6.1. Природа - необхідна умова творення культури в часі і просторі

Як зазначено в п.1.4. (тема І), в європейський науковий вжиток поняття культури входило у подвійному розумінні (XVIII ст.). З одного боку, під ним розуміли володарювання над природою з допомогою знань і ремесел, з іншого-духовний світ людини. Такі всесвітньо відомі вчені як Кант (1724-1804) і Гегель (1770 - 1831) у своїх працях замість слова культура користувалися означенням окремих культурних напрямків: освіта, виховання, поведінка тощо.

Особливості змісту культури Нового часу розкриті в працях Бекона, Вольтера, Руссо. Руссо першим усвідомив можливі негативні наслідки нових суспільних відносин і машинного виробництва на діалектику природного і соціального. Для Руссо була проблематичною роль науки і мистецтва в поліпшенні природи людини. Вартість прогресу виявилась доволі дорогою для людини г- моральна розбещеність і пустота. Для

184

Руссо науковий прогрес описувався одним реченням "Розум може помилитися, почуття - ніколи".

Як зазначено вище покоління ХХ-ХХІ ст. засвоїли тезу "красота врятує світ" лише за формою, а не змістом. Красота залишається елементом культури, бо творить другу природу за законами краси. Однак не все, що створене за законами краси, є корисним в загальнопла-нетарному м а штаб і. Так, всі елементи космічної техніки творяться за законами краси (промисловий дизайн), але їх на сьогодні стало так багато, що вони перетворились в красиве орбітальне сміття. Руссо попереджав, що культура з її деморалізуючими благами і задоволеннями відділяє індивідів і цілі народи від першооснови - Природи, а в кінцевому рахунку може привести до загибелі і виродження. Зокрема, в листі до Вольтера Руссо писав, що "культуру можна порівняти з жахливим мечем увігнаним у молодий, здоровий стовбур. Після того, як залізо увійшло в дерево, його ні в якому разі не можна виймати, інакше дерево загине. Все ж було б краще, коли б залізо ніколи не входило в дерево". Якщо тоді цю думку можна було розглядати лише як інноваційну гіпотезу то сьогодні це уже доведена теорема. Уявимо що із складного соціотехносферного стовбура ми виймемо не меч, але лише маленьку скалку у вигляді транспорту, нафти, електроенергії чи газу тощо. Наслідки можуть виявитись жахливими (вимирання цілих народів, військові конфлікти тощо).

В історичній ретроспективі проблеми, які поставили Златоуст, Спіноза, Фейербах, Фрейд, Кант, в XIX - першій половині XX ст. були забуті і не використані. А ще Кант говорив, що знання не є всемогутніми і повинні доповнюватись вірою; Ф.Шіплер (1759-1805) бачив культурний розвиток в гармонії і примиренні фізичної і моральної сутності людини; Ф.Шелінг, шукаючи шляхи розв'язання притиріч між "внутрішнім" і "зовнішнім" в діяльності людини, запропонував зосередитись на естетичних засадах культури.

Певний підсумок в теоретичному означенні філософсько-естетичних проблем зробили такі вчені, як: Й.Гердер (1744-1803), Г.В.Ф. Гегель (1770-1831), В.Гумбольдт (1767-1835), Е.Б.Тайлор (1852-1917). Серед дослідників слов'янського походження проблемою займались М.Бердяев ("Про призначення людини. Досвід парадоксальної етики", "Про культуру", "Людина і машина"), С.Булгаков ("Без плану", "Світло невечірнє"), В.Соловйов ("Ідея надлюдини"). В наукових працях XIX ст.

185

вчені більш реалістично оцінювали роль Європи в культурному розвитку людства, зробили спробу "примирити" просвітницькі і романтичні трактування культурної еволюції людства, доводили визначальне значення мови на перших стадіях культурного освоєння світу, дослідили роль релігії в культурно-історичному розвитку людства.

Протягом першої половини XX ст. темпи кількісного і якісного оновлення "другої" природи стали такими, що переважаюча маса населення землі практично не усвідомила значимість змін, що відбулися. Лише потужні природні і соціальні катаклізми другої половини XX ст. поставили питання, що сталося. А чи справді культура - це благо? Так розпочався новий етап у науковому осмисленні і аналізі культури, ідеї якого ми знаходимо в працях ЖЛОРуссо і його послідовників.

Фундаментальні дослідження діалектичної пари "Природа-культура" були започатковані і розвинуті В.І.Вернадським (1863-1945) в його вченні про ноосферу (від грецької "нус"—розум "сфера" - куля).

Увага! Термін "ноосфера" у науковий вжиток першими ввели Е.Леруа, П.Тейар де Шарден під враженням лекцій В. Вернадського, які він прочитав у Парижі в період з 1922 по 1926 роки. В.Вернадський вважав, що продовженням біосфери стала сфера розуму, яка в процесі історичної еволюції перетворилась в геологічний фактор, в новий вид енергії загальнопланетарного рівня. Світ як живий організм, що пронизаний духовною енергією, розглядав такий відомий вчений як В.Соловйов. Його ідея "всеєдності", що пізніше отримала назву "панпсихізм" грунтувалась на тому, що у всього живого (рослинний і тваринний світ) є свій внутрішній світ як елемент єдиного, повсюдно божественного начала.

До кінця другої половини XX ст. проблема співвідношення природ-нього і техносферного розглядалась швидше епізодично, аніж системно. Лише після створення Римського клубу увага до неї широкої громадськості заставила уряди розвинутих країн прийняти національні програми прогностичної оцінки майбутнього людства.

Увага! Римський клуб заснований в 1968 р. італійським підприємцем Аурелю Печчеі (1908-1984). В ньому бере участь більше 200 всесвітньо відомих вчених із майже 50-ти країн світу. Мета -зрозуміти особливості розвитку людства в епоху НТР, стимулювати дослідження з цієї проблеми, визначати найбільш загрозливі регіони землі, впливати на державні структури з метою прийняття ними необхідних рішень.

186

Осбливості сучасного стану системи "Природа - культура" дуже образно визначив Х.Ортега-і-Гассет. "Той світ, що оточує нову людину з колиски не тільки не примушує її до самозбереження, не тільки не ставить перед нею ніяких заборон і обмежень, але, навпаки, постійно зачіпає його апетити, які в принципі можуть зростати до безмежності" (Ортега-і-Гассет X. Естетика. Філософія культури. М, 1991 с. 318). Про це йдеться і у фундаментальній роботі колишнього віце-президента США Альберта Гора, що присвячена співіснуванню людини і природи, жорстокому притистоянню сучасної індустріальної цивілізації екологічній системі Землі (Альберт Гор. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух. Пер. з англ. - К.: Інтелсфера, 2001. - 404 с). А.Гор висуває "нову спільну мету" - "перетворити збереження навколишнього середовища на основний організуючий принцип нашої цивілізації".