чи компутів, та посполитих (цивільного на-

селення, що не належало до козацького стану). Централь-

ною установою полкової адміністрації була полкова кан-

целярія. Через неї полковник і полкова старшина здійс-

нювали управління полком як адміністративно-територіа-

льною одиницею та військовим підрозділом. Правосуддя

на території полку здійснювалося через полковий суд.

Полкова рада була польовим органом козацького само-

врядування. Через участь у полкових радах до управління

полком залучалась переважна більшість козаків, що за-

безпечувало найдемократичніше розв'язання проблем

полкового рівня.

Полк поділявся на 10-20 сотень, які були його адміністра-

тивно-територіальними та військовими одиницями. Вони

мали певну територію з населенням, яке на ній проживало

і яке підлягало адміністративній, судовій та військовій

владі сотенної адміністрації на чолі із сотником. Сотенні

канцелярії, або сотенні правління, були установами, через

які сотенна адміністрація здійснювала адміністративну,

судову і військову владу сотні. Органами козацького само-

врядування в сотнях були сотенні ради. У свою чергу сот-

ня поділялася на курені, що були найнижчими організа-

ційними одиницями, які об'єднували козаків окремих на-

селених пунктів і забезпечували їх мобілізацію.

Однією з характерних рис П.-с. у. була чітка управлінська

вертикаль. Гетьман за допомогою генеральної старшини

здійснював управління на загальнодержавному рівні. Об-

сяг повноважень гетьмана забезпечував його верховенство

в адміністративній, судовій та військовій сферах. Гетьма-

ну підпорядковувались полковники, які управляли на регі-

ональному рівні. Значний обсяг повноважень полкової ад-

міністрації дозволяв їй самостійно, без дрібної опіки з

боку гетьмана та бюрократичної тяганини, управляти пол-

ком. Поєднання на всіх рівнях козацької адміністрації вій-

ськових, судових і адміністративних повноважень набли-

жало владу козацької старшини до авторитарності. Най-

більш характерним такий стан справ був для влади на за-

гальнодержавному рівні. Обсяг повноважень гетьманів і

їхні можливості впливу на суспільство дозволяли їм пра-

вити майже як диктаторам. Крім того, це робило надзви-

чайно дієвим гетьманський контроль за владою на регіо-

нальному рівні, що було особливо важливо, зважаючи на

високий рівень повноважень полковників, який без стри-

муючих факторів міг би відкривати шлях до зловживань.

Така система управління забезпечувала ефективне і при

потребі жорстке керівництво країною, що було особливо

важливо під час війни за незалежність, яку впродовж ба-

гатьох років вела Україна. Елементи демократії були важ-

ливою складовою П.-с. у. Адже вони були найефективні-

шим стримуючим старшинську сваволю чинником. Систе-

ма козацьких рад (загальновійськових, полкових та сотен-

них) забезпечувала вплив суспільства на прийняття най-

важливіших рішень, а виборність козацької старшини

обумовлювала її відповідальність перед суспільством. Це

стосувалося передусім гетьманської влади. Гетьман, який

втрачав авторитет і підтримку суспільства, втрачав і владу.

П.-с. у. вигідно відрізнявся від державного устрою Речі

Посполитої. Слабка державна влада в Польщі не забезпе-

чувала захисту інтересів нижчих прошарків шляхетства.

Ефективність П.-с. у. та привабливість для народних мас

його демократичних елементів зумовили поширення цього

устрою поза межі Гетьманщини. На визволених українсь-

кими військами від шляхетського панування білоруських

землях створювалися козацькі полки. Такий самий устрій

запровадили і українські переселенці на Слобідській Укра-

їні, де існувало 5 полків, але не було гетьманської влади.

Надалі на розвиток П.-с. у. негативно вплинуло послаб-

лення Гетьманщини за часів Руїни. Після виведення укра-

їнських військ із Білорусі ці землі захопили російські вій-

ська, а створені там козацькі полки було ліквідовано. Пе-

редача Росією Польщі Правобережної України (за Андру-

сівським миром 1667) дозволила польській адміністрації в

70-і рр. 17 ст. поступово ліквідувати правобережні ко-

зацькі полки. Вони були знову відновлені в середині

80-х рр. 17 ст., але проіснували недовго і остаточно лікві-

довані в 1712-14 згідно з угодою між Росією та Польщею.

Після поділу України між цими сусідніми державами

П.-с. у. зберігся лише на Лівобережжі та Слобожанщині.

Демократичний державний устрій Гетьманщини і навіть

обкраяна автономія Слобідської України разюче відрізня-

лися від самодержавного ладу Росії. Тому тільки ліквіда-

ція П.-с. у. могла забезпечити Москві панування над укра-

їнськими землями. Перебування Слобожанщини у складі

Росії та відсутність гетьманської влади, яка могла б орга-

нізувати протидію централізаторській політиці царату,

призвели тут до більш ранньої (у 1765) ліквідації П.-с. у.

Особливо негативно позначилося на долі П.-с. у. посилен-

ня залежності Гетьманщини від Росії. У Гетьманщині за-

лишилось лише 10 полків. Під впливом деспотичної Росії

в Гетьманщині йшов процес згортання демократичних ко-

зацьких традицій. Утрата козацькими радами свого зна-

чення, поступовий відхід від виборності старшини при-

звели до втрати контролю суспільства за діяльністю ко-

зацької адміністрації. Крім того, проводячи політику,

спрямовану на поступову ліквідацію української авто-

номії, російський уряд цілеспрямовано послаблював геть-

манську владу. Це порушило баланс між владою на за-

гальнодержавному та регіональному рівнях. Утрата відпо-

відальності перед суспільством і послаблення контроль-

них функцій гетьманської влади зумовили посилення вла-

ди полкових адміністрацій. Поступово влада полковників

стає авторитарною навіть щодо полкової старшини та со-

тенних адміністрацій. Все це спричинилося до численних

зловживань і посилило розкол українського суспільства,

що негативно позначилося на ефективності П.-с. у. Але і в

такому деформованому вигляді П.-с. у. був більш приваб-

ливим для українського суспільства, ніж загальноросій-

ський устрій, тому він проіснував до поч. 80-х рр. 18 ст.,

коли був ліквідований російським урядом.

Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-

бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 196,

423; Реєстр війська Запорозького 1649 року. - К., 1995; Ділова докумен-

тація Гетьманщини XVIII ст. - К., 1995. - С. 5-19; Панашен-

к о В. В. Полкове управління в Україні (середина XVII - XVIII ст.). -

К., 1997. С. Ф. Плецький

ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО (Меньшова) Наталія

Дмитрівна (1884-1973) - український історик, один із

418

РЕБРО - РЕЄСТР 1581

РАСТАВИЦЯ, Роставиця - річка, ліва притока Росі (басейн

Дніпра). Протікала через край з родючими ґрунтами. У сво-

їй течії формувала широкі стави, загачені греблями. У 17 ст.

територія, якою протікала Р., входила до Київського воєвод-

ства. На берегах Р точились часті сутички з татарами. Тут на

татар при їх поверненні з набігів нападали коронні війська і

козаки. Р. дала назву одній з угод, укладених козаками з пред-

ставниками польської влади: 7.10.1619 поблизу містечка

Паволочі на Р. була укладена Раставицька угода між стар-

шиною реєстрових козаків на чолі з гетьманом П. Сагайдач-

ним, з одного боку, і польськими комісарами на чолі з корон-

ним гетьманом С. Жолкевським - з іншого.

Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. IX. - Ч. 1. -

К., 1996. - С. 336-337.

РЕБРО Петро Павлович (нар. 1932) - поет, публіцист,

краєзнавець, громадський діяч. Народився у с. Білоцерків-

ці Куйбишевського р-ну Запорізької обл. Закінчив Запо-

різький педагогічний ін-т (1953). У 1960-67 очолював об-

ласне літературне об'єднан-

ня, аз 1967 по 1998-Запо-

різьку обласну організацію

Спілки письменників Украї-

ни. Видав понад 80 книжок

художніх, публіцистичних,

літературно-критичних і

краєзнавчих творів. Оспівав

героїку Запорожжя у бага-

тьох поезіях, зокрема в тих,

що увійшли до збірки «Ост-

рів Байди» (1999). Автор

серії книг (7 випусків, 1993—

99) під назвою «Козацькі

П. П. Ребро

жарти», в яких уміщено гу-

мористичні й сатиричні

вірші, що відбивають кміт-

ливість, дотепність і незнищенний оптимізм запорозьких

козаків. Написав пісні «Дума про Запорозьку Січ» та «Гей,

шуми, Великий Луже». Ініціатор і організатор обласного

свята гумору «Запорізькі сміховини» (середина 80-х рр.),

яке з 1995 отримало статус Всеукраїнського і назву «Весе-

ла Січ». На відзнаку 500-річчя запорозького козацтва у

1990-92 організував Козацькі літературні читання. Засно-

вник, упорядник і головний редактор літературно-худож-

ніх альманахів «Хортиця», «Великий Луг» та «Веселий ку-

рінь», в яких опубліковано чимало творів, присвячених

українському козацтву. Р. - голова Запорізької обласної

асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ». За видат-

ний внесок у розвиток традицій українського козацького

гумору та духовне відродження України 1997 удостоєний

Міжнародної літературної премії імені П. Сагайдачного.

Літ.: Чабаненко В. Петро Ребро. Літературний портрет. - Запоріж-

жя, 1999. В. А. Чабаненко

РЕЄСТР (від лат. ге£езптіт, польс. ге]ез1г - список, пере-

лік) - 1) Поіменний список, до якого записували козаків,

що засвідчувало їх належність до козацького стану. Ство-

рення перших Р. було пов'язане із залученням козацьких

підрозділів до участі у війнах, які вела польсько-литовська

держава. Найбільш ранній відомий нам Р. був укладений у