4.1. Типологія культури як наукова проблема

Культура як стабільна система складається з безлічі складних підсистем, елементи яких взаємодіють між собою, створюючи складний живий організм. В цілому, кожний елемент системи с необхідною, але не достатньою умовою функціонування культури. Виключенням з цього правила є homo sapiens - творець культури, який виконує функції як необхідності, так і достатності. Зрозуміло, що вивчення складної системи передбачає застосування таких методів, які, не порушуючи фундаментальних взаємозв'язків, дозволяють вичленити окремі простіші блоки і виділити в них їх сутнісні ознаки.

Увага! Типологізація в культурології виступає певним методологічним прийомом (методом) її вивчення та аналізу.

Під типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками.

Процес групування за певними ознаками, проводиться з допомогою певної узагальненої ідеалізованої моделі. Слово "модель" італійського походження і означає "взірець - те, з чим порівнюють". Модель - умовно створена абстрактна копія суспільного процесу, явища, події. Абстрактна

121

копія не що інше як вихідна гіпотеза, яка пізніше підтверджується або спростовується реальним функціонуванням системи. Як зазначається в словниках, явище може бути описане як модель, якщо цей опис дає стверджуючі відповіді на запитання:

Отже, типологізація культури вимагає системних знань про структуру)! елементів, зв'язки, функції відносини, рівні організації, систему пріоритетних векторів її висхідного розвитку, які і визначають особливості виділених об'єктів, а їх порівняльне дослідження дозволяє спрогнозувати наступні стадії розвитку.

В культурології, як правило, виділяється два типи систем культурного розвитку:

В розвитку людства виділяють безкласове, класове і сучасне демократичне суспільство.

Увага! Сучасне буржуазне суспільство уже не вписується в свою класичну модель Суспільні відносини, організація виробництва

122

перерозподіл накопиченого багатства дає підстави охарактеризувати його як суспільство сучасних демократій.

1. Світоглядний підхід. Кожному суспільству притаманний свій світогляд: міфологічний, релігійний, науковий. Цьому поділу відповідають типи культур: міфологічна, релігійна, "наукова".

Увага! Наукова культура має свої етапи розвитку: першої наукової, першої технічної, науково-технічної, інформаційної революцій

Людство у своєму розвитку пройшло через ряд суспільно-економічних формацій.

Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, суспільства сучасних демократій.

III. Локальний підхід актуальний тоді, коли культуру будь-якої суспільної спільноти розглядають обособлено, як самостійне детерміноване явище. Слід зазначити, що серед науковців існують різні точки зору на те, чи локальні культури у своєму розвитку с цілком автономними, чи ні. Зокрема, чи правомірно говорити про культуру Китаю як локальну, хоч Китай - це одна із небагатьох спільної, яка протягом тисячоліть проживає на одній території'?

Локальний підхід до аналізу культурного розвитку народів світу найбільш системно і обгрунтовано був зроблений А. Тойнбі (1889-1975). В людській історії. А.Тойнбі виділяє локальні цивілізації, кожна з яких є монадою і у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення, росту, надлому, розпаду, після чого наступає загибель. На її уламках формується інша цивілізація.

123

Увага! Якщо в перших працях А.Тойнбі окреслено 21 локальну цивілізацію, то в 70-х роках XX ст. він виділяє їх 13, а сучасні науковці вважають,що на сьогодні діючими до нашого часу _є п'ять цивілізацій

IV. Найбільші теоретичні дискусії притаманні підходові, що отримав назву епохи перехідних типів культур. Між кожною з епох є проміжок часу, протягом якого змінюється тип культури, спосіб виробництва, світобачення. З цієї точки зору весь розвиток людства - це розвиток культур перехідних епох.

Увага! Перехідність типу культури насамперед визначає її значущість у відношенні до культурно-історичного процесу як такого, зумовлює її важливість для людини незалежно від приналежності останньої до певного типу суспільства (Теорія та історія світової культури. - К.,1993. С/ 33.)