Культурологічні знання, як наукова система сучасних уявлень про культуру

В ХХст. ,.. особливо в його другій половині, культурологія поступово набуває статусу самостійної науки. Зазначимо, що культурологія виникла на базі філософії, в кожній течії якої (ХІХ-ХХст.) відбувається рух до певної обособленості. На початку відбувається перехід від філософії просвітництва і німецької класичної філософії (кінець XVIII-перша пол. ХІХст.) до посткласичних концепцій філософії культури. На цьому етапі означений процес відбувається в межах "філософії життя" (Ф. Ніцше, Г. Зіммель, О. Шпенглер) та послідовників Е. Канта (неокантіанство, В-Віндельбанд, М. Вебер, Е. Кассірер, Г. Рікерт). Змістовне розкриття проблем культурології продовжується, їх глибоке осмислення знаходимо в феноменології Е. Гуссерля, М. Хайдегера, в психоаналізі З. Фрейда і К. -Г. Юнга. Далі ідею філософської культурології розвивають в своїх структуралістичних теоріях М. Фуко, Ж. Лакана, Р. Барт. Отже, культурологічні знання про предмет культури в цей період дістають статус певної відносно завершеної системи.

Хронологічно цей процес можна уявити як низку наступних етапів:

> в першому столітті до Р. Х. зявляється термін пов'язаний з обробітком землі (не зовсім вірно, бо в листах Ціцерона знаходимо і інший зміст терміну);

> відбувається усвідомлений поділ на природне і культурне, що створене штучно (XVIIIcmJ;

> події культури на матеріальну і духовну, найбільш значимим виступає матеріальне виробництво (ХІХст.);

> Е. Б. Тейлор подає перше наукове визначення культури;

> вивчається співвідношення культури і цивілізації, культура співставляється із живим організмом і розглядається як складна, багатофункціональна система;

> визначаються функціональне і ціннісне поля культури, культурний релятивізм;

> в знаннях про світ відбулася акцентація на особливу значімість знань про другу природу.

34

1.4. Культурологія і природа. Місце предмету в системі гуманітарних та природничих наук

В 1972 році (17 квітня) Генеральна Асамблея ООН заснувала Всесвітній День Довкілля. Це було зроблено до відкриття Стокгольмської конференції "Людське середовище". На прийняття цього рішення людство спонукали такі проблеми, як руйнування навколишнього середовища, спустошення земель, зміна клімату. У вік машинного виробництва створена людиною друга природа увійшла в протиріччя з довкіллям. Людство це спостерігало і раніше, але як влучно в свій час висловився Альберт Ейнштейн, що при кризі уява діє краще ніж знання.

Як відомо, первісна людина одночасно виникла в декількох місцях планети Земля, а отже і в різних природних умовах. Постійна міграція в пошуках їжі дозволяла виробляти ефективні системи пристосування. Природа поставляла первісній людині матеріали, з яких вона в кінцевому рахунку навчилася робити артефакти (штучні предмети праці). Таким чином, природа для первісної людини була не тільки середовищем існування а і своєрідним фоном, на якому проявлялися особливості тогочасного рівня культури. Розуміння культури на основі співставлення її з природою вперше зустрічається в працях А. Гелена, К. Лоренца, які вважали, що культура — це перетворена людиною природа, це наслідок оволодіння нею. Якщо Б. К. Маліновський (кінець ХІХ — перша половина ХХст.) розглядав специфіку культури по аналогії із живими організмами, то Ж. Ж. Руссо був першим, хто звернув увагу на відмінність культури від живого організму, що культура не тільки створює, а і нищить, а при певних умовах призводить до деградації людини. Вперше великий просвітитель осягнув силу науки і зробив висновок, що її розвиток автоматично не сприяє поліпшенню людської природи. Пізніше ідеї Ж. Ж. Руссо про співвідношення культури і природи були продовжені в працях Н. А. Бердяєва, Н. Я. Данилевського, П. А. Сорокіна, П. Н. Мілюкова. їх праці сприяли тому, що на зміну еволюціоністському підходу (культура є закономірний наслідок розвитку природи), приходить коеволюційний підхід (усвідомлення особливої значимості природних основ в існуванні самої культури).

Однак, розвиток наукової думки ще не означав зміну людського ставлення до природи. На початок XXI століття наслідки діяльності

35

людини в оточуючому середовищі стали загрозливими для всього людства. Якщо все, що людство видобуває із землі в рік завантажити в потяг то останній оперезав би землю 17 разів. Із цієї сировини людство використовує лише один відсоток, а 99 відсотків забруднює довкілля. Сто років тому людство використовувало 20 елементів із таблиці Менделєєва, сьогодні — 96 із 105. В світі за 24 години спалюється палива органічного походження, яке в природних умовах синтезується за 1000 років. За найоптимістичними прогнозами запасів нафти вистачить на 140 років. Важко уявити, що станеться з людством, коли зупиниться транспорт. З одного боку — науково-технічний прогрес поліпшує умови життя, аз іншого — виснажує природне середовище. Не випадково, один із класиків матеріалізму зазначав, що культура, якщо вона розвивається стихійно, залишає після себе пустиню. Тільки глибокий і всесторонній культурологічний аналіз дозволяє описати культуру як складну систему, виявити взаємозв'язки між її елементами, виділити ті детермінанти, свідома зміна яких оптимізує процес втручання людини у природу.

Культурологія як наука дає знання приведені в систему на рівні їх теоретичного осмислення. Вона має чітко окреслений предмет дослідження, сукупність методів, свій понятійний апарат. Специфіка даної науки полягає в тому, що вона досліджує особливий об'єкт, який включає матеріальне і духовне. Отже вона об'єднує як гуманітарні, так і природничі науки. Доцільно зауважити, що з матеріальним освоєнням світу, її значимість більше зростає саме в системі природничих наук, розвиток яких корельований культурним рівнем індивідів. Коли мова йде про використання досягнень науково-технічної революції, то теоретичне знання їх наслідків стає на одну сходинку з глобальними проблемами сучасності. Хрестоматійний приклад з атомною енергетикою, коли одні іті ж знання можуть бути спрямовані на благо або на знищення людства. Отже, в системі гуманітарних та природничих наук культурологія заповнює певну теоретичну нішу, яку раніше дотично розкривали такі науки як філософія, історія, світова та українська культура, політологія і інші.

Сьогодні в системі знань постійно формуються все нові і нові напрямки, які вивчають нові явища, що в основному діють на стиках наукового пізнання. Під цим кутом зору культурологія є інтегративною наукою і могла виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес людства і його подальшу долю.

36

Гуманітарні і природничі науки — основа сучасної інженерної освіти, в якій культурологія формує риси професійної культури все нових і нових поколінь, забезпечує соціокультурну компетентність та діяльність адекватну сучасному рівню знання про світ. Однак, знання про світ не можуть бути статичними. Вони, як мінімум, повинні випереджати досягнуте в плані майбутніх наслідків людської діяльності. Знання повинні виходити за межі окремих галузей, цінністно-нормативних параметрів культурного освоєння світу.

Отже, культурологія, будучи гуманітарною дисципліною, в певній мірі об'єднує природничі і гуманітарні науки на рівні їх сприйняття індивідами, задає межі соціальної вартості і соціальних наслідків діяльності людей, акумулює історичний досвід поєднання матеріального і духовного, формує етику професійного спілкування, сприяє створенню міжгалузевих семіотичних кодів комунікації, виробляє критерії соціальної престижності і значимості гуманітарного і технічного знання. Не випадково, що ряд культурологів пропонують ввести поняття "культурології техніки", те включає сфери знань про онтологію, гносеологію, антропологію як технічної культури, так і інженерної праці.

Сьогодні на перетині культурології з іншими науками формується низка наукових напрямків, які поступово стають самостійними. Це, насамперед, стосується досліджень, пов'язаних з прогнозуванням розвитку як окремих культурних регіонів, так і всієї суспільної спільноти. В предметі культурології розділи, що донедавна були його складовими, набувають самостійного значення. Це стосується теоретичних засад планування культурного розвитку країн, регіонів, світу, оптимального узгодження етнічних, міжнаціональних, міжнародних, регіональних протиріч.

37

Із наведеної таблиці бачимо, що культурологія є однією з рівноправних наук гуманітарного циклу, близькою до філософії, використовує її закони, категорії та поняття. Вона збагачує і доповнює філософію теоретичним аналізом процесів культурного розвитку людства. Культурологічний аналіз суспільних явищ виступає теоретичним базисом проблем, що вивчаються іншими науками, як: історія, політологія тощо. Культурологія в силу особливостей предмету свого дослідження розкриває детермінантне поле культури, яке є визначальним в сучасному правознавстві, міжнародних відносинах, економіці.

Особливе місце займає культурологія в циклі природничих наук. Вона практично формує соціальне замовлення на природничі дослідження, створення нової техніки, технології, а на рівні окремих індивідів забезпечує їх адаптацію в новому інформаційному суспільстві.