7.2. Субкультурна поліфонія другої половини XX ст.
На всіх етапах історичного розвитку суспільство ділилося на групи за різними ознаками (національні, демографічні, професійні тощо). Однак, цей поділ носив швидше еволюційний характер. В коротких термінах постідустріального суспільства виникли сотні різних соціальних груп, що привело до революційного поділу суспільства за новими, теоретично не дослідженими, критеріями. Кожна з цих груп має своє соціокультурне поле самореалІзації індивідів, систему цінностей, джентельменських правил поведінки, яких свято дотримується. Такі чисельно малі утворення отримали назву субкультурних. В термінологічних словниках субкультура визначається як частина загальної культури, що не протирічить домінуючій культурі, але в окремих рисах може сильно відрізнятися від
226
неї. Субкультура включає основні цінності материнської культури та доповнює їх своїми, специфічними цінностями. Як відомо, термін "субкультура11 ввів в 30-ті роки американський соціолог Т. Роззак в науковій праці "Становлення контркультури"(1969р.). Багато дослідників вважає, що основні ідеї в дослідженні субкультурних явищ висловив Ф.Ніцше в аналізі "діонісійських" засад європейської культури. Найбільш повно з позицій норм і цінностей цей термін обгрунтований американським дослідником Н. Смелзером.
Субкультурний феномен, як правило, зароджується в материнській культурі, коли протиріччя між її окремими складовими не можуть бути вирішені традиційними способами. В материнській культурі виділяється частина соціуму, носія об'єднаного якоюсь спільною, соціально-етатусною ознакою, за якою індивід реалізує свою соціально-культурну ідентифікацію, ступінь своєї комфортності. В структурі материнської (домінуючої) культури вона як протистоїть її, так і містить ряд попередніх цінностей, додає до неї свої.
Теорія стратифікації не заперечує формування палітри субкультуре будь-якій із страт, що є відносно стійкою, має певні культурно-історичні традиції і визначена в часі і просторі як самодостатня система з власним полем само ідентифікації індивідів за усіма його ознаками. Неуgереджений аналіз показує, що всі сучасні форми культури спочатку формувались як субкультури. Зокрема, елітарна культура зародилась як субкультура шаманів, які володіли невідомими для інших членів спільноти знаннями, декаденс, в певній мірі, як форма протесту освіченої молоді у Франції XIX ст. Поява кожного напрямку субкультури була наслідком пошуку новими соціальними групами свого місця в суспільстві і свого утвердження "де-факто" і "де-юре".
Системне наукове дослідження субкультурного феномену розпочалося в кінці першої половини XX ст. і пройшло ряд еnапів: від наукового несприйняття до обгрунтування його як об'єктивної складовоїу розвитку суспільства. Субкультура виконує ряд важливих функцій у сучасному полівимірному розвитку культури. Останні не підміняють функції культури і культурології, а навпаки, доповнюють їх. Окремі функції співпадають.
Систематизація сучасних субкультурних напрямків може бути проведена за різними критеріями, що визначають ТОЙ чи інший зріз
227
Функції субкультура.
дослідження проблеми. Найбільш обгрунтованою є систематизація запропонована К.Соколовим. Він поділяє соціальні страти за віком, професією, релігійною приналежністю тощо і в кожній з них виділяє свої субкультурні групи, а саме:
=> статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна (студентська, шкільна), чоловіча, жіноча тощо);
=> соціально-професійні спільноти (субкультура селян, робітників, інтелігенції, еліти, злочинні субкультуры та ін.);
=> релігійні спільноти (різні релігійні конфесії). Означений вище перелік — це спроба систематизації. Кількість субкультур є значно більшою. Окремі автори подають диференціацію за хоббі (рибалки, мисливці, байкери, туристи), національно-діалектними своєрідностями (лемки, гуцули тощо), за стилем поведінки і способом життя (нові українці). Як бачимо, критерії поділу можуть бути як територіальними, хронологічними, соціально-економічними, так і чисто культурологічними.
Оскільки субкультури існують на межах і перехрестях соціальних відносин і областей, то модернізаційні зміни в системі культури і переходи від одного типу культури до іншого приводять в рух субкультурне поле всієї культури. Більше того, свобода життєдіяльності, за дослідженням вчених, характеризується великою палітрою субкультурних проявів суспільного життя на всіх культурних рівнях і у різних сферах суспільства. Увага! Культурний розвиток на пострадянських теренах, має дві особливості. Тут субкультуризація пов'язана з еволюційно необумовленим процесом модернізації та дифузією екстернальних (лат.-чужих) субкультур з іншою метрикою цінностей. Як зазначають
228
вчені-культурологи, кожне суспільство зацікавлене в інтересах і своїй стабільності, в особливому збалансуванні співвідношення консервативних субкультур, як носіїв ядра культури і інноваційних субкультур". Щодо останніх, то вони складають запас інноваційної міцності культурного потенціалу, що забезпечує безболісне реагування соціальної спільноти в неочікуваних ситуаціях. Увага! На початку третього тисячоліття найбільш значимими і найменш вивченими виявились субкультура владної еліти, субкультура молоді, кримінальна субкультура (включаючи субкультуру сучасного міжнародного тероризму). Живильним середовищем владної еліти при зміні поколінь завжди є молодь. Від її культури і цінностей (в перспективі) залежить прогресивний розвиток суспільства. Як зазначає проф. О.Семашко, молодіжна субкультура (в перехідні періоди) стає формою соціальної адаптації', своєрідним буфером між традиційною культурою, загальноприйнятими цінностями та елементами "опору" по відношенню до "старого" соціально-культурного порядку і пануючої системи молодіжної культури.