1653 -УЖванецькій битві поляків було блоковано в їхніх

укріпленнях, і тільки зрадницька політика кримського

хана врятувала їх від цілковитої поразки.

Однією зі складових успіхів українських військ була тісна

взаємодія між всіма родами військ. На марші козацькі вій-

ська рухались із максимально можливою швидкістю. Для

завчасного виявлення ворога вперед йшов кінний розвіду-

вальний загін, який висилав роз'їзди. По боках табору та-

кож висилались дозори, що контролювали місцевість, по

якій просувались війська. Коли виникала потреба затри-

мати ворога, то висувався сильний передовий загін, який

зв'язував ворога боєм до підходу головних сил. При ото-

ченні ворога навколо його позицій козаки копали шанці,

будували редути і насипали вали. Під Збаражем було наси-

пано «високі на два коні» вали, з яких проглядався увесь

польський табір. Піхота під захистом шанців наближалась

до ворога і сковувала його. Артилерія обстрілювала воро-

жий табір і підтримувала атаки піхоти й кінноти. Коли во-

рог виходив із табору і шикувався до бою, в центрі козаць-

кого бойового порядку розміщувалася кіннота, на флангах

у батовому строю ставала піхота, а в проміжках між пі-

хотними підрозділами займала позиції легка артилерія.

Така побудова бойового порядку була основою для прове-

дення комбінованих атак. При цьому кіннота наступала по

фронту ворога, підтримувана вогнем артилерії та піхоти,

які обстрілювали противника з флангів. Вміло використо-

вував Хмельницький і резерви, які вводив у бій лише в

найвирішальніші моменти, що викликало у ворога розгуб-

леність і паніку. Застосовувались і охоплювання ворога,

засідки, блокування комунікацій.

Водночас Б. Хмельницький доклав великих зусиль для

вдосконалення козацького війська. При реорганізації арти-

лерії гетьман надав їй статусу окремого роду військ. Гар-

мати було зведено в окремий підрозділ, їм виділено кінне

прикриття. 15 невеликих гарматок поставили на двоко-

лісні лафети і перевели на однокінну тягу, що збільшило їх

маневреність. На той час це було новинкою в артилерійсь-

кій справі. З часом зростала і кількість гармат полкової

артилерії, і парк важкої польової артилерії, і в цьому ком-

поненті українське військо не тільки не поступалося поль-

ському, а й переважало його. Ще більше уваги приділяв

Б. Хмельницький створенню української кавалерії. Геть-

ман готував кадри для кінноти, надаючи земельні наділи

під умовою «кінної у війську служби». Хмельницький за-

лучав на свій бік українську шляхту, бо ж, як відомо, в Речі

Посполитій шляхта була основою кавалерійських підроз-

ділів. Гетьман заборонив вивіз коней з України. І вже в

1649 Під Лоєвом м. Кричевський атакував литовське вій-

сько на чолі 10 тисяч вершників. А в 1651 під Берестеч-

ком, коли татари відмовились іти у наступ, певний час

українська кіннота з успіхом вела бій з польською кавале-

рією. В 1655 під Животовим півтори тисячі «найкращого

комонника» були відправлені в «під'їзд». Започаткував ге-

тьман і створення регулярних підрозділів українського

війська, які відзначалися постійною боєготовністю. В цьо-

му найманому війську служили і українці, і татари, і сер-

би, і молдавани, і німці. Всі ці заходи перетворили україн-

ське військо в одне з найсильніших в Європі.

Згодом умови розвитку українського військового мистецт-

ва погіршились. Громадянська війна в Україні та агресія

Росії, Польщі й Туреччини призвели до втрати нею держа-

вної незалежності та до розподілу її земель між сусідніми

державами. На Правобережній Україні козацтво було зни-

щене. Лівобережжя потрапило під контроль Росії, яка про-

ВІЙСЬКОВИЙ ДОВБИШ - ВІЙСЬКОВИЙ ТАБУННИК 75

водила цілеспрямовану політику з ліквідації української

державності та козацького війська. Створення в 1706

Української дивізії, в яку входили козацькі полки Гетьман-

щини і Слобожанщини, підпорядкувало українське війсь-

ко російським генералам. Російське ж командування праг-

нуло використати козацтво як збройну силу, але намагало-

ся перетворити його на другорядний складник російської

армії. Великої шкоди завдало безоглядне використання ко-

зацьких військ у численних війнах, в яких гинуло багато

козаків, а їхні господарства без господарів занепадали. Ще

більше шкоди завдавало використання козаків на земля-

них роботах, де висока смертність від тяжкої праці й хво-

роб підривала бойовий дух козацтва. Поділ козацтва на

виборних козаків і підпомічників справи не покращив. Усе

більше козаків з'являлись на службу пішими, без зброї,

боєприпасів, провіанту. Бойовий дух українського козацт-

ва занепадав. Поширеним у 18 ст. стало дезертирство,

ухиляння старшини від служби. В 1736 у Полтавському

полку з 50 значкових товаришів у похід вирушило тільки