6.4. Місце та особливості української культури XIX - XX ст. В художній сфері розвитку

В історії культури українського народу ХІХ-ХХ ст. були особливими. Вони поєднали два періоди. Українське національно-культурне відродження, що тривало з кінця XVIII - до початку XX ст. та здобуття Україною незалежності в кінці XX ст. Дослідники української культури не мають спільної думки щодо хронологічних меж відродження. Це пов'язано з тим, що західні і східні землі України перебували в різних соціально-економічних умовах: етно-історична територія, на якій проживали українці була розподілена між Російською та Австрійською імперіями. Найбільш поширеною є думка про те, що українське національно-культурне відродження на східній Україні бере початок з виходу в світ "Енеїди" (І. Котляревський, першим ввів народну мову до літератури), в Галичині - із виходом в світ альманаху "Русалка Дністрова" (М.Шашкевич) та із заснування гуртка "Руська Трійця".

Увага! В кінці XX ст. з'явилися наукові праці, в яких на основі аналізу розвитку тогочасної Російської та Австрійськоії імперій доводиться, що в східній Україні відродження розпочалося на початку останньої чверті XIX ст (раніше появи "Єнеїди").

Більшість дослідників української минувщини (особливо ті що працювали в діаспорі) відзначають особливу рису українського відродження, а саме Його універсальний характер, орієнтацію на власну

201

самовіднову (В.Липинський, М.Семчишин, І.Огієнко і інші). Теоретичні пошуки XX ст. акцентують увагу на цілу палітру відроджень притаманних розвитку людства. Однак, українське відродження, на відміну від багатьох інших, є зримим, воно увінчалося здобуттям незалежності. Тому доцільно уточнити сам термін "Відродження". Під національним відродженням, як правило, розуміють усвідомлення себе, свого етносу як нації, як дійсної особи історії і сучасного світу. Під національно-культурним відродженням розуміють відродження народних звичаїв і традицій, розширення сфери вживання мови, створення національних шкіл. Більшість українських науковців вважають, що національне відродження с політико-культурним, бо кінцевою метою є утворення самостійної держави, а процес самоутвердження української культури пройшов два етапи, а саме: стихійний в лоні народно-фольклорних жанрів і професійний, науково-осмислений з визначенням внутрішніх особливостей культури, виявленням її місця у світовій.

Аналізуючи теоретичні засади національно-культурного відродження соціальних спільнот, професор Празького університету М.Грох виділяв в ньому три самостійні періоди: академічний (певна національна група людей стає предметом уваги дослідників); культурний (коли мова з елементу стає мовою творення); політичний (нація об'єднана спільною мовою висуває вимоги до самостійності). Найбільш теоретично обгрунтовані праці з цього питання належать І.Лисяку-Рудницькому Всю історичну добу кінця ХУШ-поч. XX ст. він поділяє на три періоди, а саме:

=> шляхетський (дворянський) період (і780-1840рр.), характеризується культурно-просвітнииькою діяльністю дворянства;

=> народницький (1840-1880рр.), започаткований виступом Т. Шевченка на суспільній арені;

о модерністський (і 880-1914рр.). коли український національно-культурний рух проникає в народ.

В перший період українська складова виявилась значимою по обох берегах Дніпра. З одного боку зрусифікована козацька старшина, як і російське дворянство, почала вимагати для себе більших привілеїв (аж до повернення старого гетьманського ладу), з іншого - і на правобережжі перевага була за польсько українською шляхтою. Таким чином, інтереси спольщеного і зрусифікованого дворянства цього періоду співпадали.

202

Ностальгія за втраченим проявлялась у вивченні та ідеалізації минулого, формуванні української національної ідеї. Остання цілком вкладалась в контекст культурного життя Західної Європи, де ідея народності сприяла зверненню до свого минулого і його вивченню.

Наукова робота Г.Калиновського "Опис весільних українських обрядів" (Петербург. 1777р.) поклала початок українській етнографії Т.Калиновський, М.Туманський, Я. Маркович в останнє десятиріччя XIX ст. підготували і видали ряд історичних матеріалів. Найбільш значимим стало дослідження Якова Марковича "Записки о Малороссии". Дослідженню пісенної спадщини українського народу були присвячені роботи М.Цертелева, М.Максимовича. І.Срезневського, ("Опыт собрания старинных малороссийских песней", "Малоросийские народные песни", "Украинский альманах"). У 1818 році О.Павловський видає першу граматику української мови ("Грамматика малороссийского наречия"). "Історія русів" (перша згадка про копію книги датується 1825 р., автор невідомий) стала своєрідним історичним, художнім, політичним маніфестом українського народу, який почав боротьбу за своє національне утвердження. Українська література другої половини ХIХ ст. розвивається під впливом таких відомих постатей як: П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, Г.Квїтка-Основяненко, Т.Шевченко. З'являються перші глибоко психологічні соціально значимі твори ("Сердешна Оксана", "Маруся"). Визначною подією того несу стало створення першого на східній Україні Харківського університету (1805р.). Він став своєрідним центром українського романтизму. Українські романтики утвердили в літературі українську мову та збагатили її новими напрямками розвитку (балада, драма, історична поема).

Літературне життя другої половини ХГХ ст. відбувалось під впливом творчості М.Куліша (поема "Україна"), М.Вовчка ("Народні оповідання"), А.Свидницького (роман "Люборацькї"), П.Мирного ("Повія"). М.Драгоманов, І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник синтезували надбання української літератури попередніх століть, науково обгрунтували ЇЇ самобутнє місце у світовому культурному прцссі.

Історія українського світського театру пройшла шлях від шкільного, кріпацького до професійного театру, спочатку у Харкові, а пізніше в Полтаві (таку хронологію подає М.Семчишин). Хронологія заснування постійно діючих театрів має наступний порядок. Одеса (1804р.), Київ

203

(1805р.), Полтава (1810p.), Харків (1812p.), Ніжин (1826p.), Катеринослав (1847p.), Чернігів (1835p).

Увага! В навчальній літературі зустрічається різна хронологія в становлені українського професійного театру та заснування постійно діючих театрів. Це пов'язано з різною системою відліку, яку використовують дослідники (час заснування можна рахувати від першої вистави, від формування трупи, від будівництва приміщення тощо).

Визначною постаттю в українському театрі був І.Котляревський, який в 1812 році написав і поставив у Полтаві п'єсу "Наталка Полтавка". При підтримці М.Старицького, особливо сімї Тобілевичів, Марко Лукич Кропивницький відкриває (1882р.) в Єлисаветграді професійний театр. В трупі цього театру працювали М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька. Слід зазначити, що дослідники української культури часто обминають той факт, що майже за 20 років до того (1864р.) при товаристві "Руська бесіда" у Львові був утворений український професійний театр, суттєву допомогу якому надавав І.Франко.

Незважаючи на безправне становище, українська ітел ігенція домагається заснування університетів. Після Харківського університету відкриваються Університет святого Володимира у Києві (1834р.) та Новоросійський в Одесі (1865р.), учительський інститут у Глухові (1874р.), історико-філологічний інституту Ніжині (1875р.), Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885р.). Крім того, у другій половині XIX ст. були відкриті Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі. Незважаючи на те, що у Львівському та Чернівецькому університетах викладання велося на німецькій мові, тут діяли кафедри з українською мовою навчання. Слід зазначити, що внесок українських вчених XIX ст. у світову науку є малодослідженим, але він, якщо не перевищує, то є не меншим, ніж дослідників з Росії. Досить нагадати такі відомі у природничих науках імена як: О.Ляпунов, М.Бекетов, І.Пулюй, С.Ковалевська, І.Мечников, І.Сєченов та багато інших.

Розвиток української культури XIX ст. був плідним і в таких її напрямках як: філософія, музика, образотворче мистецтво та архітектура. Поряд із філософськими поглядами Е.Канта українська інтелігенція все більше схиляється до філософії серця Г.Сковороди та

204

поглядів М. Костомарова, П.Куліша. Матеріалістичні погляди на розвиток

природи і суспільний прогрес М.Максимовича, М.Гулака, Т.Шевченка, М.Драгоманова знаходять своїх послідовників в університетських аудиторіях. Зразком українського музичного мистецтва стала опера С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм¹'. Опери "Мазепа", "Майська ніч", "Катерина", "Наталка Полтавка","Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", "Утоплена", "Пан Коцький", романси на слова [.Франка, Л.Українки, М.Старицького є сьогоді візиткою карткою музичної України, їх створили такі композитори як: М.Лисенко, М.Леонтович, Я.Лопа-тинський. Гімн України був написаний у 1862 році (музика М.Вербицького, слова П.Чубинського).

Як зазначало в попередніх темах, в українській архітектурі вдало поєдналися національні елементи з європейськими стилями. Зміна стилю ампір на еклектику, орієнтація на віденську моду прослідковується в забудові соціально значимих споруд цієї історичної доби. Дослідники ХХст. змінили своє ставлення до цих стилів, визначають їх сьогоді як раціоналістично-практичний напрям, що дозволяє поєднати в собі вимоги часу. Оперні театри в Києві, Одесі, Львові, Володимирський собор у Києві, головні приміщення Національних університетів (ім. 1 Франка, "Львівська політехніка") у Львові - фрагментарний перелік нових течій в архітектурі.

Образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура) України другої полоаини XIX ст. було зосереджене у трьох культурних центрах: міста Київ, Одеса, Харків. Це був, як його називають, післяшевченківський період. Тому що із трьох його видів у двох (живопис, графіка) неоцінимий внесок зробив Т.Шевченко. Послідовники великого кобзаря К.Трутовський, М.Пимоненко, Л.Жемчужников, І.Соколов в своїх картинах відворили жанрово-побутові сцени із життя тогочасної України. Серед них такі шедеври живопису як: "Майська міч", "Дівчата біля криниці", "Вибілювання полотна", "Бандурист на шляху", "Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала".

Розвиток української культури стурбував царський уряд. Царизм приймає як безпосередні, так і опосередковані дії щодо гальмування визвольних тенденцій в українському суспільстві. В російських часописах з'являються образливі і надумані пасквілі на адресу українських дослідників. Валуєвський циркуляр (1863р.) та Емський указ Олександра

205

II (1876р.) забороняють друкувати та завозити з-за кордону літературу українською мовою. Царський уряд був добре обізнаний з тим, що на Україні формується народницька ідеологія, створюються громади (перша українська громада виникла у м.Києві під керівництвом А.Антоновича, пізніше у містах Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі). При громадах діють недільні школи, видаються підручники українською мовою, пропагується історія України. Відродження громад в 80-х роках сприяло відкриттю Південно-західного відділу Російського географічного товариства -першої* легальної організації в дослідженні української минувщини. аналогічні наукові установи - архівні комісії створюються у Полтаві, Чернігові, Катеринославі. За час свого існування (1873-1876рр.) товариство видало 2 томи "Записок", 2 томи "Історичних пісень...", "Збірку чумацьких пісень" тощо. Після Емського указу товариства закриваються, дослідники емігрують в Західну Європу і частково на західну Україну. На західноукраїнських землях діють товариства "Просвіта" (1868р.), Наукове товариство імені Шевченка (НТШ, 1892р.), масово створюються читальні Просвіти та гімназійні товариста "Січ" (1907р.), "Сокіл" (1894р.).

На межі століть (ХІХ-ХХст.) в українському суспільстві панує атмосфера змін, усвідомлюються нові духовні цінності, культурне життя набуває ознак цілісної системи. В перше десятиріччя ХХст. зростає мережа навчальних закладів, скасована заборона на вживання української мови, розвивається українська наука, в мистецтві виникають нові напрямки, що утвердилися в Європі. В творчості нової молодої української генерації утверджується модернізм. Модні в Європі неоромантизм, імпресіонізм, неосимволізм стають зрозумілими українській інтелігенції, яка переживає зміну поколінь.

Світ полишають такі корифеї української культури як І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, емігрують В.Винниченко, О.Олесь, В.Самійленко та ін. І.Франко першим із українських культурних діячів зрозумів шкідливість модного захоплення марксизмом. Коли у 1899 році Русько-українська радикальна партія розпалася на дві, то І.Франко, М.Грушевський, Ю.Романчук та інші увійшли до національно-демократичної партії. її програмними засадами були соборність українських земель та незалежність української держави.

Перша світова війна, революція в Росії 1917 року, започаткували

206

нову сторінку в національно-культурному розвитку України, розпочався

новітній період в її історії. Він має декілька етапів:

> по-перше, національне відродження 1917-1933 років з періодом

відновлення української державності в 1917-1920 роках;

> по-друге, період тоталітарного панування соцреалізму (1933-1956рр.);

> по-третє, стихійне піднесення духу національного опору(1956-

1987рр.);

> по-четверте, період національно-духовного оновлення, що розпочався в 1987 році.

Виразником інтересів українського народу після Лютневої революції в Росії, на Україні стає Цетральна Рада (утв. 7 березня 1917р.). 18 березня 1917р. відкривається перша українська гімназія ім. Т.Г.Шевченка, 5 жовтня 1917р. - перший український народний університет у М.Києві, 7 листопада 1917р. - Педагогічна академія у м.Києві, 22 листопада 1917 р. - Академія мистецтв. В квітні 1918 року у М.Полтаві відкривається другий Український Народний університет. Перший Державний український університет був відкритий 6 жовтня 1918р. у м.Києві. Протягом року засновуються Український історичний музей, Національні галерея мистецтв та бібліотека, Державний український архів. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 року поклало початок позитивним перетворенням на цих землях. Після закінчення громадянської війни (1921 р.) українські землі знову виявились розділеними в межах Польщі, Румунії, Чехословаччини та нової більшовицької імперії.

Молоде покоління української інтелігенції приймало найактивнішу участь у революційних подіях 1917-1920 років. В них воно бачило шлях до визволення. Як писав В.Виниченко "Українство тепер орієнтувалось тільки на Всеросійську революцію, на перемогу справедливості, на здобуті права всякого поневоленого. За 250 років перебування в спілці з Росією українство вперше в ці дні почувало себе в Росії дома.. Л Слід зазначити, що 20-ті роки стали періодом чергового національного відродження. Насамперед, ліквідується безграмотність, запроваджується обов'язкове чотирирічне навчання, активізуються дослідження в галузі природничих наук. Пізніше як природничі, так і гуманітарні науки починають оцінюватись через догми ідеологічного блуду диктатури

207

пролетаріату, багатьом науковим напрямкам навішуються ярлики буржуазних.

Увага! Серед західноукраїнських земель, що опинилися в складі Польщі, Румунії та Чехословаччини найбільше утисків зазнавало населення, що перебувало в складі Польщі. Заборонено було вживати слова "українці" і "український" та вживати українську мову в державних установах.

На початок 1917 року в культурному відношенні Україна була в рівень з західноєвропейським, розвитком. На українських теренах були організаційно оформлені усі тогочасні культурні течії. Вони видавали свої журнали, організовували виставки. Зокрема, унікальним явищем української культури став авангард. Поняття "український авангард", зазначає Д.Горбачов, введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем Наковим для виставки "Tatlins dream", що відбулася в Лондоні 1973року. І далі справедиво зазначає, що "Тоді Захід вперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Єрмилова і Богомазова". Роботи цього періоду В.Максимова, О.Архипенка, В.Єрмілова, В.Пальмова та багатьох інших авангардистів знаходяться в приватних колекціях багатьох країн світу, а ті, що виставляються на аукціонах, оцінюються в сотні тисяч доларів. Зокрема, на аукціоні Сотбіс (1989р.) стартова ціна композиції Єрмілова "Горки" склала 120 тисяч фунтів стерлінгів. Варто нагадати, що роботи українських авангардистів у себе на батьківщині оцінювались як "формалістичний мотлох". Зокрема, із 500 робіт В.Пальмова після 40-х років збереглося 16, які комісія 1952 року запропонувала знищити (роботи вдалося спасти).

Увага! Віктор Пальмов (1888-1929рр.) - проф. Київського художнього інституту, учасник обеднання Бойчукістів, засновник товариства ОСМУ (Об'єднання сучасних митців України), помер від хвороби апендициту при нез'ясованих до сьогодні обставинах.

В період з ї 919 по 1925 роки засновуються нові періодичні видання: журнали "Мистецтво" (191?-1920рр;), "Шляхи мистецтва" (1921-1923рр.), виходять збірники і альманахи "Музагет" (1919р.), " Червоний вінок? (1919р.), "Гроно" (1920р.), "Жовтень" (1921р.), "Вир революції" (1921р.), тощо. Паралельно із соціально-політичним зміцненням нової влади виникають творчі спілки і об'єднання. "Пролеткульт" об'єднав

208

Всеволод Максимович. ]894-1914. ДВОЄ. 1913

Олександр Архипенко. 1887-1964 У БУДУАРІ ПЕРЕД ЛЮСТРОМ. 1915

тих, хто стояв на позиціях відмови від культури минулого і намагався створити нову пролетарську культуру. Згодом утворюються спілки "Гарт" (1923-1925рр.), "Плуг", "Червоний шлях", "Жовтневий блок", "Футуризм", "Сім", "Семафор у майбутнє", "Нова генерація", "Молодняк", "Вапліте", "Критика", "Життя і революція". Вони мають офіційну підтримку влади, для неї було вигідно, щоб населення будувало нову культуру і забуло, що воно складає окремий народ, який має право на свою незалежність. В перше післяреволюційне десятиріччя були написані "Блакитний роман", "Сині етюди", "Осінь", "Сонячна машина", "Сфінкс". В цей період досить динамічно розвивається музичне та театральне мистецтво. Непересічним явищем стало заснування у м.Києві "Молодого театру", з 1922 року театр "Березіль". Його керівник і засновник Лесь Курбас об'єднав талановитих акторів, поставив п'єси М.Куліша "Народний Малахій", "Мина Мазайло".

Післяреволюційне відродження на Україні припинилося у 1921 році. З початком економічного занепаду на Україні на межі смерті опинилося понад 4 млн. людей. Голод 1921-1922,1932-1933,1946-1947 років підірвав усі сфери буття українського соціуму. Догматична неспроможність більшовицької влади розв'язати економічні проблеми обернулася репресіями по відношенню до свого власного народу. 19 квітня 1930 року (справа спілки визволення України) було засуджено 45 діячів української

209

Іван Іванов. 1894-1969. ГОЛОД. 1922

культури, серед них два академіки, одинадцять професорів. Цим самим був започаткований процес системного знищення української інтелігенції. В сюрреалістичній роботі І.Іванова "Голод", що знаходиться у приватній колекції в м.Москві в надчуттєвих формах розкрита трагедія того страшного часу.

Політичне та ідеологічне зміцнення тоталітарної держави, використання рабської праці "ворогів народу", вимагало приборкання культури як засобу мобілізації народних мас. Мистецтво мало стати однополярним, примітивним, позбавленим почуттів. Політизація мистецтва опосередковано розпочалася після 1917 року. Якщо за 200 років до революції у царській Росії було встановлено лише декілька пам'ятників, то за чотири роки (1917-1923рр.) - понад тисячу. Тематика виставок, що проводилися в той час була примітивно партійною за змістом і убогою за формою. В перші десятиліття свого існування нова влада мирилася з існуванням у культурі пролетарської культури, модернізму та соціалістичного реалізму. В цей період відбувається масова зміна кадрів, ключові пости займають випускники академій червоної професури, полівимірний розвиток культури стає гальмом для диктатури пролетаріату. 23 жовтня 1932 року виходить постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". Згідно цієї постанови ліквідовуються усі гуртки і течії в середовищі художньої інтелігенції. Після масових арештів 33-го року у 1934 році з'являється розгорнуте визначення методу соціалістичного реалізму як правдивого історично-конкретного відображення дійсності в її революційному розвитку. Художник мав право відобразити реальний світ, але тільки в революційному розвитку на користь більшовицької влади. Не випадково М.Шолохов у свій час сказав, що радянський митець творить за велінням серця, а його серце належить партії. Слід звернути увагу на тематику виставок цього періоду: "15 років РККА" (1933р.), "Індустрія соціалізму" (1934р.). 1933-1934 роки стали трагічними і в долі українського кобзарства. На пленумі Всеукраїнського комітету спілки робітників

210

мистецтв (грудень 1933р.) кобза і бандура визнаються класово ворожими інструментами. Узимку 1934-1935рр. кобзарів покликали на кобзарській з'їзд, після чого вони безслідно зникли. Більшість дослідників схиляється до думки, що вони були вивезені за межі м.Харкова і розстріляні.

Незважаючи на жорстокі репресії сталінського режиму, масове винищення інтелігенції, заборону і переслідування церкви, Україна жила і боролася. Суттєві корективи в ровиток української культури внесла Друга світова війна. Після її закінчення з фронту поверталися духовно розкріпачені люди. Вони на власні очі побачили інше життя, іншими стали самі. Зрозуміло, що перед сталінським режимом постало питання нових репресій і нових чисток, які започаткував 1953 рік.

Період політичної відлиги (1956-1959рр.), що наступив після смерті Сталіна був неминучим. Без нього не могла утвердитися нова політична еліта, що прийшла до влади. Українська інтелігенція використала цей період для розвитку у всіх сферах культури. Нові процеси в культурі насторожили партійно-бюрократичний аппарат, посилили тенденції до проведення дискримінаційної політики щодо неросійських народів. Однак цей період був досить плідним в формуванні нового бачення українства в тоталітарній системі. Молода генерація шестидесятників (М.Вінграновський, А.Горська, Л.Костенко, В.Мороз, М.Осадчий, Є.Сверстюк, В.Симоненко, В. Чорновіл, Є. Гуцало, І .Драч, І.Дзюба, П.Заливаха) стояла на позиціях відродження української культури на засадах власної незалежної держави. Репресії до шестидесятників у 70-80-их роках минулого століття сформували підпілля борців за незалежну Україну. Створені ними групи видавали журнали, розповсюджували листівки, несли слово правди до світової громади.

Зміни, що відбувалися в світі об'єктивно впливали на свідомість народів колишнього Союзу. В Європі сформувалась система країн сучасних демократій, зросла інформованість людей та можливість вільного пересування. В той же час тоталітарна система стала гальмом у розвитку усіх сфер суспільного буття.

Увага! Людство знало багато форм і випадків авторитарного правління. Тоталітарний режим за своїм впливом на культуру суттєво відрізняється від авторитаризму. Totalis (пізн. лат.) означає "закінчений", "повний", "абсолютний". Це найвища ступінь диктатури, що пригнічує особистість і пронизує усі сфери життя. При цьому колективним диктатором стає сама держава.

211

Титульна сторінка часопису "Українській вісник" (архів автора)

Перебудова кінця 90-х років об'єктивно співпала з внутрішніми прагненнями українського народу. На цій хвилі виникають нові громадські утворення, з підпілля виходять політичні та громадські організації, добре відомі в демократичному світі, об'єктивна політична інформація стає нормою спілкування. Український народ однозначно вибирає самостійність! незалежність.

Слід зазначити, що публікацій в часописах "Український вісник", "Євшан зілля" були науково обгрунтованими, дохідливими, розкривали невідомі населенню сторінки української історії і культури. Опубліковані статі були завжди толерантними до своїх опонентів, мали дуже широку за соціальним складом читацьку аудиторію. Сьогодні достеменно відомо, що самвидав переписували десятки та сотні людей, які не мали відношення до організаційних структур цього руху.

Офіційно Україна стала незалежною 24 серпня 1991 року, а вже в 1992 році приймаються "Основи законодавства про культуру", розробляється Державна національна програма "Українська освіта в XXI ст.", приймається "Закон про освіту". З початку нового тисячоліття Україна активно включилася в європейській інтеграційний процес. Як свідчать держави документи, питання розвитку культури є пріоритетними на всіх рівнях управління.

Резюме

З плином часу самореалізація людини в соціокультурному і природному середовищах набула нових, не до кінця вивчених форм. Діалектика процесів, що відбуваються в системі: природа— культура—соціум виявилась набагато складнішою, ніж уявлялось на початку XX століття. Класичні постулати як природничих, так і гуманітарних наук, що були зрозумілі широкому соціальному загалу, сьогодні вимагають уточнення і доповнення. Нова наукова парадигма XXI століття, в арсеналі якої такі поняття як "ноосфера", "польові форми життя", "інформаційні технології і системи" тощо, стала бар'єром,

212

який в змозі подолати лише окремі індивіди. Для більшості землян пояснення світу у формах художньої культури, релігії і частково наукового знання стало єдино можливим способом уяснити складний матеріально-духовний світ, оцінити свої можливості, сформувати мету адекватну внутрішньому світу. Значення цього процесу полягає в тім, що, як і тисячі років тому, образне, художнє сприйняття світу об'єднує різні етноси, народи, держави, забезпечує прогрес людської спільноти, а отже - життя на Землі.

(9 ] Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Опишіть структуру духовної культури.

2. В чому полягає значення художньої культури в прогресивному

розвитку людства?

3. Чому різні люди по різному сприймають і описують одні і ті ж художні твори?

4. Що означає термін "класичні твори мистецтва"?

5. Чи всі твори мистецтва, стимулюють у людини установку на добро?

6. Що таке стиль у культурі?

7. Чи пов'язаний стиль у культурі із особливостями буття відомих Вам цивілізацій?

8. Дайте означення художньої культури.

9. Перерахуйте і розкрийте відомі Вам художні напрямки.

10. Чому багато творів мистецтва отримують статус світових шедеврів через століття після їх створення?

11. Розкрийте зв'язок між релігійним світоглядом і живописом.

12. Чи заперечує сучасна наука сакральне світобачення?

13. Охарактеризуйте відтворення сакрального світобачення в художній культурі.

14. Чи сприяло сакральне мистецтво прогресивному розвитку суспільства?

213

РОЗДІЛ III.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

7. Провідні тенденції сучасного культурного розвитку.

8. Сучасна наука про особливості розвитку культури у XXI ст.

9. Збереження світової культурної і природної спадщини — загальноцивілізаційне завдання XXI ст.

214