6.2. Мистецтво як чуттєва сфера духовного сприйняття світу

Мистецтво є важливою і відносно самостійною частиною культури. Вчені, які працюють в різних галузях науки, відзначають, що здатність людини до духовної творчості, образної інтерпретації Дійсності суттєво вирізняє її з поміж живої природи. Досить вдало (ексклюзивно) розкрив зміст мистецтва через його бачення С.П.Мамонтов. Мистецтво покликане "розкривати істину в чуттєвій формі" (Гегель), "виправляти природу" (Вольтер), "сприяти тому, щоб люди глибше розуміли життя і більше його любили" (Кент), "осявати світлом глибини людської душі" (Шуман), "відображати" дійсність "заперечуючи чи благословляючи" (Короленко), "об'єднувати людей" (Толстой). Особливо образно щодо значимості мистецтва висловився Ніцше: "мистецтво нам дане, щоб не вмерти від істини". Він ніби передбачив майбутній прагматичний вік з його пригнічуючим людські почуття машинним виробництвом.

Мистецтво виступає фундаментом художньої культури, яка синтезує як усі його види, так і самі процеси творення, розповсюдження і збереження всього того, що в ХХ-ХХ1 ст. отримало статус "культурна спадщина", воно є безпосередньою формою духовного освоєння світу, що системно (цілісно) відображає дійсність.

Мистецтво, поряд з міфологією, релігією, філософією, - одна із форм

187

духовної культури. Однак це особлива її форма. Якщо всі інші форми можна хронологізувати за часом їх виникнення чи занепаду, то мистецтво - єдина форма, яка пронизує всі інші і існує з початку існування людства.

Сучасне розуміння мистецтва дещо відрізняється від його класичної інтерпретації тому, що сучасне суспільство засноване на обміні інформацією. Мистецтво - це найбільш рання форма зародження, фіксації і збереження інформації про світ. Мис гецтво - це ніби найпотужніший комп'ютер, мозок культури, її самоусвідомлення. Однак, перш ніж виникло відносно чітке визначення поняття "мистецтво", виникли окремі його напрямки. Так, греки до мистецтва відносили архітектуру, скульптуру, математику, ремесла, вважаючи мистецтвом вміти зробити щось за певними законами. Сьогодні ми говоримо, що це вміння творити за законами краси. В культурі пізнього античного світу та раннього середньовіччя ми зустрічаємо поняття "сім вільних мистецтв", яке стосується семи наук, що вивчалися в той час.

На сьогодні можна нарахувати до 50-ти визначень мистецтва. І всі вони вірні тому, що відображають якусь одну або декілька сторін цього складного соціокультурного явища.

Однак, чи все, що створила людина протягом історії, можна назвати мистецтвом? Чи відразу її творіння набувають статусу мистецького твору? Ця складність зафіксована в сучасних тлумачних означеннях мистецтва.

188

Якщо розглядаги мистецтво під таким кутом зору, то зрозуміло, що не все створене людиною є мистецтвом, а мистецька цінність може бути "надана" набагато пізніше, ніж час створення самого предмета, оскільки з часом змінюються закони краси. Наприклад, якщо б Олександр Архипенко жив у середні віки і створив свій твір "Голова" (1913р.), то цей твір став би мистецьким тільки у XX ст. Зрозуміло, що означений вище підхід до розуміння самого поняття "мистецтво" не є однозначним, бо виникає питання: що таке закони краси і хто їх визначає? Як справедливо зазначають Є.А.Подольська, В.Д.Лихвар, К.А.Іванова (Культурологія: навчальний посібник. - К., - 2003. с. 60) "мистецтво нічого не аргументує - цим займається наука; нічого не пояснює - цим займається філософія. Воно не збирає фактів - це амплуа історії. Мистецтво не агітує - цим займається політика. Мистецтво розширює Всесвіт, бо творить його нову реальність".

Мистецтво не вимагає пояснення. Твір мистецтва, який ми бачили, на підсвідомому рівні сприяє перебудові нашого мислення. Ми стаємо добріші чи зліші, хочемо боротися з несправедливістю чи прагнемо насилля тощо. Цікаво, що в жодній армії світу не демонструють фільми про гуманне ставлення до ворога, полонених, населення захоплених чужих територій. У фільмах - жахи, насильство, насильство і ще раз насильство, яке нівелює вартісні характеристики людського життя. Мистецтво -це, насамперед, бачення життя очима художника його внутрішня особиста реакція на оточуючий світ. В мистецькому творі завжди відображена епоха, люди, їх роздуми про буття і його майбутнє.

Отже, мистецтво - це:

189

Взаємодія мистецтва з іншими сферами культури залежить від рівня історичного розвитку тієї чи іншої спільноти. Як відомо, на початку мистецтво існувало в синкретичній формі (від грецьк. synkretismos -з'єднання), ноли усі галузі культури існували як єдине ціле. В цей період мистецтво в художній формі давало узагальнену картину світу. Ряд вчених (Ф.Шіллер, І.Кант, Г.Спенсер, Й.Хейзінга) вважають, що в основі зародження мистецтва лежить гра. "Культура розгортається в грі і як гра" (ХейзингаИ. Homo Ludens. Опыт определения игрового элемента культуры, - М, 1992. С. 196 - 197). Цікавою є точка зору Арістотеля, який вважав, що в мистецтві не просто створюються образи реальних предметів, але і криється поштовх до їх порівняння. Цю ідею ми знаходимо в працях К.Лукреція, О.Конта, Ж.Л.Даламбера. Вона сьогодні сформувалась в імітативну теорію. Ч.Дарвін, О.Вейнігер, К.Грос вважали, що мистецтво корелює з інстинктом прикрашування, який спостерігається у тварин під час весільних ритуалів.

Співвідношення між мистецтвом і соціумом в різні віки були різними. Від "щирого" дружити до масового знищення культурних святинь. XX ст. не стало винятком. В минулому столітті з'являються принципово нові засади тиражування і розповсюдження мистецтва, які стали доступними переважаючій більшості людей Землі. Зрозуміло, що у таких великих груп людей з різним художньо-образним сприйняттям світу і його інтерпритацією поступово виробились усереднені норми оцінки мистецьких творів та їх значимості. Теоретичні засади цього явища дослідив Х.Ортега-і-Гассет, який запропонував концепцію елітарної і масової культури, виходячи з того, що саме суспільство поділено на два класи: тих, хто розуміє високе благородне мистецтво, і тих, хто не розуміє його.

Розмірковуючи над особливостями сприйняття мистецтва, коли індивід в стані сприймати лише те, що він уже колись сприймав П-ГХадамер розкриває генезу кїтча (англ. "for the kitchen" - для кухні; нім. муз. жаргон "kitch" - халтура).

Із зародженням перших ранньокласових держав мистецтво починає відображати суспільний устрій з одного боку, і в той же час, стає самодостатнім феноменом, який може існувати в чистих мистецьких формах, розвиватись у своєму мистецькому енергетичному полі. Це пізніше породило культ естетства ("чистої" творчості). Однак, в якій би формі, в який би історичний період ми не проводили аналіз мистецтва,

190

воно має одну спільну антиен грошину рису: спрямованість на зменшення

ентропії системи, гальмує хаос, зберігає світопорядок. "Людина в нетерпінні увійти в майбутнє,., наперед оволодіває ним в мистецтві", -висловився відомий французький філософ Б-Кіне. Мистецтво в стані окреслити не тільки контури майбутнього, а й створити такі передумови, при яких саме до цих, наперед визначених контурів, і буде спрямований

Як культурологія чи культура в цілому, так і мистецтво виконує ряд

важливих функцій. Останні можна поділити на дві групи:

=> функції спільні як для культури, так і для мистецтва;

=> функції, які виконує лише мистецтво.

Серед культурологів світу не сформувалась єдина точка зору на

класифікацію функцій мистецтва як і культурології взагалі. Один із

варіантів може мати наступну структуру як за сферою застосовності,

так і значимості.

Не вдаючись до аналізу усіх функцій мистецтва, ряд з них зрозумілі уже за своїм означенням і розкриті у попередніх темах. Однак на одну із функцій слід звернути особливу увагу. Ще З.Фрейд, аналізуючи поведінку хворих, зауважив, що найбільше самогубців серед дуже пристойних людей і найменше - серед алкоголіків, наркоманів, повій. Причиною цього, як вважав 3.Фрейд, є відсутність ефективних засобів релаксації (розслаблення) саме в інтелігентної, освіченої частини населення. Наркомани, алкоголіки, повії за самим способом життя мають

191

такий засіб. Він і є метою їх існування. В той же час він виступає могутнім релаксатором. Проблеми життя, після прийняття наркотиків, токсинів, алкоголю тощо, розмиваються в безпроблемному ненапру-женому ілюзорному світі.

Для інтелігентної людини проблеми життя з кожним днем зростають часто так, що за ними не видно не тільки сенсу життя, а і самого життя. Залишається єдиний вихід - добровільна відмова від нього (суєсид).

Мистецтво для освіченої людини — наркотик, релаксатор, який формує установку: варто жити, щоб жити. Всі проблеми минущі, бо завжди після ночі наступає день. Людина починає бачити себе не в контексті щоденних, не вартих уваги, дрібниць, а в просторі, де по-іншому оцінюється власна значимість- Як зазначають багато вчених, мистецтво є могутнім стимулом до життя.

Пізнання світу відбувається в різних формах. Мистецтво - одна із них. її особливість в тому, що світ пізнається не через послідовність знаків чи звуків, а об'ємно, як певна картина буття, у вигляді художнього образу. Це особливий, притаманний лише мистецтву, спосіб і форма засвоєння, перетворення дійсності, виконаний в природному чи штучно створеному матеріалі, як втілення задуму, ідеї, власного світобачення автора. В художньому образі одночасно існує реальне і ідеальне, глибоке поєднання форми і змісту, що викликає внутрішньо особистісну, часто підсвідому, нашу реакцію. Слід зазначити, що наше сприйняття художнього твору містить два рівні. З одного боку - це акт пізнання якоїсь сторони реального світу, з іншого — це талант. Адже, споглядаючи шедеври живопису, один бачить їх значимість в умовних одиницях, інший - в особливостях, таємничості людської душі і буття.

Загальноприйнято, що зародження первісного мистецтва відбувалося в епоху верхнього палеоліту, коли людина почала відображати світ у простих символах, що нагадували природу і власне буття. Диференціація мистецтва в загальнокультурному г олі людини та його структуризация відбуваються набагато пізніше. Виходячи з того, що первісне мистецтво існувало в триєдиній іпостасі (міфологічне, практичне, ігрове), автори посібника "Культурологія" Є.Подольська, В Лихвар, К.Іванова поділяють його натри потоки: чисте, прикладне та самодіяльно-розважальне. Ці гри потоки формують певні види мистецтва. В узагальненому, найбільш широкому розумінні їх можна поділити на просторові: архітектура,

192

скульптура, живопис, графіка, гравюра тощо та тимчасові: театр, естрада, цирк, музика, бщет тощо. До цього слід додати такі сучасні види мистецтва як мистецтво кіно,, телебачення, відео.

Крім поданої вище структури мистецтва існують ще десятки різних систем його структуризації. Насамперед, більшість авторів визначають критерії включеності тих чи інших явищ мистецтва в культуру.

Як зазначалось вище, першим узагальненим терміном був термін "вільні мистецтва". Він об'єднував різні галузі наукового пізнання. Поняття "вишукані мистецтва" (живопис, скульптура, архітектура) з'являється у Франції лише у XVIII ст.

Отже, мистецтво поділяється на два великі класи: вишукане та прикладне. Крім того, з появою нових видів, мистецтво стали поділяти на односкладове і багатоскладове (синтетичне мистецтво) та технічне. В свою чергу окремі види мистецтва, що мають певну спільну основу, виділяються у великі групи, як:

=> образотворче мистецтво (живопис, скульптура, графіка);

=>декоративно-ужиткове мистецтво, від лат. (іекого - прикрашаю (меблі, посуд, зброя, одяг тощо).

Увага! Історична спільність художніх ознак в конкретних видах мистецтва (або одночасно в багатьох), рознесених в часі і просторі, характеризуються як напрям, течія або стиль у мистецтві. Щодо якісного співвідношення між цими поняттями, то погляди вчених не співпадають. Зокрема, В.В Вейдле (1895 - 1979, російський філософ-мистецтвознавець, працював на Заході) писав "стилі росли ... змінювались, переходили один в інший, але протягом віків за окремим архітектором, музикантом ... завжди був стиль. З певним наближенням можна вважати, що першими праобразами стилю стали архітектурні ордери (дорійський, іонійський, корінфський, тосканський) зароджені в Стародавній Греції, які започаткували набагато століть вперед вертикальні несучі колони

Найдавніший (X-ХIІІ ст.) романський стиль (від лат. готагшБ -римський): За призначенням - це оборонний сталь з товстими стінами,

193

малими вікнами, арками і зводами, багатофігурними композиціями.

Готичний стиль (від італ. gotico - готський, варварський) започаткований архітектурними спорудами півдня Франції XII ст. В ньому рельєфно відобразилися ідеї феодальної епохи класичного середньовіччя. Йому притаманні високі шпилясті споруди з тонкими стінами, великими вікнами у вигляді вітражів, пишний декор, різьба тощо (Собор Паризької Богоматері, Кельнський собор, Катедральний собор у Львові та ін.).

Стиль Ренесанс започаткований епохою Відродження (XV - перша половина XVII ст.). Ідеї гуманізму цієї епохи сприяли формуванню суспільного ідеалу гармонії і краси, зрозумілого кожному задуму автора, сприйняття нових суспільних ідеалів широкими прошарками населення.

Стиль Барокко (від італ. barokko - химерний, дивний) відобразив ідеї Піднього Відродження, епохи реформації, низки буржуазно-демократичних революцій, перемоги нового способу виробництва в Західній Європі. Цьому стилю притаманні прагнення до пишності, велика кількість вишуканих декоративних елементів, естетична імпресія.

Стиль класицизм (від лат. classicus - зразковий) охоплює період з XVIIП по першу чверть XIX ст. В його основі повернення до античної спадщини як ідеального образу в мистецтві. Йому властиві такі риси, як: раціоналізм, прагнення до гармонії, співмірність окремих деталей, функціоналізм.

Означені вище стилі прийнято вважати основними. Однак, крім них вчені-мистецтвознавці виділяють такі стилі, як: рококо (фр. rocaille -раковина), Франція XVIII ст., займав проміжне положення між барокко і класицизмом; еклектика (XIX ст., поєднання багатьох стилів); модерн (рубіж XIX - XX ст., особливості стилю: використання нових матеріалів, широке застосування кривих ліній, велика кількість декоративних елементів, основоположниками стилю були Гектор Гімар (1867 — 1942, Франція) і Антоніо Гауді (1853 -1926, Іспанія); функціоналізм (XX ст., Опост Пере, Постав Пере, Ле Корбюзьє, особливості стилю - широке використання заліза, бетону, ідеї раціоналізму, техніцизму та утилітаризму).

У мистецтві кожної епохи відображені її сутнісні риси. Зрозуміло, що чим вищий рівень культури, тим таких рис більше, а отже і мистецтво як за змістом, так і своїми формами урізноманітнюється. Радикальні

194

зміни в розвитку мистецтва припадають на другу половину XIX - першу половину XX ст. В цей період великими темпами розвивається наука, машинне виробництво, різко зростають можливості каналів обміну інформацією, загострюються соціальні проблеми розвитку буржуазного суспільства. Критичний реалізм і натуралізм "Золотого віку" попереднього століття уже гальмує суспільний розвиток. Як реакція - поява декаденсу (від франц. decadence - занепад) у Франції. В цей час настрої безнадійності, індивідуалізму проглядаються у творах багатьох відомих митців цього періоду. Зокрема, М.Бердяєв вважав, що "погас старий ідеал класичного мистецтва,... що немає повернення до його образів" (Бердяев H.A. Кризис искусства. - M, 1918. С.З). Наукова думка цього періоду розділилась. Одні вважали це трагедією мистецтва, інші - новим періодом його розвитку, який пізніше об'єднується широким поняттям модернізм (від франц. moderne - новий, новітній, сучасний), під яким розуміють всю сукупність художніх течій, що виникли на рубежі XIX та XX століть. Найбільш радикальні течії модернізму формуються у напрям, що отримав назву авангардизм (від франц. avant garde - передовий загін). Поява нового напрямку в мистецтві зобов'язана формуванню принципово нового вільного суспільства, де кожний соціальний прошарок мав можливість вільно висловити художніми засобами своє світобачення, а отже і не у всьому наслідувати попередні традиції, які не були спільними для різних етнічних спільнот. Вперше на цю особливість звернула увагу американська дослідниця МаргаретМід(1901 - 1978). Вона вважала, що наступає "префігуративна" епоха, епоха загального демографічного омоложення, при якій головною тенденцією є спрямованість нових поколінь в майбутнє. В якійсь мірі цим можна пояснити появу різних течій в рок-музиці, коллаж в поп-арті, новаторство Бертольда Брехта тощо. Більш ширше і шибше цю проблему розумів М.Бердяєв, який вважав, що в основі нового мистецтва лежить неоднозначне, вороже ставлення до людського "Я", що досить рельєфно проявляється в такій течії як футуризм (течія в модернізмі). Кінець XX - початок XXI століття стали досить плідними на різні теорії розвитку світового мистецтва. Більшість з них в тій чи іншій мірі спираються на ідею запропоновану Х.Ортегою-і-Гассетом про загальні засади розвитку світового мистецтва. Він писав: "Закон, що визначив великі перевороти в живописі,... простий: спочатку зображались предмети, після - відчуття і наретші ідеї.

195

Символізму імпресіоналізм, експресіоналізм, сюрреалізм, абстракціонізм, футуризм - визначальні просторово-часові віхи розвитку світового мистецтва кінця XIX, усього XX століть.

196