16 Ст. Силу та безперервне поповнення лав к. Забезпечува-

ло передовсім селянство. Після Люблінської унії різко по-

силився кріпосницький гніт, і селянство, рятуючись від

панської сваволі, масово втікало з Волині, Західного По-

ділля і півночі Київщини на південні й південно-східні

землі. Селянські втечі набули характеру переселень. Поко-

зачені селяни, не визнаючи юрисдикції старост, відмовля-

лися коритися королівським старостам і панам. Вливаю-

чись до лав К., селяни й міщани перетворили його на

значну суспільно-політичну силу. Першими визначними

подіями, в яких українське К. показало свою силу, були ко-

зацькі війни кінця 16 ст.

Успіхи К. в обороні краю звернули на себе увагу уряду,

який намагається поставити його собі на службу. Так фор-

мується реєстрове козацтво. Для козаків було встановлено

власний «присуд», тобто козаків було вилучено з-під юрис-

дикції місцевої адміністрації та підпорядковано «старшому

і судді над усіма низовими козаками». Цей судовий імунітет

поширювався не тільки на реєстрових козаків, а й на тих,

що виходили з Низу на «волость». Так абстрактна ідея ко-

зацьких «вольностей» наповнилася конкретним змістом і

здобула офіційну санкцію, а К. в адміністративно-правово-

му відношенні було відокремлене від решти населення Речі

Посполитоїй почало оформлятися в окрему станову групу,

яка інтенсивно зростала внаслідок покозачення селянства й

міщан. Ще одним важливим критерієм, за яким козаки від-

різнялися від інших станів українського суспільства, була

військова служба, оплачувана з державної казни. В умовах

періодичного залучення великих мас покозаченого люду до

участі у війнах, що їх вела Річ Посполита, встановити межу

між реєстровим і нереєстровим К. було надзвичайно важко,

і привілеї стихійно поширювалися практично на все К. Ре-

єстрове К. не стало слухняним знаряддям політики поль-

ського уряду, і під час повстань основна маса реєстровців

переходила на бік повсталих.

Яскравою сторінкою в історії українського К. була бороть-

ба проти турецько-татарської агресії. У 70-х рр. 16 ст. К.

боролося з турецькими силами у Молдові. У 1574 запо-

рожці на чолі з Іваном Свирговським вели бої з турецьки-

ми військами в союзі з молдовськими повстанцями. У

1577 ватажок запорожців І. Підкова захопив Ясси і на ко-

роткий час став молдовським господарем. З 2-ї пол.

70-х рр. 16 ст. активізуються морські походи козаків проти

КОЗАЦТВО

70-і рр. 18 ст.

Кримського ханства й Туреччини. Чергове піднесення во-

єнної активності К. було пов'язане з ім'ям гетьмана

С. Кішки (1599-1602).

До захоплення Наддніпрянської України Польщею (1569)

переважало в основному доброзичливе ставлення знаті до

козаків як до спільників у боротьбі проти татар і турків.

Козаків і шляхту на цьому етапі об'єднував військовий ха-

рактер їхньої діяльності, а князі й пани з їхніми організа-

ційними можливостями становили ніби офіцерський (ко-

мандирський) корпус козацьких загонів. Доброзичливі

стосунки між К. і верхівкою панівного класу закінчуються

наприкінці 16 ст. Відстоювання козацьких прав перерос-

тає у збройні конфлікти К. з владою.

Поступово К. починає проводити власну, незалежну від

польського уряду, зовнішню політику (втручання у мол-

довські справи, зносини з цісарем Рудольфом II). Мол-

довські походи 1594-95 сприяли різкому зростанню і по-

силенню К. На поч. 17 ст. Польща вступила в період

безупинних воєн і раз у раз мусила звертатись по допомо-

гу до козаків. Потреба Речі Посполитої у військовій силі

змусила польський уряд на поч. 17 ст. послабити репре-

сивний тиск на К. й повернути йому скасовані раніше (піс-

ля поразки повстання С. Наливайка) права та привілеї.

В умовах посилення національно-релігійного гніту в Укра-

їні К. виступало гарантом збереження давніх традицій,

передусім православної віри. Воно боролося проти засил-

ля уніатства, добивалося офіційного визнання православ-

ної церкви урядом Речі Посполитої. Піднесенню авторите

ту К. надзвичайно допомогла діяльність гетьман

П. Сагайдачного (1616-22). Він був найвидатнішим козг

цьким ватажком до Б. Хмельницького й одним з найталг

новитіших українських дипломатів, полководців і держаЕ

них діячів. Як і його попередник С. Кішка, він вміло викс

ристовував потребу поляків у козацькому війську для зг

кріплення лицарського статусу Війська Запорозького, як

за його гетьманування, всупереч обмежувальним реєсі

рам, мало кільканадцять тисяч, а при потребі досягало сс

рока (див. Вільшанська угода 1617, Раставицька угод