10 Тис. На своєму озброєнні 3. К. Мало вогнепальну і хо-

лодну зброю. З вогнепальної зброї запорожці застосовува-

ли не тільки аркебузи, гвинтівки, мушкети, пістолі, а й

артилерію. З холодної зброї запорожці користувалися

шаблями, списами, келепами, піками, рогатинами, кин-

джалами, ятаганами. Козаки виробили тактику ведення

бою табором у степу. В такому випадку вони могли відби-

ти напади вдесятеро сильнішого ворога. Часто запорожці

застосовували такі прийоми, як засідки, удари в обхід, різ-

номанітні воєнні хитрощі. Ефективними у 3. к. були при-

кордонна служба та. розвідка. Завдяки цьому запорожці

неодноразово громили ворожі загони і попереджали насе-

лення України про небезпеку. Досконалою в запорожців

була і тактика проведення морських походів.

Ставши потужною силою, козацтво звернуло на себе увагу

литовського і польського урядів, а також урядів інших євро-

пейських держав, заклопотаних проблемою турецько-та-

тарської агресії. Спираючись на свою січову організацію й

на здобуті власними силами засоби, низове козацтво не

тільки дозволяло собі самовільні походи на татар і турків, а

й почало провадити свою власну міжнародну політику. 3. к.

активно проводило морські операції. Флотилії козацьких

чайок знищували на морі кораблі Османської імперії і ви-

саджували десанти на її узбережжя. Козацький флот

будувався у певних місцях: у плавнях в районі Січі, так зва-

ній військовій скарбниці; на р. Самарі, де було багато лісу.

Запорожжя було центром всього українського козацтва.

Тут знаходилася лицарська школа козацької молоді. Ви-

шкіл проходили молодики, джури, хлопці, слуги-това-

риші. 3. к. виступало в ролі арбітра у стосунках між «горо-

довим» і реєстровим козацтвом. Із Запорожжя приходили

на «волость» загони для розправи над душителями наро-

ду. З кінця 16 ст. Запорозька Січ перетворюється на полі-

тичний центр українського народу. Січ дала видатних пол-

ководців, керівників народних рухів, політичних діячів:

Тараса Федоровича, Павла Бута, Івана Судиму, Дмитра

Гуню, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана

Сірка, Семена Палія, Костя Гордієнка. На Запорожжі по-

чалися події Визвольної війни українського народу середи-

ни 17 ст. Запорожжя продовжувало впливати на хід подій

в Україні і в наступні десятиліття, особливо після смерті

Б. Хмельницького. Розбрат у козацтві в період Руїни, по-

слаблення Гетьманщини дали 3. к. відносну свободу від

волі гетьманів. Запорожжя стало гніздом опозиції проти

гетьманів і старшинської верхівки Гетьманщини. Запо-

рожці висувають своїх кандидатів у гетьмани - І. Брюхо-

вецького, П. Суховія, Петрика (Іваненка). З кінця 17 ст.,

коли окреслюється прагнення Московської держави вста-

новити свій контроль над Запорожжям, 3. к. вступає у за-

пеклу боротьбу із царськими властями за свій суверені-

тет - аж до переходу на бік бунтівного гетьмана І. Мазепи

і шведського короля Карла XII; цей раунд боротьби за не-

залежність закінчився зруйнуванням Січі 1709 та наступ-

ЗАПОРОЗЬКІ ВОЛЬНОСТІ - ЗБАРАЖ ]&

им переходом запорожців у тодішні межі Кримського

шства, під протекторат Криму і Туреччини.

ротягом останнього періоду свого існування - за Нової

ічі (1734-75) - 3. к. знаходилося під протекторатом Росії.

ісля скасування гетьманства у 1764 в межах Російської

гржави певний час залишався лише один осередок козач-

ини - Запорожжя.

50—60-і рр. 18 ст. царський уряд і його місцева адмі-

істрація розгорнули наступ на права і повноваження сі-

ового товариства: вводилися обмеження на торгівлю,

супереч волі Коша здійснювалася урядова колонізація

іпорозьких земель, створювалися військово-колоніза-

ійні округи Нова Сербія і Слов 'яносербія, будувалися

'країнська і Дніпровська укріплені лінії.

[ісля зруйнування Січі традиції 3. к. продовжувалися на

адунайській Січі, у Дунайському козацькому війську,

'сть-Дунайському Буджацькому козацькому війську,

Чорноморському козацькому війську, Кубанському ко-

щтві, Бузькому козацькому війську, Катеринославсько-

у козацькому війську, Азовському козацькому війську.

іт.: С к а л ь к о в с ь к и й А. О. Історія Нової Січі, або останнього

оша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994; Грушевський М.

торія України-Руси. - Т. УІІ-Х. - К., 1995-1998; Яворниць-

и й Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. І—III- - Львів, 1990-1991;

олобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994; А п а н о -

и ч О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991. С. Р Лях

АПОРОЗЬКІ ВОЛЬНОСТІ - див. Вольності Війська

апорозького Низового.

АРУДНИИ Самійло - див. Богданович-Зарудний С.

АСІДКА - тактичний прийом, що полягав у прихованому

озміщенні військ на місцевості, вичікуванні ними появи

ротивника з наступним несподіваним ударом по ньому.

авдяки раптовості нападу противник не встигав підготува-

ись до бою, в його лавах виникала паніка, що дозволяло

егко його знищувати, захоплювати полонених, трофеї.

\ бойовій практиці українських козаків дії із засідок за-

імали одне із чільних місць. У боротьбі з мобільною та-

арською кіннотою лише діями із 3. можна було завдати їй

іайбільшої шкоди (у відкритому бою татари могли розпо-

юшитись і зібратися у заздалегідь умовленому місці).

Срім того, лише діями із 3. невеликі козацькі підрозділи

югли зірвати переправу через річку багатотисячної татар-

ької орди. Не менш успішно використовували козаки 3. і

іроти поляків. Класичним прикладом таких дій козаків

іула 3. у Гороховій Діброві під час Корсунської битви

'648. Практикували козаки і заманювання противника у 3.

"Іід час Конотопської битви 1659 у 3. були залишені час-

ина козаків і татар, а І. Виговський з невеликим військом

ітакував російські війська й, імітуючи втечу, заманив пе-

)еслідувачів під удар із 3.