4.4.1829 Він був названий Дунайським і був прикомандиро-
ваний до Дунайської флотилії. Козацький полк від О. 3. в.
брав участь в облозі і взятті Силістрії в 1828, потім був від-
ряджений на територію Задунайської Січі для боротьби з
чумою. У 1830 полк повернувся в межі Російської держави
і до листопада 1831 служив при Дунайській флотилії.
Неслужиле задунайське населення О. 3. в. після карантин-
ного терміну було передане у відання головного попечите-
ля колоністів Південного краю генерал-лейтенанта
І. М. Інзова і мешкало спочатку в Добруджі, а згодом було
переведене на тимчасові військові квартири у Таврійську
та Катеринославську губернії. На 1830 О. 3. в. (Дунай-
ський козацький полк і неслужиле задунайське населення)
налічувало 2336 осіб (1649 душ чоловічої і 687 душ жіно-
чої статі). Військова структура Російської імперії не потре-
бувала нового іррегулярного формування, і О. 3. в. протя-
гом п'яти років залишалося без конкретного місця посе-
лення, без чітко визначених військових функцій і статусу.
Після закінчення російсько-турецької війни 1828-29 Вій-
ськове міністерство запропонувало перевести задунайське
козацтво в західну частину Кавказького хребта, але цей
намір не був здійснений. Задунайське козацтво було з
шене на півдні України і поселене на північному )
режжі Азовського моря між р. Кальміусом і Бердянсі
косою на т. зв. Бердянському пустищі, що в Олексащ
ському повіті Катеринославської губернії. У 1832 і
було реорганізоване за зразком інших іррегулярних ь
цьких формувань Російської імперії і з поселенням ні
бережжі Азовського моря отримало нову назву - Азов
(див. Азовське козацьке військо).
Літ.: Бойко А. В., М а л є н к о Л. М. Матеріали до історії Азов
го козачого війська. - Запоріжжя, 1995. Л. М. Мал
ОЛЕКСАНДРІВСЬК - до 1921 р. назва м. Запоріж»
ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ (1629-1676) - російсь
цар (1645-76), син царя Михайла Федоровича Рома»
Проводив агресивну зовнішню політику і реакційну ві
рішню, спрямовану на зміцнення феодально-кріпосш
кої держави та офіційної церкви. За часів правління О.
почалося становлення абсолютної монархії. Окремі в
ливі реформи уряду О. М. були пов'язані з Україною (і
ковна реформа 1654, грошова реформа 1654-62). Б;
зроблені перші кроки щодо створення регулярної арм
почалося формування найманих полків «нового строю;
Центральною подією зовнішньої політики О. М. ст;
спроби приєднання Лівобережної України до Росії. У]
О. М. скористався негативною налаштованістю щ(
Польщі, Криму і Туреччини козацтва, гетьманів (Б. Хме
ницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Сш
йловича), кошових отаманів (І. Сірка) та духовенства. ]
ротьба за Україну з Річчю Посполитою і татаро-турецьі
ми феодалами була ускладнена невдалою російсько-ітя*
ською війною (1656-58). Розв'язуючи завдання зовні
ньої політики, О. М. особисто брав участь у походах і
Смоленськ (1654), Вільно (1655), Ригу (1656), керував і
реговорами зі шведами та поляками. Використовуючи:
Російський цар
Олексій Михайлович
ОЛЕШКИ
фактор татаро-турецької загрози та підтримку частини ко-
зацтва, уряд О. М. намагався втримати Україну у складі
Росії на правах автономії.
Літ.: Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее
главнейших деятелєй. -Кн. II. - Вьш. 4-5. - М., 1991. -С. 97-156; С о-
л о в ь є в С. М. История России с древнейших времен // Сочинения. -
Кн. 6. -Т. 11-12. - М., 1991. - С. 589-600. Ю. П. Князьков
ОЛЕШКИ - урочище, місцевість і поселення в пониззі лі-
вого берега Дніпра. Назву виводять від слова «ольха», яким
у давні часи позначали болотяну місцевість, укриту дрібно-
ліссям. О. виникли на місці чи поблизу грецької колонії
Олександри. Поселення було відоме з 2-ї пол. 11 ст. як фор-
пост русичів ще з часів Київської Русі під назвою «Олеш-
шя». Після знищення московськими військами старої Чор-
томлицької Січі в 1709 і невдалої спроби заснувати Січ на
Кам'янці запорожці осіли кошем в урочищі О., прийнявши
підданство Османської імперії. Зараз ця місцевість знахо-
диться в межах м. Цюрупинська Херсонської обл.
О. Л. Олійник
ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ - військовий і адміністративний
центр запорозького козацтва. Була заснована запорожцями
у 1710 після зруйнування московськими військами Чорто-
млщької Січі. О. С. розташовувалась навпроти впадіння
р. Лазнюка у р. Кінську і мала лише дві десятини землі. Це
був правильний чотирикутник з ровами й валами до двох
аршинів, з редутами по кутках і з ворітьми з північного
боку. Ця Січ була під юрисдикцією Порти і знаходилася в
межах Кримського ханства. Хан заборонив запорожцям
\ будувати на Січі фортифікаційні споруди і мати артилерію.
До того ж він не тільки заборонив мати січову церкву, а й
активно став схиляти запорожців до прийняття ісламу.
О. С. проіснувала до 1734, коли на Січі перемогла промос-
ковська опозиція і запорожці повернулись у підданство
Росії. її рештки частково збереглися на окраїні сучасного
Цюрупинська; їх досліджував Д. Я. Телегін.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
Львів, 1990. - С. 96-101. О. Л. Олійник
ОЛЯНЧИН ДометГерасимович (1891-1970)-український
історик, доктор філософії, професор Українського вільного
ун-ту в Мюнхені, дійсний член НТШ і УВАН. Народився у
с. Війтівці, тепер Липовецького р-ну Вінницької обл., в се-
лянській родині. У 1914 мобілізований російською владою
на фронт Першої світової війни, де потрапив у полон. Пере-
бував у таборах Фрайштадта і Зальцведеля, де брав участь у
культурницькій праці Союзу визволення України, потім - у
Н синьожупанній дивізії у Білій на Підляшші. Після війни - на
В: еміграції в Німеччині. Закінчив Берлінський ун-т, де здобув
Н науковий ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1925—
К. 39 - співробітник Українського наукового інституту в Берліні
^К під керівництвом Дмитра Дорошенка. В державних архівах
^к Берліна, Вроцлава і Кенігсберга розшукував і вивчав доку-
Н; менти, передусім з історії українсько-німецьких політичних,
^К економічних та культурних контактів доби Гетьманщини. У
^в 1960-і рр. працював у Штутгарті.
Н| Автор архівних публікацій та маловідомих праць з історії
^В європейських зв'язків України 2-ї пол. 17 - 18 ст. Серед
^В них виділяються розвідки, присвячені зовнішньополітич-
ні ним і дипломатичним відносинам козацької держави, зок-
- опара 357
рема «Два листи гетьманів Богдана Хмельницького і Івана
Виговського до курфюрста Бранденбурзького Фрідріха
Вільгельма» (1924—25); «Із матеріалів до українсько-ні-
мецьких політичних зносин другої половини XVIII ст.»
(1927); «Українсько-бранденбурзькі політичні зносини в
XVII ст.» (1931); «Опис подорожі шведського посла на
Україну 1656-1657 рр.» (1937).
Економічна історія Гетьманщини ґрунтовно представлена
через дослідження історії зовнішньої торгівлі: «До історії
торговлі Руси-України з Балтикою, зокрема ж Стародуба з
Кенігсбергом наприкінці XVII ст. й поч. XVIII ст.» (1932);
«До історії торгівлі України із Кримом (1754-1758) (на
основі меморіалу французького консула Шарля Пессоне-
ля)» (1933); «Торговельні зносини України з Бреславом у
XVIII в.» (1935); «Торговельні зносини України з Ляйпці-
гом у ХУШ-м ст.» (1936). Спеціально зупинившись на
розгляді торговельних контактів з Кримом, автор слушно
акцентував увагу на домінуванні традиційного західного
напрямку, підкресливши інтегрованість усіх українських
земель у загальноєвропейський господарський організм.
Серед центрально-європейських міст - контрагентів укра-
їнських, особливо у 18 ст., О. виділив Кенігсберг, Вроцлав
і Лейпциг, здійснивши доскіпливу реконструкцію списку
українських купців, які вели там торговельні операції.
Зі студій в галузі історії культури відома його монографія
«Нппогіі Зкоуогосіа, 1722-1794» (1928).
В УВУ (Мюнхен) зберігається неописаний особистий ар-
хів О.
Літ.: Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України (36.
статей). - Мюнхен, 1959. - С. 116. В. В. Пришляк
ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО Іван Володимирович
(1881-1962) - військовий діяч, генерал-хорунжий армії
Української Народної Республіки. Народився в Баку. На-
щадок задунайських козаків. Закінчив Омський кадетсь-
кий корпус і Єлисаветградське кінне училище. У роки
Першої світової війни - командир гусарського корпусу, ге-
нерал-майор російської армії.
Після Лютневої революції 1917 і утворення Центральної
Ради включився в організацію українського війська. Укра-
їнізував Лубенський гусарський полк, перейменований на
2-й український полк ім. гетьмана Сагайдачного. За геть-
манату - отаман Харківського (Слобідського) козацького
коша, командир сердюцького Лубенського кінного полку.
Наприкінці 1918 - на поч. 1919 разом з братом Михайлом
Омеляновичем-Павленком був відряджений на службу в
Українську галицьку армію. У лютому 1919 повернувся на
Наддніпрянщину на службу в армію Української Народної
Республіки. Восени 1919 організував Окрему кінну диві-
зію - найбільше на той час оперативне з'єднання армії
УНР. Особливо відзначився у липні 1920 у боях з Черво-
ною армією. Після поразки УНР - в еміграції в Польщі,
Чехо-Словаччині, Німеччині, США. Брав участь у діяль-
ності емігрантської організації - Українського національ-
ного козачого товариства. Помер у Чикаго.
Літ.: Колянчук О., Литвин М, Науменко К. Генералітет
українських визвольних змагань. - Львів, 1995. - С. 83-84.
Ф. Г. Турченко
ОПАРА Степан - претендент на гетьманську булаву Пра-
вобережної України (1665), політичний авантюрист. Був