ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ - ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА 73

ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ - див. Кошова канцелярія.

ВІЙСЬКОВА РАДА - див. Козацька рада.

ВІЙСЬКОВА СКАРБНИЦЯ, Скарбниця Військова -

назва острова, який часто згадується в описах Дніпра

17 ст. В кінці 18 ст. була відомою річка Скарбна - притока

правого рукава Дніпра - Підпільної, нижче Чортомлицької

Січі, назву якої пояснювали скарбами, захованими козака-

ми в цих місцях (див.: Скарб Військовий).

Літ.: Андрущенко В., Федосов В. Фінансово-скарбові інститу-

ти козацької України // Київ. - 1993. - № 7. - С. 128-136.

ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА - 1) Вище керівництво на

Запорозькій Січі {кошовий отаман, кошовий суддя, кошо-

вий писар, кошовий осавул).

2) Генеральна старшина в Гетьманщині (гетьман, гене-

ральний обозний, генеральний писар, генеральний суддя,

генеральний підскарбій, генеральний осавул, генеральний

хорунжий, генеральний бунчужний).

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КО-

ЗАЦТВА - система методів і способів організації та ве-

дення бойових дій українським козацьким військом.

Формування українського козацтва і становлення його вій-

ськового мистецтва відбувалося за умов постійної боротьби

з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської так-

тики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність

їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'яв-

итись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала

від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б

нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, ко-

закам протистояла польська держава, яка несла в Україну

поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з

польськими військами козакам треба було витримувати

атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим

володінням холодною зброєю, протистояти артилерійсько-

му вогню й атакам піхоти. Брак власної державності озна-

чав передовсім відсутність державної підтримки у ство-

ренні українських збройних сил. За цих умов козацтво по-

стало як результат самоорганізаційних зусиль українського

народу. Це визначило народний характер козацького війсь-

ка, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на

початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостя-

ми окремо взятого селянського господарства.

Відсутність державних організаційних заходів не дозволя-

ла створити не тільки кінноту, а і будь-яке військо, форму-

вання якого вимагало б об'єднаних зусиль. Тому в козаць-

кому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе

зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем.

Формування в Україні легкої кінноти, традиційної для ко-

чівницьких народів, також було неможливе. Адже історич-

но склалося, що українці завжди були хліборобським на-

родом. Тому на середину 17 ст. козацька піхота була основ-

ним родом військ. Прибулі на поле бою кінні козаки спі-

шувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скоро-

стрільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла пі-

хоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою.

Тому табір з возів став основним бойовим порядком коза-

цької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі

ями та інші пастки.

Важливим фактором неприступності козацького табору був

масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї.

Висока виучка й використання найпередовіших досягнень

у зброярській справі (кремневих ударних замків та ладів-

ниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті до-

сягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання

мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безпе-

рервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами

по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з ґнотовими

замками змушувала шикувати підрозділ, озброєний такою

зброєю, у 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими

ударними замками піхотинців шикували у 5 шеренг. Швид-

кість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї,

дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у 3 шерен-

ги. Це давало змогу залучити максимальну кількість

стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від ар-

тилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще

більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша ше-

ренга, в якій збиралися найвправніші стрільці. Дві інші

лише заряджали для них зброю. Найвразливіші місця та-

бору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним

вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір не-

приступною твердинею, яку противник не міг здобути, на-

віть маючи багатократну кількісну перевагу. За необхід-

ності такий табір використовувався і в наступі. В 1628

М. Дорошенко з чотирма тисячами козаків за допомогою

табору пройшов увесь Крим; 6 днів рухався козацький та-

бір до Бахчисарая, відбиваючи запеклі атаки татар. А в

битві під Кумейками 1637 козаки Павлюка наступали та-

бором на польські каральні війська. М. Кривоніс у липні

1648 Під захистом табору здійснив наступ і розгромив по-

ляків під Старокостянтиновом.

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську,

була здебільшого малокаліберною. Це пов'язано з тим, що

козацьке військо відзначалося великою мобільністю. У

використанні гармат козаки теж виявляли високу майстер-

ність. Так, у Жовтоводській битві 1648 ефективність вог-

ню козацької артилерії виявилася такою, що татари, які

були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що зали-

шиться мало полонених, просили припинити вогонь.

Козацька кіннота не відзначалась такими самими відмін-

ними якостями, як піхота. У переслідуванні противника, в

боротьбі з татарами дії козацької кінноти були ефективни-

ми, але витримати протиборство з важкою польською ка-

валерією козацькій кінноті було важко. Хоча під час герців

окремі козаки могли перемогти кількох польських кавале-

ристів за один день.

Досить ефективною була в козацькому війську прикордон-

на служба. На поч. 17 ст. степове прикордоння було вкри-

те мережею спостережних пунктів, із яких козаки спосте-

рігали за появою татарських загонів. При виявленні татар

спостерігачі оповіщали населення про небезпеку, а ко-

зацькі війська вирушали назустріч противнику.

З метою стримування агресії Туреччини й Кримського

ханства та перенесення боротьби на їхню територію коза-

ки успішно здійснювали морські походи на прибережні

міста цих держав.

У 1-й пол. 17 ст. В. м. у. к. було на досить високому рівні.

Козацька піхота використовувала тришеренговий бойовий

порядок, який був найпридатнішим для використання у

межах лінійної тактики, що починала панувати в Європі.

74 Військове мистецтво українського козацтва

Козацька артилерія, в якій не було важких облогових гар-

мат, а гармат середнього калібру було менше норми, все ж

таки забезпечувала ведення козаками бойових дій, а її ка-

дровий потенціал став основою для її розвитку в майбут-

ньому. Відрізаність України від моря й труднощі у ство-

ренні власного морського флоту не завадили козацтву

здійснювати походи проти наймогутнішої держави При-

чорномор'я і стримувати турецьку експансію. Проте від-

сутність сильної кавалерії обмежувала можливості козаць-

кого війська. Саме тому табір став основним бойовим по-

рядком козацького війська. Він був базою, з якої козаки ро-

били вилазки і переходили у контрнаступ. Козацька атака

проводилась лавою - шеренгою із загнутими краями для

охоплювання противника. Коли козацьке військо під час

бою змішувалось із противником, то такий бойовий поря-

док називався галасом, а якщо бій вівся окремими не зв'я-

заними між собою загонами, -розгардіяшем. Коли ж ко-

заків оточував ворог, то вони шикували свої підрозділи

трикутником і билися на смерть (як 300 козаків під Берес-

течком, що прикривали відступ своїх побратимів).

Перевага польського війська в кавалерії, дії якої поєднува-

лися з діями піхоти й артилерії, змушували козаків вико-

ристовувати оборонну тактику, що вело до поразки. Але

подальше вдосконалення козацького військового мистецт-

ва в межах чужої держави було неможливе.

Наступний етап розвитку В. м. у. к. пов'язаний з ім'ям

Б. Хмельницького. Ще до 1648 він був відомий як знавець

військової справи, добре обізнаний з тактикою турків, та-

тар, із найновішими досягненнями європейського військо-

вого мистецтва. Вже в перших битвах Визвольної війни

Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу й

удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла

організація бою і взаємодія всіх родів військ, у тому числі

й легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки

польських військ і відродження Української держави, що

позитивно вплинуло на розвиток В. м. у. к. Згодом насту-

пальна стратегія козацтва була ще більше вдосконалена

Хмельницьким. Головним завданням гетьман вважав роз-

гром основних сил ворога і тому не марнував сил на взят-

тя фортець. Він блокував їх невеликими відділами козаць-

кого війська і залишав у тилу, а сам з основними силами

рухався назустріч головним силам противника. Саме так

він діяв у 1648, коли залишив нездобутий Кодак і ряд зам-

ків на кордоні з Литвою. А розгром основних сил против-

ника визначав результат кампанії. Свою концепцію насту-

пальної стратегії Хмельницький виклав у листі до коман-

дувача українського війська в Білорусі І. Золотаренка:

«Не баритися під курниками, як минулого року, а треба

йти туди, де голова, або'де стояли окремі ворожі полки... А

біля Бихова залиши, ваша милость, перевіривши піхоту і

накажи біля воріт окопатися, а сам там людей не губи, а не

барючись ... промишляй ... над головою, а з хвостом вже

піде легше». Виходячи з наступальної стратегії, Хмельни-

цький привчав козаків до наступальної тактики: «Коли

прийде до битви, не покладайтеся на ваші лопати і ями...

щоб слави і душ не погубити». Рішучі дії Б. Хмельницько-

го змушували польські війська до ведення оборонних боїв.

В 1649 під час Зборівської битви та Збаразької облоги, а в